Тінь попередника - Ешкилев Владимир - Страница 65

Резиденція Служби Запобігання,

столиця — місто Столкінбаад, планета Нола (4КВ06:2),

зоряна система Ніргарі.

10 октомбрія 416 року Ери Відновлення

— Значить, ми запізнилися, — комісар Марков відкоркував другу пляшку місцевого алкогольного напою. Через якесь непорозуміння його тут назвали горілкою.

— У приміщеннях станції 944, сіре, — продовжував свій рапорт офіцер Служби, — виявлені сліди ДНК Шерми Шайнар, Рами Шайнара, Олександра Вольска, Ґвен Вей, Дори Віргой, Малта Некіча і ще близько тридцяти осіб гуманоїдного типу, яких ми зараз намагаємося ідентифікувати за допомогою розширених баз даних.

— Як давно вони стартували з Боллота? — комісар не відривав погляду від прозорої рідини, яка наповнювала склянку.

— Експерти визначили: сто сорок шість стандартних годин тому. Ймовірно, сіре, вони зійшли на Темні Шляхи з Шістдесятого лімеса, — відрапортував офіцер і додав:

— Це там, де «чорна діра». Дуже нестабільний і небезпечний лімес, сіре, там уже зникали транспортники. Злочинці пішли на значний ризик.

— Коли буде готовий повний перелік усіх тих, хто був на базі?

— Ми працюємо, сіре.

— Імператор чекає на мій звіт.

— Ми пришвидшимо роботу, сіре. Через десять годин…

— Через шість.

— Але ж…

— Шість годин, — Марков одним ковтком спорожнив склянку. — Плюс додайте всі дані щодо університетського підпілля, які ми тут відкопали… Все упорядкуйте згідно з рубрикатором і виведіть на мій термінал. Виконуйте.

— Буде виконано, сіре! — офіцер швидко вийшов з «червоної зони».

Деякий час Марков перебував на самоті. Цю «червону зону» місцева Служба передала в його повне розпорядження. Ноланська резиденція Джи Тау і розмірами, й технічними можливостями на порядок перевищувала свій кідронійській аналог. Її обладнали півдюжиною надсучасних «червоних зон» і декількома силовими бар'єрами, які відділяли від решти планети не лише спеціальні приміщення імперської таємної поліції, але й ту частину населеного сегмента міста, де розташували квартири офіцерів Джи Тау. Як пояснили Маркову, у випадку повстання ноланців резиденцію за лічені секунди можна буде перетворити на неприступну фортецю.

Незважаючи на те, що в резиденції постійно перебували сотні офіцерів і співробітників Служби, її коридори й ґалереї здавалися безлюдними. «Фортецю» проектували з урахуванням кризової ситуації. При масових заворушеннях тут могли знайти порятунок від помсти ноланців декілька тисяч сімей імперських чиновників і військових. Припускалося, що під захистом бар'єрів і цілої армії бойових кіборґів вони зможуть дочекатися прибуття евакуаційного флоту.

Комісара ця безлюдність починала дратувати. На його рідній Тіронії навіть в управлінських сегментах така просторова розкіш вважалася неприпустимою. Марков народився і виріс у перенаселеному старому куполі, де мешкали оператори і робітники хімічних заводів. Той купол був збудований як тимчасове житло першопрохідців ще за часів Сіоранів. Латаний-перелатаний, просяклий індустріальними і харчовими запахами, він уже півтора століття був світом для десяти тисяч представників людської раси. Поселенці народжувалися в його темних кімнатах, жили, розмножувалися і помирали. На одного працездатного тіронійця виділялося не більше сорока кубічних метрів житлової площі плюс двадцять на утриманця чи малолітнього. І тільки державні чиновники високих ранґів мали право на шістдесят. Більшість колоністів Тіронії мешкали в малогабаритних житлових комірках, де висота стелі не перевищувала двох з половиною метрів. Величезний простір стерильних, добре вентильованих приміщень Ноланської резиденції Служби Запобігання наводив тіронійця на роздуми про розквітлу в Імперії соціальну несправедливість.

Алкоголь загострив тривожні передчуття комісара. Зловісні слова клонороба не виходили у Маркова з голови. «Настала ніч, уже настала ніч», — шепотів він. Йому рідко бувало самотньо, але сьогодні він відчував себе безнадійно загубленим у біло-сріблястих лабіринтах Столкінбаада. Він згадав, що Нолу в рекламних роликах називають «планетою розваг».

