Тінь попередника - Ешкилев Владимир - Страница 7

Це і ще багато корисного для перебування на Кідронії відкладав і сортував у нейронних сітках природної і у файлах імплантованої кіборґенної пам'яті TTS-археолог першого класу Олександр Вольск. Єдиним, чого він не зміг поки що приєднати до цих знань, була повна інформація про місію, задля виконання якої його відправили сюди, на батьківщину Білих Каменів. Під зеленувате небо з рожевими хмаринками, підсвіченими рудим сонцем на ім'я Абелара.

Планета Кідронія була відкрита земними астрономами ще до Ери Відновлення. Перші космічні кораблі землян досягли рудої зірки, відомої древнім як 55 Рака, у 187 році після Відновлення. Корабель піонерів носив назву «Тяньгун», а капітаном корабля був Анвар Каман, котрий назвав третю планету системи 55 Рака старовинним іменем свого рідного міста. Так планета 4КВ67:3 стала Кідронією. Назву неодноразово намагалися змінити, але вона, незважаючи на спротив імперських астрографів, прижилася. Атмосфера планети була непридатною для дихання, і тому в заселені куполи і житлові печери закачують штучне повітря, за основними хімічними елементами аналогічне земному. Наявність життя на суші до появи людей виказувала лише куца рослинність. У мілких і кислих Океані Нелі і Морі Наомі мешкали численні екзотичні істоти, які ще до початку колонізації приваблювали відомих мисливців і вчених. Іменами цих дослідників і трофейників були названі затоки, ріки і гірські хребти планети. Перші офіційні колоністи з'явилися на Кідронії у 330 році Ери Відновлення. За два десятиліття до цього тут знайшли перші Білі Камені — таємничі мінерали, що мали здатність відчувати один одного крізь космічні безодні й передавати інформацію через Темні Шляхи гіперпростору в режимі реального часу. Окрім Кідронії, Білі Камені були знайдені лише на трьох планетах Місцевого Зіркового Скупчення, і вартість таких мінералів іще в середині минулого століття визначалася числами з вісьмома нулями. На планеті ще не було поселенців, а вже виник перший рудник, який обслуговувався роботами і клонами. Справжня «кам'яна лихоманка» на Кідронії розпочалася вже після 330 року. Правляча верхівка Федерації Ноли, в юрисдикції якої опинилася система Абелари, вклала трильйони фунтів у нову федеративну самоврядну колонію. У перші роки після її заснування більшість приїжджих складали саме ноланці. Це був час граничного занепаду Імперії, коли бунтівні адмірали і солархи розірвали на частини галактичну державу Сіорана Великого і його спадкоємців. Проте у шістдесятих роках минулого століття зміцніла Нова Імперія. Шостий флот висадив на Кідронії десант. Ноланці вперто обороняли підземні фортеці й глибинні копальні, але дивізії Об'єднаної Армії здолали їхній спротив. Через три роки Федерація була цілковито знищена (371 рік Ери Відновлення), а на керуючій планеті Сектора Кастора Нолі утвердилася влада командуючого Шостим флотом адмірал-командора Ігі Шелтона. Земля і Випереджуючі планети не без вагань визнали його законним імперським намісником, а імператор Туре Шактірі Перший присвоїв йому вище звання великого адмірала. Згодом Шелтон прислав на Кідронію свого губернатора й таким чином припинив самоврядування колонії. Усі вже добуті колоністами Білі Камені і всі, які коли-небудь добудуть, були оголошені невід'ємною власністю Імперії. Велика Війна 394 року Ери Відновлення оминула Кідронію. Колоністи разом з Армією готувалися відбити вторгнення чужих істот, але кораблі ящерів тільки означили свою присутність у системі Абелари. Після того, як на орбітах Білих Зірок ящери знищили Шостий флот, а великий адмірал Шелтон загинув, ноланські патріоти на п'яти планетах спробували повстати і відновити федеративний устрій. Наступник Шелтона викликав на допомогу фреґати Другого флоту і придушив виступи ноланців з такою рішучістю, що перелякані кідронійці видали імперській владі не лише справжніх партизанів, але й усіх тих, кого лише підозрювали в симпатії до повстанців. Їхніх родичів позбавили громадянських прав і прав володіння клонами. Через рік старого губернатора знайшли мертвим і причину його смерті офіційно так і не встановили. Новий намісник Сектора Кастора намагався бути справедливим, через це він віддав владу над планетою (тимчасово) коменданту місцевої військової бази Гардік контр-адміралу Атлопатеку. Цей нащадок давнього роду виявився суворим правителем, безжалісно переслідував інсургентів і здичавілих клонів, але рідко втручався в самоврядування поселенських общин, котрим знову дозволили обирати мерів і суддів. Тим часом Білі Камені знаходили все рідше, на все більших глибинах.

