Богиня і Консультант - Ешкилев Владимир - Страница 19

— На тебе мого таланту ще вистачить, не сци… До речі, ти, чмока, не спи там, склянки сохнуть.

Мітелик наповнив склянки в'язкою рідиною. Коли вчителька вчергове «підняла градуси», він обережно спитав:

— А що то була за дівка, яка розпитувала тебе про Адамчука?

— Про неї ми не говоримо. Добре? — Дворська примружила потемнілі очі. — Ми домовилися: говоримо тільки про великого археолога.

— А він все ж таки був великим?

— Поряд із нікчемами не важко бути великим. Поряд з нашими нікчемами він був цілим велетнем.

— Навіть так?

— Навіть так.

— Ти, я бачу, його не любила.

— Любила, не любила… До одного місця усі ці любові… Його, до речі, і без мене було кому любити. Великий археолог перелюбив півфакультету.

— Валю, ти гоніш.

— Що? Я гоню? Пхе! Розпитай секретуток в нашому славному навчальному закладі. Вони тобі порозказують. Мексиканські серіали. Триста тридцять три серії. Там багато таких козлів… Тобто великих археологів нах…

Дворська одним духом хильнула ледь не півскланки лікеру. Її вже гребло. Мітелик почав міркувати, що він тепер робитиме з п'яною в дупель вчителькою історії. Везти її на квартиру і знайомити з Індиго здалося йому недоречним. Навіть неможливим.

Дворська немов прочитала його думки.

— Ти, чмока, про всяке різне не думай. Цьоця Валя про все подбає. Зараз ти підеш, візьмеш таксі і мы поедем мы помчимся до моєї корєфанки. Там порожня хата і водка в холодильнику. Відтягнемося.

Одноокий прокинувся, коли на місто наповзли сутінки. Спав він у гаражі, заниканому серед складських споруд і залізничних колій промислової зони. Десь поряд глухо скреготали механізми цементного заводу. Яра увімкнув ноутбук, зв'язаний з відеокамерою зовнішнього спостереження. Вузький проїзд між гаражами втішив його безлюддям. Пси мирно відпочивали на теплому бетоні.

Запис даних радіомаяка показував, що авто «борця» вже кілька годин стоїть припарковане біля аеропорту. «Недалеко від того особняка, якщо не поряд», — зауважив диспозицію ворога Одноокий. На одному з телефонів він знайшов відповідь на свій ранковий запит. У кодованому SMS-повідомленні містилася інформація, що особняк за адресою: вул. Ботанічна, буд. 208 — збудували 1997 року і з того часу він належить неодруженій 36-річній співвласниці більярдного клубу «Массе» Людмилі Савар.

Яра пробив прізвище у своїй базі даних. Людмила Савар виявилася єдиною донькою і спадкоємицею покійного бізнесмена Нерсеса Раванського. З фотографій Людмили на одноокого дивилася симпатична чорнявка з високим чубчиком і впертими очима. Вона носила прізвище матері й замість «Нерсесівна», писала у документах по-батькові «Миколаївна». Першим чоловіком Людмили був відомий у місті лікар-гінеколог Артур Цихмістренко, другим — професійний танцюрист («Стриптизер!» — подумки посміхнувся Одноокий) Іванко Ванц, громадянин Придністровської Молдавської республіки. З обома співвласниця більярдного клубу була давно і законно розлучена. Клуб справно платив податки і працював під дахом одного із київських авторитетів, який в установчих документах ТзОВ «Клуб «Массе» значився другим його співвласником.

Одноокий також продивився досьє покійного Раванського. Як він і передбачав, київський авторитет за радянських часів спочатку був партнером батька Людмили у підпільному бізнесі, а потім проходив з ним по одній кримінальній справі. Бізнес-партнер і родина панни Савар органічно гармонували як із зовнішністю шофера-«борця», так і з талантами шпигунки-шльондри.

Одноокий ще раз пошкодував, що не може поки що пробити по базі двох останніх персонажів ранкової комбінації. Він всіма рецепторами відчував, що очікуване сталося, що він таки вийшов на членів одної із тих передбачених бізнес-груп, котрими, як стверджували знаючі люди, «погані хлопці» маскували присутність окультних світодержців в Україні. Серце Одноокого прискорено билося у передчутті відповідей на давні і всесвітні питання.

