Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир - Страница 5

Мавританка допомогла графині одягти важку накидку з чорного оксамиту. Проходячи повз ложе чорношкірої, регентка побачила, що паж не надто кощавий і запам'ятала це. Вона вийшла з алькову у лункий простір кутової вежі, відповіла на вітальні вигуки вартових, зійшла до фортечної каплиці Санто Геросо. Сповідник отець Фернандо мешкав у келії поряд із каплицею; графиня сподівалась, що старий не спить. І дійсно — не встигла вона впасти перед престолом, як прочинились ґратчасті двері і старезний чернець прошепотів над її траурним оксамитом благословення.

Вона розповіла сповідникові про плановану страту.

«Та дівка є дочкою проклятого народу, — сказав отець Фернандо, — і ваша світлість може покарати її за власним розсудом, не наражаючись на осуд Святої Церкви. Але циганка надзвичайно вродлива. Всі солдати тільки й говорять що про її принади. Жорстока страта не піде на користь вашому регентству. У молодого дона Хайме багато ворогів. А ось диявольський вертеп єретика Санчо Бубаса зруйнувати треба неодмінно».

«Єретичка заслуговує жорстокої страти!» — прошепотіла Біанка Рамона.

«Король Альфонсо Восьмий — славетний хрестоносець, — сказав старець, — але й він грішить, маючи коханок при живій дружині. У Толедо багато пліткарів, які піднесуть до королевих вух оповідь про вашу жорстокість та оспівають вроду страченої блудниці. А ваш сусід, граф Хуан де Альмаха, щедро заплатить тим пліткарям. Великий Магістр ще не вирішив, кому віддати командорство Ордену Калатрави…»

«Він віддасть його моєму синові», — сказала графиня підводячись. Рука старця зісковзнула з її рамена, — ніби сухий лавр відпав від пружної розкоші трауру. Регентка вийшла з каплиці, не чекаючи на благословення сповідника. Вона відчула, як щось гірке піднімається від шлунка до горла, і з силою вдихнула прохололе нічне повітря.

«Треба негайно відкликати Хайме з Толедо, — вирішила графиня, — вивчати теологію він зможе і тут, під надійною охороною. Дієго потурбується про це».

Вона проминула фортечне подвір'я, відчуваючи спиною запитальні погляди вартових і мандрівних ченців, що відпочивали під дашком кузні. Старший вартовий відчинив їй двері замкового підземелля і запалив смолоскип.

Смердюча клітка, до якої графиня наказала запроторити циганку, виявилась порожньою. Лише тлустий пацюк сидів на земляній підлозі, вирячивши очі на червонувате полум'я смолоскипу. Гаряча смола впала на руку Біанки Рамони; вона здригнулась і відчула, що кров приливає до її обличчя та вух.

«Де та тварюка?» — спитала вона старшого вартового. Офіцер відвів погляд від її очей.

«Напевне, солдати взяли її до своєї кімнати», — сказав він і повів регентку вглиб підземелля.

Приміщення вартових виявилось великим і добре освітленим смолоскипами. Рікета лежала зовсім гола на розгорнутих козячих шкірах посередині кімнати, а четверо солдат, звільнені від обладунків, дивились на неї, ніби уражені спроможністю Творця посилати в світ тілесно втілену досконалість. Вони не ворухнулись, коли володарка замку і офіцер увійшли в грішний простір їх споглядання.

Біанка Рамона вперше побачила Рікету зблизька. За мить вона вибачила покійному графу де Ебро половину його провин перед нею. Врода циганки перевершувала всі описи і перекази.

Офіцер закричав на остовпілих вартових, і ті, прикриваючи сором свій, кинулись знімати з гаків шоломи та кольчуги. А графиня ще деякий час, уникаючи погляду циганки, розглядала її стегна, з яких колись мріяла здерти шкіру.

Вона дочекалась, заки Рікету знову замкнуть у клітку з пацюками, наказала не давати блудниці одягу і повернулась до свого алькову, перебираючи перлини спадкового намиста. Коли вона дісталась ліжка, то відчула порухи незнайомих дивних бажань, що ніби глибинні морські потвори плавали в тій гіркоті, котра нарешті досягла її горла.

Ранком графиня покликала до себе вченого ченця брата Дієго.