Своїх колеґ археолог побачив наживо лише під час посадки на «човник». До вильоту з Арпікрану їх готували кожного окремо, а на карантинній станції спілкування відбувалося винятково через TVC. І в ньому було більше дослідницької відстороненості, аніж бажання налагодити хоч якісь приятельські стосунки.

Поліцейський слідчий з Тіронії називався Рене Марков. Він, судячи з усього, зовсім не турбувався про косметичне маскування свого біологічного віку і вигляд мав цілком на свої п'ятдесят стандартних. Його рельєфне виразне вольове обличчя псували маленькі, рухомі й низько посаджені очі. Від цих очей на все довкола розбігалися хвилі занепокоєння. Погляд поліцейського ніби попереджував тих, котрі були поруч, плюс усі довколишні предмети: «Це вам тільки здається, що з вами все гаразд. Насправді все навколо дуже занедбане й усюди причаїлося зло». Марков мало розповідав про себе, але вже у першій TCV-розмові з археологом зумів детально розпитати його про дружину, друзів, університетських товаришів, а також про найближчі життєві плани. У спілкуванні тіронієць був простим і без понтів. Він багато жартував і з іронією згадував про свою небайдужість до дорогих звеселяючих напоїв.

З його слів Вольск зрозумів, що на Тіронії у Маркова залишилася дружина, двоє дітей і домашній працівник-клон, який жив з ними на правах члена сім'ї.

Ксенобіолог Ґвен Вей, на відміну від поліцейського, не залишала сторонньому спостерігачеві жодних шансів визначити, скільки ж стандартних років відрахував її глаймер[9]. Вона мала вигляд свіжої й доглянутої школярки, юної доньки арпікранських аристократів. Однак Вольск ще під час навчання в університеті бачив (і навіть вивчав) мережеві дайджести, у яких ішлося про участь Ґвен Вей в експедиціях двадцятилітньої давності. Іменем доктора Вей, зокрема, назвали бородавчату багатооку істоту, схожу на земну жабу. Доктор виявила її ще перед Війною у віддаленій Агрегації Білих Зірок.

Інформаційний дисплей над акваріумом з цими істотами, що його відвідувачі Арпікранського зоопарку рідко залишали без уваги, показував латинську форму їх назви: Bromosus vei — «смердючка Вей». Коли люди підходили до акваріуму, ці істоти агресивно стрибали на прозору стінку і плювалися оранжевою рідиною. Судячи з назви «жаби», лише товсте сапфірове скло акваріуму рятувало відвідувачів від специфічного запаху.

У розмовах з Вольском дослідниця інопланетної смердючки надала перевагу спілкуванню на загальні й гранично коректні теми. Вона також читала дайджести наукових досягнень археолога і висловила здивування, що вони жодного разу не зустрілися в коридорах Університету.

«Я б вас неодмінно запам'ятала, Алексе», — сказала вона, освітлюючи бездоганною посмішкою блідий екран монітора.

«А я тим більше, докторе Вей», — відповів він їй тоді, намагаючись доскочити такого ж ґламурного сяяння. Хоча й дуже сумнівався, що прекрасна й осяяна міжзоряною славою Ґвен Вей (цікаво, яка повна форма її імені — Ґвендолін, Гвінстер чи Гвінерва?) справді запам'ятала б його вельми стандартну зовнішність, зустрівши археолога десь між зграйками університетського планктону.

Марков натякнув, що ксенобіолога вважають довіреною особою і близькою подругою координатора управління «D» віце-адмірала Ланса Маккосліба. Управління «D» Служби Запобігання займалося захистом людства від шкідливих форм позаземного життя, і Вольск не побачив нічого дивного у тому, що керівник саме цього підрозділу Джи Тау тісно спілкується з одним із провідних спеціалістів з біології позаземних чудовиськ. Тим більше, що зовнішність провідного спеціаліста та рівень її сексуальності були, як на його смак, вартими уваги не лише якогось там «віце», але й одного із двадцяти трьох великих адміралів Імперії[10].