Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди - Ешкилев Владимир - Страница 13

Роботу не починали, чекали на прибуття Достойного майстра. Брати і сестри вже розвісили емблеми і розставили атрибути храму. Тепер тинялися павільйоном без певної мети. Офіцери ложі зібралися біля престолу, перегортали протоколи попередніх зібрань і про щось напружено шепотілися. Граф Рескі, вже у майстерському запоні і з ланцюгом Першого доглядача на плечах, вирішив показати сестрі Констанці нове венеційське дзеркало, яке за день перед тим встановили у павільйоні. Констанцу, дружину банкіра Тома, мали підвищити до підмайстра. Виконуючи обов'язки Другого секретаря, вона вже кілька років вела таємне листування ложі з братами в європейських країнах. Вважалося, що на цій ниві дружина банкіра досягла неабиякої вправності. Вільно володіючи кількома системами шифрів, Констанца, майже не заглядаючи до шифрувальних таблиць, за вечір встигала закодовувати і розкодовувати до півдюжини довжелезних листів, наповнених масонськими і політичними секретами. Ця молода жінка вже давно цікавила графа. Витончена і мовчазна, з темною калабрійською шкірою і веселими очима, Констанца була чи не найпривабливішою ученицею на північній колоні «Марка Аврелія»[28]. А її чоловік не викликав у графа жодної поваги. Невиразний і незграбний, він рідко відвідував роботи ложі і весь свій вільний час приділяв вирощуванню екзотичних рослин. Тому Рескі вирішив діяти рішуче. Він дочекався, коли між Констанцою і рештою сестер виникне доречна дистанція, гвардійським кроком підійшов до учениці і запросив її оглянути своє нове придбання.

— Бачите, як моє дзеркало підкреслює римську красу вашого обличчя, — граф став так, щоб одночасно бачити чарівну дружину банкіра та її відображення.

— Мої батьки не з Риму, — Констанца поправила золотого метелика на зачісці і викличну мушку над лівим кутиком губ. — Вони з півдня.

— Ваше обличчя промовляє про те, що серед ваших предків, Констанцо, були шляхетні римляни. Кров Сципіонів і Манліїв свідчить про себе крізь віки. Ваша краса — це belta folgorante, belta Guidesca![29]

— Можливо, — знизала плечима калабрійка. — У нашій родині не зберігали давніх родоводів… До речі, графе, мені казали, що якість венеційських дзеркал перевіряють за допомогою свічки. Скільки відображень пломінчика з'являється у цьому вашому дзеркалі?

— Зараз перевіримо, — запевнив Рескі, взяв зі столу Першого доглядача свічку і запалив її від прикріпленого до стіни канделябра. — Самі порахуйте, чарівна сеньйоро.

— Сім, вісім, дев'ять… дванадцять. Bravo! Ви, милий графе, не кидаєте грошей на вітер.

— У моєму палаці, найчарівніша сеньйоро, ви зможете побачити дзеркала і кращої якості. І не лише дзеркала.

— Я вам вірю, — усміхнулася Констанца. — Але огляд скарбів вашого палацу, графе, ми поки що відкладемо.

— Що нам заважає? Невже ревнива вдача вашого чоловіка?

— Мого чоловіка? Зовсім ні, графе, — красуня розсміялася щиро і мелодійно. Але занадто голосно. В їхній бік почали дивитися.

— У мене тепер багато роботи, — додала Констанца, різко обірвавши сміх.

— Листи?

— Так. Надзвичайно напружене листування. Вам, напевне, вже відомо, що англійські і пруські брати стурбовані останніми змінами у політиці Шенбруна[30].

— Нові інтриги Кауніца[31]?

— Не тільки… До речі, брати із Лемберга відправили до нас цікавого guaglio umiliato[32]. Кажуть, що він є тим самим парадоксальним космополітом, прихід якого зі Сходу так влучно передбачив Розенкрейцер: самобутній ерудит, але зі всіма зовнішніми ознаками мешканця диких степів Татарії. Це щось зовсім-зовсім нове і свіже.

— Він масон?

— Ще ні, але вважається кандидатом.

— То він молодий.

— На межі кандидатського віку.

— І ви, чарівна сеньйоро, захоплюєтесь такими buffi[33]?

