Тінь попередника - Ешкилев Владимир - Страница 69

— Розвідувальний зонд важко пошкодити, — посміхнувся Некіч. — Він захищений краще від бойового робота. І швидко літає. Дуже швидко. І взагалі, це все спрацює, якщо безпілотник не чекатиме нас на низькій планетарній орбіті. Тоді його моніторам що ніч, що ранок — все одно. Він нас вирахує і знищить за двадцять стандартних хвилин.

— А йти до лабіринту ми також будемо під землею? — підтримав ноланця Вольск.

— Ми нікуди не йтимемо, — замість Махоніко відповіла Шерма. — Хем обіцяє, що зможе прифаренгити «Серенітіс» у точці неглибокого залягання лабіринту. Ми проб'ємо шахту.

— Я вже садив скеґер на Нолі з точністю до тридцяти метрів, — з гордістю заявив власник дивовижних буфів.

— Із балістичної траєкторії? — уточнив Некіч.

— Так.

— Без зависання над районом посадки?

— Так.

— Круто! — сказав капітан. Залишилося незрозумілим, чи то він справді вражений пілотськими досягненнями Махоніко, чи то іронізує.

— Кожен із нас після прибуття на планету матиме своє коло обов'язків, — Шерма зробила вигляд, що не помічає скептичних настроїв членів своєї команди. — Я керуватиму експедицією. Ґвен і Алекс проведуть дослідження центральної печери. Малт відповідатиме за безпеку. Хем керуватиме кіборґами. А тебе, Ої, я проситиму стати нашою Відаючою.

— Я не можу стати вашою Відаючою, Шей, і тобі це добре відомо, — Овіта підвелася з крісла і залишила Зоряну вітальню.

— Здається, Шермо, у нас сталася перша втрата, — прокоментувала Ґвен Вей.

— Це не ваша проблема, баронесо, — Шерма відчужено подивилася на ксенобіолога, сині камені на її браслеті холодно блиснули. — Вам треба думати про дослідження сховища Повзучих. Якби я була вченою, то, як першовідкривателька такого об'єкту, відчувала би гордість.

— Його відкрила експедиція доктора Феліції Анволі. А також цілком імовірно, що дані про лабіринт містились у звіті Нурасова. Мені, Шермо, не потрібні чужі лаври.

— Експедиція Анволі провела лише зовнішнє сканування лабіринту. Це наші аналітики встановили його штучне походження.

— Тим не менш, пропоную назвати об'єкт «Лабіринтом Анволі».

— Підтримую, — сказав Вольск.

— Я не проти, — Шерма залишила спікерське крісло і пройшлася вздовж екранів. У своєму «асірійському» одязі вона мала надзвичайно ефектний вигляд і знала про це. — Там багато чому можна дати імена… Наприклад «Печера Вей», «Тунель Вольска»…

— «Провал Шайнар», — продовжила перелік Ґвен Вей.

— Провал? — крильця ґраційного носика агресивно напнулися.

— Маю на увазі вертикальний тунель. Або ущелину.

— Я так і зрозуміла.

Рухаючись вітальнею, Шерма ніби випадково опинилася поряд із баронесою. Та саме підвелася з крісла, і Вольск побачив їх одну напроти одної. Жінки мірялися недружніми поглядами. На жовто-салатовому тлі екрану, котрий знову показував карту півкуль Фаренго, обидві красуні здавалися персонажами історичного фільму про життя володарів древньої Землі. Шерма була на півголови вищою від своєї суперниці. Але сріблястий комбінезон надавав постаті баронеси особливої скульптурної впевненості. На якусь мить археолог побачив Шерму і Ґвен ніби в іншій реальності: тоненька, не прикрита нічим, окрім стрічок і прозорої тканини, фігура партизанки у цьому видінні здавалась незахищеною і минущою. У фільмі вона була б такою собі «Донькою Вітру». Облите гнучким сріблом тіло Ґвен Вей натомість випромінювало надійність і силу Доньки Скель. Вольску раптом подумалось, що Шерма, незважаючи на всі її надлюдські можливості, лише молода самотня дівчина, ледь здатна нести вантаж тої відповідальності, яку поклав на неї Майстер. І якщо з її волею, не допусти Великий Космос, схрестить мечі воля баронеси, то невідомо ще, чим це все, врешті-решт, закінчиться.

