Миротворець - Дереш Любко - Страница 22

— Слухай, я хочу допомогти тобі з твоїм проектом, — раптом сказав Раскатов, перервавши павзу, що повисла в повітрі. Складно було сказати, з огляду на міцність тутешнього гашишу, скільки часу вони просиділи мовчки, одначе слова прозвучали рішуче, навіть більш рішуче, ніж сам Раскатов на це розраховував. — Грошей я тобі зараз дати не можу, роботи зараз ні в кого немає. І це взагалі не до мене. Але я можу робити щось інше. Скажи тільки, що.

— Потрібно читати.

— Читати?

— Так. Знаходиш в Інтернеті Ріґведу і читаєш. Потім знаходиш Авесту і читаєш. Потім шукаєш Єгипетську книгу мертвих і теж читаєш. Треба багато читати. Я теж буду читати. Я тебе залоґіню на сайті, і ти зможеш викладати на ньому цитати. Коли почнуть з?являтися цитати, можна буде встановлювати між ними зв?язки.

— Хм, ну гаразд. Гаразд, це може виявитися цікавою справою. Борода, давай п?ять, мені треба йти, там уже пацани мали повернутися. Приходь до нас увечері, пограємо музику.

— Гаразд, прийду. — Артьом недбало дав п?ять і повалився на матрац. Дозволивши собі секунду полежати, він піднявся, потягнувся за комп?ютером і продовжив клацати те, що клацав від самого ранку.

5

Читати Раскатов колись полюбляв. Він читав пригоди Тома Сойєра, читав Даніеля Дефо, був частково знайомий з Конан-Дойлем і якоюсь мірою з Фенімором Купером. Усе, що він читав після пубертатного періоду, стосувалося віндсерфінгу, або ж країн, куди він збирався поїхати.

Однак Артьому пощастило запалити його. Прийшовши додому, він побачив, що там іще порожньо. Цуцики, що їх народила собака на прізвисько Бейбі (також відома як Бейбі-собака), вже почали потроху вилазити з виділеного їм короба. Він поскладав цуциків, що розбрелися по всьому подвір?ї, назад до короба, нагодував Бейбі-собаку і сів за комп?ютер.

Артьом уже відправив йому на пошту лінк на бета-версію їхнього сайту, який наразі висів на одному з безкоштовних блоґспотів. Він набрав у Ґуґлі слово «рігведа», відкрив Вікіпедію і почав читати: «Ріґведа (санскр. ?gveda, від слів ?c — гімн, вірш і veda — знання) — стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. У слов?ян корінь «рк» зберігся у словах «речення», «ректи» — казати та ін. Збірник є одним з чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди».

Артьом відкрив іще один вкладень на слові «Веди», потім, дочитавши до кінця статті, відкрив ще декілька: «індуїзм», «індоєвропейські мови», «Адронівська культура» і «Авеста». Перейшовши на слово «Веди», Раскатов присвиснув, дістав сигарету, підсунув ближче попільничку і заглибився в читання.

Від читання його відволікли Еззі й Камаль, які прийшли години за три. Раскатов відчув, що він засидівся.

— Ну що, пацики? Сьогодні Артьом у нас грає музику, треба намутити якоїсь їжі, купимо пива, зробимо паті!

— Йо, чувак. Смалиш! — відповів йому Еззі.

Наче трохи п?яний, Раскатов вийшов на берег розімнутися. Вітру не було. Сонце вже перетнуло зеніт. Бедичі, що цілими днями вилежувались у пальмових будиночках-арішах в очікуванні сутінків, коли можна буде напитись і наїстись, ліниво спостерігали за ним, підперши голови. Раскатов зайшов у море, і все видалось йому чудовим. Море було теплим, як молоко. Гори нагадували необроблені шматки золота впереміш з грубою породою. Далі, в напрямку Блакитної діри, до самого горизонту, наскільки вистачало йому погляду, вздовж берега тягнулися пляжі, кемпи і готелі. Життя було прекрасним. Огледівши дно під ногами на предмет отруйної риби крилатки чи смертельних молюсків, він здійняв руки до неба і пірнув.

6

Несподівано виявилось, що життя саме перегорнуло сторінку, без жодної допомоги з його боку. Поки він чекав приїзду Алі, життя тривало. Тепер, перетинаючись із Артьомом десь, приміром, у «Нірвані», їхні зустрічі виглядали приблизно так:

— Що там у тебе? — питав Артьом.

— Ядристий, — відповідав йому Раскатов. — Знаєш, звідки це слово? Ядристий, індристий...

— Давай.

— Від імені бога грому в індуїзмі, Індри. Того, що кидався блискавками. До речі, така сама постать у греків — Зевс, у римлян — Меркурій, у наших теж був, здається, Перун.

— Ну, римляни ясно звідки взяли, а от греки могли запозичити цей образ в індусів. Стародавні індуси називали греків яванами і вважали їх відпалою час­тиною своєї цивілізації...

Або й так, наприклад, від самого ранку:

— Чувак, ти вже прокинувся? — гукав Раскатов Артьома, коли не було ще й сьомої. — Нова тема: велетні й карлики! Скрізь велетні. У скандинавів, у єгиптян, навіть у Біблії! Я вже не знаю, що думати тепер. І всі ці мегалітичні споруди...

— Я ще не лягав. Підіймайся давай, — відповідав Артьом і йшов заварювати чай або каву. — Велетні — це цікаво, але в мене зараз інша фішка. Ти чув щось про літаючий камінь мусульман? На ньому літав архангел Джебраїл. До твого відома, у Біблії архангел Джебраїл, він же Гавриїл, з?являється 15 разів, а в Торі він значиться як Пан Божий, дослівно. Один із семи головних ангелів Божих.

— Про нього є в Корані?

— І не тільки про нього. Що ти знаєш про джерело Замзам? Що ти знаєш про походження Кааби?..

— Я чув, що це міг бути метеорит...

— Що ти знаєш про ієрархію ангелів, яку відтворив Діонісій Ареопагіт зі слів свого учителя апостола Павла? Ти вже брався за неканонічні Євангелія? Гадаю, нас там чекає чимало сюрпризів...

— Ти знаєш, я зараз більше по китайцях, тибетцях застряг... До речі, що ти думаєш про теорію нордичного вторгення?

— Не маю наразі однозначної думки. Зби­раю докази.

Люди, чи то пак, піпл, дивився на них скоса і трохи з острахом. Утім, спека завмерла на рівні 45–47 градусів, і піплу було не до Діонісія Ареопагіта. Артьом і Раскатов виглядали наче два студенти-другокурсники, які захопилися вивченням нового цікавого предмета, тоді як піпл ледве-ледве спромагався на те, щоби загорнути акуратного косяка. Поліція, здається, покинула місто. Місто покинули всі, хто міг. Навіть бедуїни, хто міг, звичайно, поїхали в гори, у Санта-Катріну, де, як не як, було градусів на п?ять прохолодніше. Штиль стояв уже третій тиждень, і вечорами над затокою підіймалася водяна пара.

— Це все від зміни клімату, — пояснював Раскатов Алі по скайпу, сидячи з ноутбуком у «Нірвані». — Раніше такого тут не було. Справжня лазня. Але це надзвичайно красиво, — повідомляв він їй. — Коли сідає сонце, туман стає рожево-золотистим, і протилежний берег тане у мряці.

— Ти став поетичний, — казала йому Аля.

— Слухай, а коли вже ти приїдеш?

— Соррі, маленький, я ще маю деякі справи з квартирою. Ти знаєш, як це все довго в Москві тягнеться... Я скоро приїду...

— Ну і гаразд, ну давай, дзвони, — прощався він, в душі навіть радіючи такому відтермінуванню їхньої зустрічі.

Чи міг він здогадуватись, що скоро все переміниться для нього? Чи міг здогадуватись, що скоро для нього відбудеться така ж зміна, яка відбулася для критської цивілізації з приходом греків, чи для вавилонян, яких захопили перси? Ні, він рішуче цього не знав. Він знав одне — завтра вранці він прокинеться, викурить ранкову сигарету, вип?є ранкової кави і сяде за комп?ютер. Пацики прокидалися десь о восьмій-дев?ятій, коли сонце вже винищувало все живе килимовим бомбуванням палючими променями. Раскатов почав прокидатися тепер о п?ятій-шостій, коли можна було запопасти хоч якусь прохолоду. Він брав за приклад Сергія Івановича — його однолітка з Ярославля, який працював на якусь велику контору програмістом. Той прокидався о першій ночі та програмував до полудня, уникаючи таким чином спокус, які могли би відволікти його від праці. Перша година для Раскатова — то було занадто, але вставати вдосвіта йому сподобалось.

У Дахабі було чимало програмістів. Багато програмістів, серферів і дайверів. У серферів був вітер у лагуні, у дайверів — рифи і Блакитна діра, у програмістів — гашиш і тиша. Іншим професіям тут було робити нічого.