— Графе! — Констанца картинно, немов оперна інженю, вигнула тонкі лінії брів. — Ми, перепрошую, з вами ще настільки… Ваша світлість, ви не маєте жодного права мене ревнувати.

— Вибачте, сеньйоро.

— О, здається, вже приїхав Достойний майстер, — дружина банкіра граційно оминула монументальну фігуру Рескі і приєдналася до щебетливої зграйки учениць, які рушили до входу в павільйон, щоби привітати найвищого офіцера «Марка Аврелія».

Рескі проводив Констанцу поглядом, вкотре милуючись її ходою і тонкою талією. На цій видатній талії красуня зграбно та кокетливо зав'язала крихітний фартушок з білої козячої шкіри. Захоплений смаком Констанци, він почув, що хтось делікатно кахикає за його спиною. Граф повільно озирнувся.

Між ним і дзеркалом у напруженій позі застиг довготелесий Перший секретар ложі Боззоні.

— У тебе, брате, чарівна помічниця, primabelta, — мовив до нього граф, одночасно зауважуючи, що у Боззоні важке дихання і неприємний запах з рота. Рука Рескі мимоволі потягнулася до кишеньки у розшитому золотом камзолі, де ховався крихітний флакончик з міцними парфумами.

— Так, ваша світлість, маєте рацію, — прошамкав Перший секретар. — Чарівна, стримана і розумна молода жінка. Бездоганно володіє французькою і добре — англійською. Завдяки їй наше листування нині відбувається відчутно інтенсивніше, аніж у віденських і пештських братів. Через Трієст тепер ідуть такі листи, від яких залежатиме майбутнє Європи.

— Ти не перебільшуєш, брате?

— Аж ніяк, ваша світлість. Я нещодавно читав лист високоповажного брата лорда Стаффолка. Він, зокрема, просить нас скласти детальний реєстр морських озброєнь Венеційської республіки.

— Реєстр озброєнь? Це не жарти. Нас, любий брате, можуть звинуватити у шпигунстві. Пам'ятаєш того молодого брата, Джакомо Казанову, що його нам рекомендували французькі брати? Кажуть, що венеційська таємна служба викрила його як шпигуна.

— Тепер, ваша світлість, перепрошую, усі потрохи займаються шпигунством. За це добре платять і дають гарні посади. Нашій ложі гроші б також не завадили. Ми, як я зрозумів з перекладу того листа, можемо отримати від Стаффолка триста гіней на розвиток нашої вільномулярської роботи.

— Скоріше отримаєм кинджалом у спину від агента Венеції… І прошу тебе, брате, не повторюй постійно «ваша світлість». Тут немає графів. Тут ми всі брати і всі рівні перед обличчям Великого Будівничого Всесвіту.

— Вибач, брате.

— Я щодо всього цього матиму ще розмову з Достойним. Треба, брате, подвоїти, потроїти обережність. Вороги не сплять. А тут ще зі сходу до нас присилають сумнівних людей.

— Про кого ви… ти, брате, мовиш?

— Щойно ваша чарівна помічниця розповідала мені про якогось татарського кандидата, якого нам підсилають з… Польщі, здається. Оцей вже напевне чийсь там шпигун.

— Я щось таке чув… — заскочено промимрив Боззоні.

Цієї миті Достойний майстер закликав усіх братів ложі «Марк Аврелій» приєднатися до нього, розташуватися навколо таблиці першого градуса і розпочати ритуал відкриття вільномулярських робіт. Рескі і Боззоні на півслові перервали розмову і рушили до символічного входу у храм.

Квітневі дні того року видалися теплими і сонячними. Величезний віз мандрівного цирку «Олімпус» весело котився побитою римською дорогою, котра вже друге тисячоліття сполучала Вічне місто з придунайськими землями. Між живописними пагорбами та пишними дібровами час від часу з'являлися і зникали збудовані з каменю і глини села, скоріше бідні, аніж заможні. Стовпи на поштових станціях було вималювано у жовте та чорне, і двоголові орли Габсбургів пильно дивилися на два боки. Фельдкур'єрські карети з гербами і шандарами на облавках зі скаженою швидкістю проносилися повз циркову валку, змушуючи возних виїжджати на узбіччя, звільняючи шлях для посланців імперії.