Адепт - Ешкилев Владимир - Страница 20

Серед книжників Хавіли зчинився гомін невдоволення. Хтось із мудреців крикнув:

— Ніссі боїться потвори і хоче відсидітись у Семендері!

Деякі із запрошених повставали з ослонів, гомін зробився гучнішим.

Тоді з трону неквапно піднявся рабі Ієгуда, зняв з ланцюга табулу першосвященика і підняв її так, що вся Хавіла побачила блиск коштовних каменів.

— Ніссі, син Манасії і онуки моєї Рахелі — цар Хазарії за правом наступництва, — сказав Ієгуда. — В ньому тече свята кров царя і першосвященика Обадії Першого. Не нам бути суддями нащадка Обадії.

Гомін затих, і рабі Ієгуда дав знак Ашк-Келефу продовжувати. Той сказав:

— Усього на мури Саргишу ми зможемо вивести не більше п'ятнадцяти тисяч воїв. На двадцяти вежах є бойові машини, на них сьогодні натягують нові линви. Але цього замало, щоб перекрити весь периметр східного муру.

Тут радника перебив Мелхиседек:

— На Священному Острові півтори тисячі воїв. Якщо ми не втримаємо мури Саргишу, не вціліють ні Великий Каган, ні Печера Чорної Риби. Для охорони Кагана і Печери стане двох сотень юнаків Священного Загону.

— Це слушно, — підтримав сина Левія Ашк-Келеф.

Схвальний гомін світлою хвилею оббіг Хавілу.

Рабі Ієгуда кивнув головою на знак згоди.

— Головне, — продовжив Ашк-Келеф, — вибити варягів із фортеці Башнур. Нафтова майстерня Никифора працювала вдень і вночі і ми маємо тепер сто сімдесят амфор із грецьким вогнем, кожна вагою у три візантійські кентинарії[113]. Цього вистачить, щоб перетворити Башнур у цегляну пічку.

— Так, — підтвердив радник Елканах, син Йосифа, — у Башнурі тільки один колодязь із водою і пожежу варварам не загасити. Хай згорять погани!

— Хай згорять! — відізвалась Хавіла.

— Для метання запалювальних амфор сьогодні збудована велика баліста «Елі-Шафат» — «Бог засудив». Зараз на ній лаштують блоки і завтра зранку розпочнемо нищення заколотників, — сказав Ашк-Келеф.

Тут підвівся старенький рабі Песах із Чорної синагоги й сказав:

— Тисячі воїв і бойові машини — це добре і потрібно. Але небезпеку становлять не дикуни з півночі. Скільки вже їх на моїй пам'яті приходило в землі Хазарії, а вона залишалася нездоланною. Істинна небезпека не в них. Ви всі бачили, що камінь Бау, розміром менше курячого яйця, зробив більше лиха, ніж тисяча візантійських шпигунів у Ітхелі. Справжня небезпека криється в потворі Карайлаху. Що це за породження мороку? Яка містична потуга цієї потвори? Хто і як може їй протистояти?

Довга мовчанка запала серед мудреців. Устав начальник розвідників Цанеф:

— Потвору майже ніхто не бачив, як вона виглядає — невідомо. Скоріше за все, це не людина. Спілкується вона зі своїми сповідниками через спадкових волхвів-охоронців. Абайка-ябгу і його старший син бачили потвору, але навіть у великому сп'янінні не обмовилися про неї ані словом. Потвора вміє говорити і, як кажуть, вбиває людей на відстані своїм поглядом. Харчується вона кров'ю молодих дівчат, яких віддають у Чорну Вежу підкорені Абайкою степові роди. М'ясо тих дівчат поїдають наближені до потвори волхви.

— Чи відомо скільки вже років живе це створіння? — спитав книжник Елігу.

— Чорна Вежа була збудована ще до того, як Великий Обадія закликав у Ітхель сімдесят два правовірні роди, — відповів рабі Ієгуда — Але гузи кажуть, що попервах у Вежі жили волхви-шамани, а потвора заповзла туди у роки царя Ісаака; до того вона мешкала в крижаних печерах далеко на півночі.

— Тобто їй щонайменше сорок років, — резюмував Елігу.

— А може, й тисячу, — сказав клаповухий Йосія.

Підвівся рабі Замврі, вчитель і наставник великого Кагана. Він сказав:

— У мудреців Хавіли коротка пам'ять. За часів царя Завулона батько теперішнього Великого Кагана Булан-хан питав Чорну Рибу про істоту з Чорної Вежі й отримав відповідь. Чорна Риба сказала Буланові, що потвору створив сам Ворог Сущого в день втечі Ашинів на захід[114]. Потворі двісті п'ятдесят років. Ще Чорна Риба провістила: гріхи Ітхелю збільшать могутність того виплодка мороку, але вчасні жертви врятують Степових Вовків.

