Богиня і Консультант - Ешкилев Владимир - Страница 26

— То справа темна, — спохмурнів Петро. — Планетниці — то ж знані відьми. А характерники? Де ж там розбереш, де характерник, а де чорний відьмак? Сіркові, може, і вільно з ними ради радити та бави водити, а ми православні з діда-прадіда, пости тримаємо твердо… А як я відмовлюся?

— Отаман тобі передає, що є на тебе московська цидула з приказною печаткою.

— Яка така цидула?

— У ній писано, що ти був із Голошком і Страхом, коли вони шість літ тому московського посла у Дніпрі втопили[47].

— Брехня! — здоровань Рева змахнув зі стола половину посуду. — Мене тоді Васютенко[48] до гетьмана відіслав, не було мене на Січі!

— Як там насправді було, тобі краще знати, — твердо продовжував джура, не звертаючи уваги на буйство Реви. — Але цидула та вже від Трійці лежить у генерального писаря на розгляді. Її в канцелярії бачив сотник Полтавець і отаманові про неї сказав. У тій цидулі писано, що Голошка на Москві приказні допитували і він там на дибі кричав «слово і діло» і царевим людям показав на тебе, і на Місюню Захарченка, і на Івана Щавенка, і ще на багатьох, хто Єфімці-послові злозатєйно карачун поробив…

— Гаспидове рило! — проревів Петро, налив собі повну чарку, випив, потім ще одну. — Обмовив мене вражий потрох! Звів підлий наклеп! Я до гетьмана поїду і в Гадяч у полк поїду, там знають, що я в Брюховецького тоді був.

— Про Брюховецького тепер краще не згадувати, — зауважив Харко. — Та й хто там нині буде розбиратися. Заб'ють тебе, козаче, в залізо і відправлять до царських катів. А там буде лише твоє слово проти слова Голошкового. Он, Місюня, кажуть, вже подався на правий берег і мізерію свою та жінчину прихопив.

Важке мовчання зависло над столом. Чути було лише важке дихання Петра. Харко подумки молив Святі Сили, щоби ті додали здорованеві розуму.

 — Що мені батько-отаман радить? — Рева тверезими очима подивився в обличчя Сіркового посланця.

— Радить тобі, козаче, довезти дітей Чернихи до Гнилого моря живими і здоровими. Якщо Бог поможе і ми їх таки туди доправимо, він тобі реверс[49] дасть про твою повну невинність у тій давній справі. Така зі слів отаманових є в сій теревені конклюзія[50].

— Що за реверс?

— Поручиться він за тебе перед царем і гетьманом. Нарочитим[51] словом своїм поручиться.

— Так він сам тільки-тільки із Сибіру виліз.

— То тепер вже є неважливим. Чув, що турчин у Великій мечеті поратився[52] Москву спалити? Нині на Москві страх і рушення велике. Мури чинять, на баштові дахи свинець кладуть. Цар тепер на батька-отамана, як на святий образ, молиться.

— Про це теж Полтавець повідав?

— Я сам те бачив.

— Тісно знаєшся з московськими, бачу.

— Отаман посилає — я і знаюся. Не своєю волею живу, маєш розуміти.

— А якщо ти у московських справах такий тертий, то скажи мені без змани: от як війна ця закінчиться, тоді що, візьмуть мене москалі за сраку? Так?

— Війні кінця-краю не видно. Онде польський круль відступив турчинові усю Подолію. Чув?

— Бачу я, що й мені треба гонзнути[53]. До Дорошенка, у Чигирин подамся.

— Дорошенкові дні добігають кінця, усі від нього тепер відійшли, навіть родинні його перекинулися до Самойловича і Ханенка. Та й не прийме він тих, кого винуватять у такій справі. Тоді ж, кажуть, Страх із товариством не тільки Єфімку вбили, але й кримського Мехмет-агу. А Дорошенко з ханом сваритися не буде, сам розумієш… Я от що скажу тобі, козаче. Як настане зла доба, пересидиш на Тонкій Воді. З тої невір-землі волхви і начальні люди нікого не видають ані в Крим, ані в Москву.

Петро доконав сулію, залишком з денця змочив оселедця і перепитав:

— Реверс, кажеш? Най вершиться воля Божа. Гайда, джуро, їдемо до отаманових відьмаченків.

