Адепт - Ешкилев Владимир - Страница 29

— Кляті пси! — подумав він хазарською мовою і почав збиратися у зворотній шлях.

Вночі він прийшов у селище Зель, де мав очеретяну хижу. Навіть тут Габір не зняв пояс і не відклав меча — розбійники на берегах Нілу були чисельніші за псів, шакалів, змій разом узятих. Він не зміг заснути і Число Чотирнадцять переслідувало його уяву невідступно, як розлючений вепр невдаху-мисливця. Так минула остання ніч вересня і настав жовтень.

Зранку до очеретяної хижі Габіра завітав Астерій — хлопчина з християнського монастиря, збудованого у печерах на північ від Харра. Три місяці тому Габір вилікував його від пропасниці і тепер хлопець щодня приходив, сідав у кутку вбогої оселі і дивився на «того, хто все вміє» очима, сповненими вдячності та цікавості.

— Що нового у святих печерах?

— Ніл піднявся на десять пальців, — сказав Астерій. Він був щасливим від того, що мудрий чужинець звернув на нього увагу.

Габір вийшов із хижі. Швидкий тропічний світанок минув і сліпучо-білий диск сплив на вершини східних гір. Відвикле від хмар небо спрагло всмоктувало в себе сонячне проміння і світлішало від насолоди, наповнюючи верхній світ Сущого істинною блакиттю. З очеретяного лабіринту здійнявся пташиний легіон, розпався на галасливі когорти і рушив до східного берега. Якийсь негр із довгого човна-дахабія випустив стрілу у зграю голубів. Габір загадав для себе: якщо той поцілить, він сьогодні знову піде до ущелини. Негр схибив.

Біля Габіра з'явився Астерій:

— Нашому пресвітеру[135] вночі знову боліла нога. Він не міг молитися, — сказав хлопець.

— Намастіть йому ногу цілющим мулом. Я тобі показував, де його брати.

— Ми вже різним мастили: і мулом, і жовчем чорної гієни, і кров'ю ластівки. Не допомагає, лікарю!

Хлопець благально дивився на Габіра. Очі в Астерія були великі й чорні. «Як у дитинчат газелі», — подумав учень Мелхиседека. І пішов до печерного монастиря.

Монастир був добре захищений від розбійників і гарячих вітрів пустелі. У прямовисній скелі за давніх часів видовбували неглибокі печери. Ченці углибили їх, з'єднали хідниками і закрили отвори розбірними дерев'яними щитами. Дістатися до печер тепер можна було лише за допомогою мотузяної драбини. Попід скелю працьовиті відлюдники понаносили грунту й мулу і зробили там городи. Від Нілу до садиби вони продовбали канал, який ретельно доглядали впродовж десятиліть. Монастир уже мав трьох визнаних святих і посилав своїх книжників на Сьомий[136] та Восьмий[137] Вселенські Собори в Нікею та Константинополь. Навіть мусульманська влада поважала печерну оселю і дозволяла ченцям обмінювати в селищах овочі на тканину і сіль.

Коли Астерій привів Габіра до скелі, ченці працювали на городах. На мандрівного лікаря вони дивились вороже, вважаючи його іудеєм. Астерій намарно просив відлюдників впустити лікаря у печеру. До них вийшов настоятель святої оселі авва Несторій і довго розпитував Габіра про віру його. Учень Мелхиседека сказав, що вірить у Єдиного, але не зустрічав людини, яка б переконала його, що Ісус — Син Божий.

Несторій подумави і сказав:

— Нехай цей заблуканий муж лікує ногу авви Антонія. Може, авва Антоній вилікує його від облудних сумнівів, бо то чоловік праведний і вміє говорити з єретиками.

Хворого ченці спустили зі скелі в гамаку, до якого поприв'язували довгі мотузки. Внизу старого Антонія перенесли на ложе з нільського очерету. Авва був дуже худий, на обличчі мав сліди віспи і довга борода його від древності стала білою, як сніг Габірової вітчизни.

— Астерій казав мені про тебе, — промовив Антоній Габірові. — Якщо ти лікуєш без допомоги демонів, то оглянь мою ногу. Я бідний монах, але зможу розплатитися з тобою за лікування.

Габір не відповів і оглянув ногу.

Зовнішніх ознак хвороби на нозі не було. Він наблизив долоню до Антонієвого коліна і відчув холод. Десь глибоко, біля кісток, ховалася недуга. Він зняв із пояса лікарські ножі і попросив Астерія розвести багаття. Антоній молився Отцю Небесному.

Багато годин працював Габір біля хворої ноги авви: розрізав її і витягнув з плоті щось чорне й слизьке — демонське знаряддя болю.

Коли в рану була покладена замішана на свяченій воді мазь, а ногу оповили провареним у окропі папірусом, Антоній сказав:

— Благословенні мати твоя і батько твій, і вчителі твої, Габіре! Я обіцяв плату і я дам її тобі. Приходь завтра до моєї печери і нехай Астерій буде з тобою.

Розмова Габіра-Ратибора з аввою Антонієм у печері монастиря авви Несторія 2 жовтня 885 р. від P. X.

— Благословенна оселя ся! — сказав Ратибор, входячи до печери Антонія.

— Благословенні гості, що входять з миром! — відповів на вітання авва — Нога моя, завдяки Богові і тобі, Габіре, не болить. Демони ушкоджені і не в змозі тепер стати між моїми моліннями і Всеблагим. Але ти, — продовжував Антоній, — напевно чекаєш, чим заплачу я тобі за допомогу.

— Гроші мене не цікавлять, — посміхнувся Габір.

— Але тебе цікавить поганський храм в ущелині Харра, — Антоній на ліктях підвівся з ложа, — Астерій розповідав мені про твої подорожі у зруйноване капище.

Ратибор довго мовчав, дивлячись на кам'яну підлогу печери, де заблуканий мурах мандрував тріщинами в нікуди.

Потім запитав авву:

— Твоя мудрість назвала тобі ту річ, яку шукаю я в храмі Кадеш?

Замість відповіді Антоній зняв із шиї бронзовий медальйон. Він був близнюком Мелхиседекового кружалка.

— Отже, Заповіт Єремії вже знайдений? — хвилювання зробило очі Ратибора сіро-сталевими, але вишколене мандрами обличчя залишалося спокійним, як гірське озеро.

Антоній заперечливо похитав головою. Їхні погляди зустрілись і мандрівник Простору відвів очі від потуги, що йшла з очей мандрівника Безодні.

— Напис не розтлумачено до кінця, — сказав Антоній.

— Я не розумію, що означає «нун».

— Число Чотирнадцять.

— А його суть?

Антоній підняв медальйон до рівня очей і сказав:

— Я завжди здогадувався про неуважність людей Півночі. Ваше Сонце бліде й зів'яле — Істина висвічується люттю Південного Сонця. Уважно читай Біблію: чи не чотирнадцять років служив Іаків у Лавана; чи не чотирнадцять дітей народила Рахель, іудейська праматір[138]; чи не чотирнадцять днів пригощав друзів Соломон в Емафі[139]. А святий Матфей говорить у Благовісті: «Всіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення у Вавилон чотирнадцять родів»[140]. Отже, свідчу я тобі, Габіре, сину Півночі, свідченням великим, істинним: Число Чотирнадцять є Числом Повноти Часів, Виповнення та Наповнення.

— Але, — заперечив Ратибор, — твоє пояснення, авво, не розкриває таємниці.

— Напис не розтлумачено щодо схованок храму, — погодився Антоній.

— А що означає друге слово «кадеш»?

— У Святому Письмі це назва оази, де зупинявся Мойсей на шляху до Ханаану. Там, на очах народу іудейського, він видобув зі скелі воду[141].

— У святилищі Кадеш немає води. Там тільки болото поблизу, — сказав Ратибор.

— Напис не розтлумачено, — повторив Антоній. А потім спитав:

— А чому ти не віриш в Сина Божого, Габіре?

— Чому маю вірити в нього?

— Без Сина Єдиний не зміг би створити Суще і позамежне Сущому.

Ратибор посміхнувся. Скільки вже вчених християн говорили з ним про Христа!

Він сказав Антонію:

— Ваш християнський мудрець Григорій Богослов у «Четвертому слові» сказав: «Син є просте і коротке відбиття природи Отця». Поясни мені, авво: навіщо Єдиному, відбиттям якого є Всесвіт, ще одне, коротке, відбиття?