«Може, дівчат викликати? Нола вже третє століття славиться красивими клонками», — в пам'яті комісара виринула сцена з рекламного ролика: у басейні чотири оголені красуні бавлять туриста з ошаленіло-щасливим обличчям. «Він обрав для відпочинку ноланський готель!» — повідомляла та реклама.

Зробивши черговий ковток, тіронієць помітив: на вході до «червоної зони» виник силует людини, хиткий і нечіткий. Відділений від комісара миготінням силового поля і матовою поверхнею дверей-мембрани, силует здавався примарою. Він не наближався і не віддалявся, у цьому було щось дивне. Тут, у резиденції, всі пересування співробітників були підпорядковані службовій логіці й не передбачали подібної незавершеності дії.

«Щось нове, — подумав Марков, намацуючи в шухляді стола променеву зброю. — Чи то виманюють, чи то чекають на підкріплення».

«Ні те, ні інше», — промкнувся до комісарової голови тихий голос.

«Хто ти?»

«Я маю для тебе важливу інформацію. Але не можу увійти до «зони».

«Я ж чітко запитав: хто ти?»

«Тобі потрібна інформація про Тейсана. Я можу допомогти».

«Я викликаю охорону».

«Даремно».

Силует став зовсім прозорим, потім розчинився. До «зони» увійшли бійці охорони в супроводженні яскраво-червоного «павука».

— Викликали, комісаре?

— Хто стояв біля захисного бар'єру?

— Де, сіре? — перепитав охоронець.

— Біля вхідної мембрани «до зони». Хтось стояв. Тридцять секунд тому.

— Там нікого не було, сіре.

— Там хтось був.

Охоронець відкрив на зап'ясті правої руки екран, набрав код спостережних приладів, продивився записи.

— Нікого не було, сіре, — похитав головою охоронець. — Можете самі перевірити. Ось, дивіться, сіре, записи моніторів у коридорі «С2» за останні хвилини. Тут є записи у всіх діапазонах плюс параметри енергетичних полів.

Він протягнув прилад Маркову.

— Монітори здатні відслідковувати нанороботів?

— У коридорах, сіре, окрім звичайних спостережних приладів, встановлені спеціальні сканери для виявлення мікроінсайдерів і молекулярних псевдожиттєвих форм. Жоден із сканерів не здійняв тривоги. Вони перевіряють коридори й кімнати через кожні три хвилини. Це стандартна процедура, передбачена інструкціями щодо протидії ворожому проникненню. Ми тут уже тридцять років перебуваємо у військовому стані, сіре, — нагадав охоронець, — і постійно готові до «ситуації дев'ять»[68].

— Хто аналізує інформацію, отриману зі сканерів?

— Польові комп'ютери сегментів і стрижневий мозок резиденції. Інформація йде основним і резервним каналами. Аналізуючі блоки мозку також резервовані, оснащені пошаровими фільтрами і сингулярним контролем на оболонках. Іноді оператори проводять ручне сканування.

— Тоді що ж, по-вашому, у мене ґалюцинації?

— Ні, сіре. Вибачте, сіре.

— Ваші люди на цій планеті зустрічалися з такими формами ворожого проникнення, які ззовні схожі на примару або тінь?

— Ми, сіре, зіштовхувалися з різноманітними винаходами ворожих техніків, — ухильно відповів охоронець.

— Детальніше.

— Вам краще проконсультуватися про ментальні вторгнення з нашим головним техніком Айло. Вона має цілковитий доступ до бази даних про типи і різновиди ворожих проникнень… Про невдалі спроби ворожих проникнень, сіре, — виправився охоронець.

— Хай негайно зайде сюди.

— Буде виконано, сіре! Залишити вам для охорони кіборґа?

— Не треба. Не люблю червонопузих[69]. Поквапте техніка.

Головний технік Айло не змусила себе чекати. Не минуло і трьох хвилин, як комп'ютер «червоної зони» отримав запит щодо її пропуску. Марков підтвердив пропуск, захисна мембрана з тріщанням розійшлася, і до кімнати увійшла міцно збудована жінка середнього віку, в якій комісар безпомилково впізнав тіронійку. Виразні вилиці, високе пряме чоло, сіруватий відтінок шкіри, специфічна постава.