Тепер залишалося дочекатися повної темряви і вирушати у розвідку. Яра поклав у салон авта прилади нічного бачення, відеокамеру, дистанційну прослушку, матрац, запасні акумулятори, питну воду і харчі, запаковані у велику торбу. Перевірив зброю. Подумав і додав до відібраних речей дві книги — монографію «Теоретические основы проектирования ствольных управляемых ракет» за редакцією О. П. Коростельова[15] і саморобний переклад посібника Логана Айзіка «Майстер-пул диверсійної справи». Він знав, що для читання часу в нього не буде. Але ці книги були його талісманами, і залишити їх у гаражі здалося йому неправильним. Варіанти нічної програми Яра розділив на мінімальний та максимальний. За мінімальний варіант він визначив успішне обладнання в недоробленому будинку постійного спостережного пункту, за максимальний — проникнення безпосередньо до вілли панни Савар.

Одноокий виїхав із промзони через залізничний проїзд, хвилин сорок маневрував містом, перевіряючи, чи не веде за собою хвоста. З об'їзної дороги він з'їхав у поле, півгодини вичікував під деревами, випробовуючи прилад нічного бачення. Дорогий ніконівський Monarch — надійний, з високою світловою трансмісією.

З поля він знову повернувся до виїзду з міста, припаркував «Nissan» на платній стоянці й пірнув у темряву. Як і планувалося, Яра наблизився до вілли Савар з боку річки. Жодне вікно там не світилося, лише на подвір'ї жарівка сіяла на бетон непевне світло.

До недобудованого дому Одноокий вийшов, повернувши лівіше від об'єкта спостереження. Намагаючись бути непоміченим, Яра наблизився до реп'яхів, які щільним муром оточували цегляну коробку. Він підрізав кілька рослин, розсунув решту колючок і протиснувся до широкої цементованої ринви, що виступала з одноповерхової прибудови.

Спершись на ринву, він закинув на прибудову торбу, підтягнувся на руках і опинився перед забитим дошками вікном. Дошки недовго чинили спротив і навіть не рипнули, коли він, нарешті, відірвав їх від опалубку. Перш ніж увійти до будівлі, Одноокий вийняв газовий пістолет з прикрученим до люфи ліхтариком. Концентрований синій промінь світла відігнав кішку від щойно впольованого щура. Кішка ображено зашипіла. Яра цикнув на неї, і смугаста мисливиця щезла між купами будівельного мотлоху. Він вимкнув ліхтарик, проминув кімнату і вийшов до іншої. З вікна відкривався огляд особняка Савар. Це вікно не закривали дошки, лише грубо приварені іржаві ґрати.

Яра розклав на підлозі матрац, вийняв із торби і перевірив спостережну апаратуру. На знімках, зроблених через прилад нічного бачення, стіни особняка яскраво світилися. «Якесь особливе покриття», — припустив Одноокий. Вікна залишалися темними і непроникними. Дистанційна прослушка фіксувала тільки фонові звуки. На подвір'ї не було видно жодного охоронця. Вілла Савар стояла мертвою, немов гробниця. Яра вирішив зачекати. Нехай події самі йдуть шляхами, які відомі лише Добрій Богині. ОМ TAPE ТУТТАРЕ ТУРЕ СОХА'М!

Зручно розташувавшись на матраці, він замислився. Згадав, що забув прихопити балончик з розпилювачем гамадіоксибутерату[16]. Пошкодував, що не має спецодягу, покритого суперінтенсивною чорною фарбою, який дозволяє командос повністю зливатися з нічною темрявою. Згадав також, що забув проінструктувати Індиго щодо форсмажорного вилучення грошей і зброї з таємної схованки у лісі. Все ще розмірковуючи про ту схованку, Одноокий раптом пригадав щось дуже важливе, що раніше не спадало йому на думку. Він згадав про сховок, у якому дванадцять років тому брати-партизани Яра, Міта і Боб ховали свої дитячі секрети.

Одночасно з Однооким про сховок згадав і Мітелик, який цієї самої миті перебував за кілька кілометрів від брата Яри, у двоспальному ліжку, що належало подрузі Валентини Дворської. Згадав після того, як учениця покійного Адамчука сказала, затягуючись цигаркою: