Інше ґроно проникнень і свідчень - Ешкилев Владимир - Страница 6

«Дякую тобі, Сонце Кемі! То ти хочеш тут і тепер почути справжнє животворне приховане ім'я твоєї майбутньої величної піраміди, божественний Небмаате?»

«Так».

«Ха», — прошепотів жрець.

«Чому „Ха“?»

«Бо це слово, божественний Небмаате, озачає „свято“ і „приємність“. На честь теперішнього свята я раджу назвати її „Ха“. А ще, мій вічно живий володарю, це слово означає „припинення усякого наміру, дії та події“. Це найважливіше. „Ха“ — це те, що знаходиться за межами нашого метушливого світу А-зі, а значить — за межами присутнього в цьому світі зла. Адже зло ховається в діях, як хижий бегемот у болоті. Але воно не досягне місця спочинку твого тіла і твоєї душі „ка“, якщо боги зупинять марноту світу А-зі на порозі піраміди „Ха“».

«Нехай буде так», — погодився могутній і грізний володар обох Єгиптів.

А свята кішка богині Баст нявкнула тричі.

Влітку 2005 року старого розенкройцера Северина Уласа Солтиса запросили вільні муляри з міста Ч. відвідати Схід їхнього міста. Це мало статися напередодні відкриття у ньому нової регулярної, визнаної та законної ложі франкмасонського обряду «Золотої зорі Мемфісу» під індексом К-56.

Старий не хотів їхати, але його учні Б. та М. упрохали Солтиса не відмовлятися. Вони звідкілясь дізналися, що численна заможна громада «братів Золотої зорі» в місті Ч. є хлібосольною, і що шанованих метафізиків з Галичини ця громада гостить у найкращих ресторанах свого благодатного краю. Побачивши, як підстрибують у передчутті смачної вечері учні, старий розенкройцер відірвався від перекладу трактату «Про помічні аромати дикої сливи з садів Середнього і Верхнього Чжоу» і став збирати дорожню торбу, до якої поклав старовинне німецьке видання карт Таро та дубовий пенал з могутніми масонськими оберегами. Учням наказав бути уважними, бо ж місто Ч. знаходиться недалеко від тих країв, де ґрунти прокляті і самі з себе виводять у Божий світ вурдалаків.

«Окрім того, — попередив він учнів, — тепер є небезпека пташиного грипу. Не замовляйте у кабаках страви з курятини. І, взагалі, майте стрим до їдла».

На вокзалі міста Ч., за добрим масонським звичаєм, двійко братів з «Золотої зорі» зустріли Солтиса з учнями. На розкішному авто їх доправили до не менш розкішного заміського ресторану. Там, в приємному павільйоні під віковими дубами і липами, їх привітали доторками, знаками і словами Наглядаючий майстер української провінції «Мемфісу», майстри регулярних лож міста Ч., заступник міського голови брат Н., головний архітектор міста брат О. і депутат брат С.

Вони урочисто і велемовно повідомили Солтисові, що його заочно піднесено до символічних посад «почесного обраного носія Хоругви Хнума» в ложі К-43 та «почесного тлумача священних текстів Західного Пілону Карнаку» в ложі К-51. Ці посади, як повідомив Наглядаючий, давали Солтисові «достатнє і повне право» пройти величний і страхітливий ритуал підняття у 55 градус «Мемфісу», але старий розенкройцер з подяками і перепрошеннями від такої честі відмовився, пославшись на підупале здоров'я. Відмовився він також прийняти дванадцятипроменеву срібну зірку «Ордену Луксора до Пломеніючої Зорі». Натомість він познайомив Наглядаючого зі своїми учнями і рекомендував прийняти їх у регулярне братерське спілкування.

Перед тим, як сісти за стіл, Наглядаючий попрохав Солтиса приділити йому кілька хвилин. Вони вибачилися перед братами, усамітнилися в ресторанній альтанці, обмінялися секретними «доторками вищих градусів», визнали один одного в належних рівнях і Наглядаючий сказав:

«Северине, високовчений брате, маю одне нагальне прохання до тебе».

«Уважно слухаю тебе, вельмидостойний брате Борисе».

«Як відомо тобі, кожна регулярна ложа „Мемфісу“ от вже чотири з половиною тисячі років, окрім індексу, отримує таємне герметичне ім'я, яке ми, за святою єгипетською традицією, називаємо „менанх“».

Солтис кивнув на знак розуміння.