Форт Брі, головна база Першого флоту,

Місяць, супутник планети Землі (0КА01:3а).

Сонячна система.

22 октомбрія 416 року Ери Відновлення

Уже більш як дві хвилини імператор вдивлявся в екран, розташований на накривці невеликого контейнера. Екран показував збільшене у багато разів зображення його вмісту. На темному тлі мікроскопічні грудочки світло-сірого пилу виконували щось подібне до повільного танцю.

— І ось цю бридоту ви називаєте роботами? Оцю грязюку? — в голосі монарха роздратування змішувалося з відразою.

— Так, сіре, — підтвердив шеф особистої охорони імператора. — Нанороботи цілком нового типу, здатні до цілеспрямованої самоорганізації в кілька етапів. Вони проникають до системи вентиляції як нешкідливі молекулярні з'єднання. Фільтри сприймають їх як звичайні фрагменти пилу і відсіюють лише частково. Потім ці з'єднання знаходять одне одного і самостійно монтуються у складніші системи, які наші техніки називають «наномодулями». Ви саме бачите ці наномодулі. На вигляд вони як рухливі грудочки пилу діаметром шість-вісім мікрометрів. На другому етапі збірки ці модулі формують складні конфігурації нанороботів зі шпигунськими і терористичними функціями. Автозбірка триває декілька місяців і відбувається у відносній близькості до об'єкту атаки. Ці модулі ми знайшли саме в процесі автозбірки три години тому. Їх було виявлено у спальній кімнаті імператриці. Якби ми їх не знешкодили, то вже за кілька тижнів вашими апартаментами прогулювався б мікроскопічний завод, що виробляє токсини.

— То ви вважаєте, що тут усе заражене цією бридотою? Весь комплекс, так? — імператор кинув контейнер на підлогу.

— Ми на дев'яносто п'ять відсотків контролюємо ситуацію, — шеф охорони підняв контейнер з підлоги. — Але, сіре, залишається ще п'ять відсотків невизначеності. П'ять відсотків реального ризику. Ви ж самі бачите, сіре, яке в них досконале маскування. Наші сканери можуть їх відслідковувати лише на відносно гладких поверхнях… Для повного очищення житлового комплексу бази нам необхідно, щоб апартаменти на декілька діб стали безлюдними. Тільки тоді зможуть працювати надчутливі детектори псевдожиттєвих форм. А потім, після повного очищення, ми встановимо на вентиляційні входи фільтри нового типу.

— Вони мене все ж викурили! — Туре Шактірі стукнув кулаком по столу. — Вони не здатні дістати мене тут, але вони вирішили мене викурити, цурки трахані!

— Сіре, ми вже приготували для вас і Першої сім'ї захищений житловий блок на лінкорі «Айн-Соф». Цей блок перевірили й обладнали новими фільтрами з чутливими детекторами. А тут ми дамо собі раду за три доби.

— Три доби? Сімдесят дві стандартні години? Що за маячня, генерале? За цей час вони встигнуть тричі розвіяти лінкор на атоми! Вони всі тепер проти мене. Всі! А навколо лише шпигуни і зрадники.

— Лінкор надійно захищено, сіре. Після модернізації він став невразливим практично для всіх типів зброї. Екіпаж і персонал пройшли неодноразові найретельніші перевірки. Я ґарантую вам повну безпеку, сіре. Ми будь-якої миті готові розпочати вашу евакуацію.

— Добре… — імператор сів у крісло, відкинувся на бильце і стомлено заплющив очі. — Даю вам на очищення комплексу сорок стандартних годин. Сорок годин, генерале, й ні хвилини більше!

<…> Програму будівництва надважких військових кораблів розробили ще за часів імператора Сіорана Третього (263–270 рр. ЕВ). Тодішня концепція розвитку Флоту передбачала, що для підкорення дальнього космосу знадобляться кораблі-матки з великим ресурсом автономності, здатні нести на собі флот малих рейдерів. Проект 7791 (у класифікаторі «дальній багатофункційний лінкор», флотський індекс L1) було затверджено особисто імператором у десембрії 269 року. Але нестача фінансів та зміна військових пріоритетів змусили відкласти початок будівництва з 270 до 309 року, коли на орбіті Піфії почали монтувати першу службову секцію корабля. Тоді його планували назвати «Імперією» <…>