— Темне це пророцтво, — промовив рабі Ієгуда. — Може, Великий Каган ще раз спитає Чорну Рибу про долю того чудовиська?

Замврі подумав і відповів:

— Великий Каган дбає про свій народ. У найближчу ніч повного місяця він відвідає Печеру Чорної Риби.

Коли сів учитель Замврі, голова Найвищої Ради запитав книжників:

— Хто очолить оборону Саргишу?

І мудреці одностайно вказали на радника Ашк-Келефа. Той встав і сказав:

— Великим Шалішином Хазарії і Намісником Священного Міста залишається Махмуд. Цар не призначив нового воєначальника. Якщо Махмуд не захоче передати військову владу й ланцюг Намісника мені, арсїї-мусульмани підтримають свого одновірця.

Рабі Ієгуда сказав:

— Найвища Рада не буде питати в Махмуда згоди. Той самозваний Аршакид уже прогнівив Всемогутнього, злочинно спокусившись щитом Фраата. Нехай тебе, Великий Шалішин Ашк-Келеф, не обходять воля і дії Махмуда. Він в руці Єдиного.

Тоді військовий радник підійшов до алькова з Істинним Гербом Хазарії і вклякнув перед Зіркою на коліна. Він поклявся страшною клятвою перемогти дияволосповідників або померти на мурах Саргишу. Потім, перед Хавілою, він назвав імена тих, кого хотів би бачити на чолі загонів свого війська. І Великі збори затвердили ці призначення як розумні.

За пропозицією рабі Ієгуди Хавіла призначила уповноваженим Спостерігачем Найвищої Ради на мурах Саргишу бібліотекаря Елігу, сина Баруха. Йому поставили в обов'язок знешкодити, у міру сил своїх, магічний вплив потвори на оборонців Священного Міста.

Перед закінченням Кабат-хак-Кахалу рабі Ієгуда сказав, що чотири синагоги Ханбалика дадуть півмільйона дирхемів на оборону Міста. Він також повідомив, що іудейські купці Ітхеля вже дали сто тисяч дирхемів, а іншим торговим громадам Найвища Рада наказала виставити за три дні по тисячі озброєних воїв.

Так закінчився Кабат-хак-Кахал.

На ранок наступного дня Мелхиседек відправив мене в Саргиш, щоб я подивився на штурм фортеці Башнур.

— Якщо серед арсіїв будуть поранені, — сказав син Левія, — ти, в ім'я Шехіни, повинен дати їм лікарську допомогу.

І я поклявся Первинною Оболонкою, що виконаю наказ Мелхиседека.

Опівдні я вже був біля обложних машин, що почали гатити по фортеці. Десять катапульт руйнували цегляні стіни, а три балісти закидували фортецю амфорами з грецьким вогнем. Керували обслугою машин інженери Никифор і Стіліан, обидва родом із Візантії.

Особливо могутньою машиною була велика баліста на ім'я «Елі-Шафат». Вона одночасно кидала на фортецю по три амфори, загальна вага яких дорівнювала вазі дорослого коня. Після кожного залпу над мурами Башнуру спалахувало вогняне сяйво, а стовп диму над повсталою фортецею здіймався вище легких літніх хмар.

Три тисячі арсіїв чекало, коли катапульти проломлять мури. Ще до мого приходу арсіям повідомили, що Великий Шалішин Махмуд раптово помер від крововиливу у мозок, перед смертю покаявся в багатьох гріхах і віддав ланцюг головнокомандуючого та Намісника військовому раднику Ашк-Келефу. Начальником штурмового загону той призначив молодого шалішина Рустама, який відзначився в бою біля Чорної синаґоґи.

Вже смеркалось, коли катапульти зробили у мурі фортеці пролом. Балісти припинили обстріл і, як тільки полум'я за проломом пригасло, Рустам повів арсіїв на штурм. Нікого на мурах не виявилося, а цегла розжарилася так, що перші атакуючі пообпікались, хапаючись за неї руками.

Виявилося, що більшість воїв варязької залоги Башнуру згоріла від грецького вогню. Півсотня їх у підземеллях головної вежі ще чинила опір, але до ранку всі були перебиті. Я допоміг п'ятьом воям Рустама — намастив їхні опіки цілющою маззю; потім відправився в Ханбалик розповісти Мелхиседекові про бачене. Так у восьмий день місяця Сріблястих Вовків фортеця Башнур була звільнена від ворогів Хазарії.