«Щодо менанху нової ложі К-56, — продовжив Наглядаючий, — серед братів виникла прикра суперечка. Достойний брат Олександр запропонував назвати ложу іменем „Германа до чорної Черепахи“, щоби продовжити традиції назв давніх галіційських лож. Так, нібито, називалася ложа у Величках, заснована Йозефом Клеменсом у 1777 році. Але ця ложа тоді підпорядковувалася Празькій префектурі Великої національної ложі Австрії і до традиції „Золотої зорі Мемфісу“ не мала ніякого стосунку. Натомість брат Андрій запропонував менанх „Істинний ашлар до Озіріса“. Але братам, що перебувають у філософських градусах, чомусь не подобається слово „ашлар“. Хочуть просто „камінь“. А це вже не подобається мені. Ми вирішили, що тільки така заглиблена у таємниці назв людина як ти, брате Северине, зможе правильно і животворно підібрати менанх для К-56. Прошу тебе не відмовити».

«Назвіть ложу „Ха“», — порадив Солтис не роздумуючи ні хвилини.

Певно, така швидкість вразила його співрозмовника. Наглядаючий майстер на хвилину замислився. Потім якась тінь спала з його обличчя і очі його прояснилися. Він полегшено посміхнувся, поплескав розенкройцера по плечах і сказав:

«А ти ще не втратив дзену, старий. Нехай буде так».

На банкеті учні Б. і М. уникали курятини і пили виключно ірландське віскі. Вони дивувалися тому, що підпилий Наглядаючий постійно збивається у своїх тостах з регулярної мови на якусь дику суміш давньоєгипетської та української й промовляє щось на кшталт «хата-ха» чи то «ха-анхой». Солтис пив небагато, мружив вибляклі в мандрах очі, загадково посміхався в бік депутата і віце-мера, а достойний брат Олександр увесь час намагався в чомусь переконати старого розенкройцера. У чому саме, учні так й не допетрали.

Під кінець банкету сталася смішна пригода. Великий яйцятий кіт прийшов до павільйону і став нявкати на Солтиса. Достойний брат Олександр в цю мить чомусь дуже зблід, а старий розенкройцер вийняв з колоди та показав йому XIX карту з «Таро посвячених» німця Якима Вінкельмана, яка називається Sonne des Osiris — «Сонце Озіріса». Він промовив до Олександра, тримаючи карту перед його очима:

«Вогонь запалюється в духів тільки коли вони переборюють матерію, мій брате. Сонце освітлює тих розумних, які піднеслися над туманом попереднього способу мислення».

Брат Олександр від тих слів знітився й приклав руку до серця на знак братської згоди та упокорення перед істиною вищого градусу. Наглядаючий полегшено й голосно засміявся. Він підвівся з повним келихом золотавої «біхерівки» і проголосив тост: «За тих котів, які вчасно нявкають».

Вже у зворотному потягу старий розенкройцер розслабився і сказав учням: «Називання — найтяжча робота для містика. Зі ста придуманих назв дев'яносто дев'ять народжуються мертвими. І тільки одна живою. Для того, хто постійно ходить вагітний назвами та іменами, це надзвичайно важке випробування». А потім додав:

«А які тепер дурні коти поробилися, брацця! Ну просто жах».

Гаряче і зимне

Серед усіх дзенівських притч «Залізної флояри» старий розенкройцер Солтис найбільше вподобав коан «Сутність Дзу-міна». В класичному переказі Генро цей коан виглядає так:

«Дзуй-ень, думаючи, що він вже чогось досяг в дзені, зовсім молодим ченцем залишив монастир Дзу-міна і відправився мандрувати Китаєм. Коли через багато років він відвідав монастир, його старий вчитель спитав: „Скажи мені, у чому є сутність буддизму?“ Дзуй-ень відповів: „Якщо хмара не висить над горою, світло місяця борознить хвилі озера“. Дзу-мін гнівно подивився на свого колишнього учня: „Ти став старим, Дзуй. Твоє волосся посивіло, твої зуби повипадали, а в тебе все ще ось таке уявлення про дзен? Як ти тоді зможеш запобігти народженню та смерті?“

Сльози вкрили обличчя Дзуй-еня і він низько схилив голову. Через кілька хвилин він спитав: „Поясніть мені, будь ласка, у чому сутність буддизму?“ „Якщо хмара не висить над горою, — відповів вчитель, — світло місяця борознить хвилі озера“. Перш, аніж вчитель промовив ці слова, Дзуй-ень став просвітленим».