Брат Дієго був високим і товстим. Три роки він студіював теологію в богословському колегіумі Сарагоси, аж поки отцеві ректорові не донесли про його винахід. Винахід цей був пречудовим та багатообіцяючим. Прочитавши заборонені Святою Церквою книги сарагоських кабалістів, брат Дієго насмілився у своїй грішній уяві утотожнити Святе Письмо з текстовим кодом. Потім він вигадав новий спосіб запису слів, коли літери не вимальовувались послідовно одна за другою, а накладались одна на одну. Вже після дванадцятої літери на пергаменті виникав суцільний чорний квадрат. Одного дня брат Дієго показав своєму другові-ченцю такий квадрат і під великим секретом повідомив, що в ньому міститься вся Біблія. Увечері його викликав ректор Хірінеус і запропонував покаятись. Сповнений щирого милосердя до заблуканої вівці сарагоського стада, Хірінеус не віддав брата Дієго інквізиції, але відправив його до свого небожа, графа Беренгара де Ебро, в якого перед тим повісився єврей-писарчук. Так на неокріплі рамена брата Дієго впала нехитра графська канцелярія. Цілими днями невдаха-теолог просиджував у Літописній залі замку і малював на обрізках кордовських пергаментів чорні квадрати. Згадував відстовбурчені вуха отця ректора і згіршував свою післясмертну долю кабалістичними прокляттями, темнішими, аніж найчорніший з апокрифічних квадратів.

Брат Дієго з'явився в алькові графині де Ебро у самому смиренному зі своїх образів. Від його ряси тхнуло самітництвом і розпачем, в нечесаному волоссі дзижчала велика комаха, а в руці винахідник невичерпних квадратів тримав Євангелію та гусяче перо. Він шепотів молитву, яку сам склав на честь святого Евлогія і всіх святителів Толедських, замучених магометанами. Разом із Біанкою Рамоною та мавританкою він вкляк перед чудодійним образом Мадонни Рятівниці Бургоської і помолився за упокій душі покійного командора та за здоров'я його спадкоємця дона Хайме.

Після молитви графиня спитала вченого ченця, чи не є надзвичайна врода гріхом проти гармонійного задуму Творця. Брат Дієго відповів, що згідно з найновішими богословськими висновками найвизначнішого теолога Сарагоси отця Хірінеуса, досконалість є ознакою Божого Промислу і в ній упосліджується Сатана.

Графиня посміхнулась і запитала брата Дієго, якої страти заслуговує розпусна єретичка, що замкнена у в'язниці Лос Кампос да Санта Фе.

Учень достойного Хірінеуса згадав лекції з догматики отця ректора, рясно прикрашені оповідками про пекельні муки грішників, і запропонував колесувати циганку. Тут він, правда, висловив сумнів, що місцевому кату вдасться переламати тонкі жіночі кістки за класичним толедським варіантом, котрий передбачає сорок два переломи без ушкодження шкіри та розщеплення п'яти хребців.

Біанка Рамона відповіла на це, що не хоче бачити, як кат — худобоподібний арагонський дядько — буде перетворювати на ковбасу досконале Боже творіння, і тупо знущатись над красою світу сього.

Брат Дієго уважно подивився на графиню і запропонував влити Рікеті у горлянку півказана киплячої олії. Володарка Лос Кампос да Санта Фе у відповідь зауважила, що неможливо вбити в рот єретички металеву лійку, не пошкодивши тим її обличчя.

Тоді брат Дієго нап'яв на себе образ задумливої виваженості і сказав, що Рікета може вмерти не єретичкою, але християнкою, якщо на те буде воля її світлості.

Біанка Рамона подумала і сказала, що їй треба порадитись із отцем Фернандо. Помахом руки вона відпустила секретаря.

Брат Дієго подався до палацової кухні, з'їв пісний сніданок, приготовлений для мандрівних ченців кухарем Пелайо, а потім, прихопивши з собою шматок м'яса, коржі та глечик з пивом, спустився у замкове підземелля. Там він знайшов клітку, де бавила пацюка Рікета, і, намагаючись не дивитись на її голе тіло, привітав циганку: «Мир тобі!» Тій здалось, що чернець прийшов сповідати її перед стратою; вона заверещала і всім тілом кинулась на ґрати.

На якусь мить брат Дієго побачив її всю, і це видіння надовго струїло його благочестиві сни. Похітлива примара щезла з нічних кошмарів графського секретаря лише після того, як намалював він власною кров'ю червоний квадрат із літер вірша Діянь Святих Апостолів.