[Могила Переп'ятиха біля Фастова, у землях Київського воєводства, вечір 23 червня 1673 року]

— У цій землі, месіре, як мені зрозуміло, могили є найвизначнішими із пам'яток, — зауважив брат Янгель, дивлячись на коло з великих брил, що оточувало прадавнє поховання Переп'ятихи. — Цікаво, що за великий король знайшов вічний притулок під цим каменюччям?

— У степу все мінливе і плинне, окрім старих могил, — підтвердив Паладин Храму Фанерон. — Тільки найтвердіші з каменів витримують хвилі змін, які від заснування світу котяться цими землями. І на цих каменях немає написів. Що може бути сумнішим за німу історію? Ця земля ще не народила своїх Фукідідів і Павсаніїв[54].

— Отже, ми з вами, месіре, їдемо німим і проклятим краєм?

— Чому ж це «проклятим», брате?

— Адже саме неспокій є першою ознакою демонічного, — брат Янгель відкинув каптур плаща, що означало його готовність до великої дишкурсії. — От і мудрий Фульгенцій, єпископ Руспенський у листі до Моніма писав, що диявол, цей бунтівник і відступник, втік від imperturbabilem requiem[55], а згодом і сам став причиною зрушень та змін. А у «Мораліях» святого Григорія Великого читаємо, що нечисті духи не можуть перебувати у спокої, утримуючись від спокушення, бо ж вони не обмежені жодною плоттю.

— Але ж цей неспокій злої сили є вселенським і не залежить від місця або місцевості.

— Так, месіре, але неспокійному зручніше перебувати там, де неспокій є природнішим та споконвічнішим. Може, тому в Україні так багато чаклунів і чаклунок? Тут навіть прості сільські баби навчені телуричної магії. У «Промовах старців» я читав про тутешнього святого Макарія Скіфського, який зайшов переночувати до давнього склепу і там мав сутичку з демонами. Демони полюбляють гробниці магів, куди їх притягує нечестиве мистецтво покійних — per infamis artis. Так свідчить граматик Паладій. Нам треба уважніше приглядатися до степових могил.

— У тому є рація, — погодився Фанерон. Сьогодні балакучий супутник радше втомлював його, аніж розважав. Але тут балакун казав правду. Могили випромінювали Силу.

Уже третю добу вони ретельно уникали містечок і сіл. Майстер Зброї попередив своїх братів з Ордену, що шляхи стали небезпечнішими, а старости підозрюють у всіх мандрівних людях шпигунів і харцизів. Якщо ще місяць-два тому спільна війна поляків і росіян проти турків робила усіх християн ледь не кревними братами, то тепер нові підозри та незгоди розгорілися поміж католиками і східнообрядцями.

Посланці Храму спішилися біля брил степового поховання. «Тут, — прийняв Янгель рішення про зупинку, — у місці безлюдному і тихому, буде зручно дати собі й коням відпочинок». Їхні волохаті татарські коники невдовзі дійсно знайшли потічок під вербами і галявину з високотрав'ям.

— Свята Інквізиція, знищуючи відьом в Абендланді[56], в останні два століття пригасила буяння могутньої жіночої сили, через яку на Заході діяли Хаос і Батько Хаосу, — сказав Фанерон, погладжуючи ще теплий після літнього дня бік велетенської брили. — А в цій землі первісна жіноча сила квітне всіма барвами Деметри й Афродіти. Це земля амазонок, земля Великої Богині, владу якої не здатні захитати тутешні чоловіки і тутешнє священство.

— Тутешні чоловіки такі нікчемні?

— Ні, добрий брате, вони далеко не нікчемні, але в степових чаклунських ковенах чоловіки завжди розділені й розсварені, а відьми — навпаки. Богиня пильнує джерело своєї влади. Окрім того, саме жінка народжує нове життя. Для примітивних племен Сходу це надзвичайно важливо. Жінки захищають таємницю нового життя від войовничих чоловіків-смертоносців магією Богині. Навіть східне християнство, якщо добре поміркувати, несе на собі печатку Богині й має нахил до софійної жіночності. Воно молитовно більш віддане Софії-Премудрості й Богородиці, аніж чоловічому первню Єдиного. Хіба ви, добрий брате, не бачили, скільки в будинках східнообрядців ікон Мадонни? У десятки разів більше, аніж зображень Творця і Сина Його Єдиносущного.