Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 79

«А що робити, коли вчорашні селюки, жлоби, шахраї та відверті злочинці стали тепер народними депутатами і нав’язують нам свою жлобську шкалу цінностей та орієнтирів? У владі виживають тільки безпринципні, хамовиті, підступні та брехливі нездари. От і маємо результат! — обурювалася моя мама, яка впродовж двох місяців помаранчевої єдності щодня була на Майдані Незалежності (і, зауважте, не за гроші, як хтось намагається нам тепер втовкмачити). — Люди ж повірили! Прокинулися. Встали як один! А тепер що... Тотальна апатія і зневіра. Той Ющенко ще гірший за Януковича! З Яником хоч все ясно. Бандюк — і в Африці бандюк. І він того й не приховує! А цей же демагог безнадійний, який тільки патякати й може..."

Олії у вогонь підлив мій молодший брат, який у вільний від навчання час співав у юнацькому хорі «Дзвіночок»: «А оно, дивіться! Ми вчора у фонді Кучми виступали, які прикольні роботи там були, їх чувак якийсь малює...» І на екрані свого мобільного телефону показав нам цікаві картини на тему українського жлобства. Родина «мурляків» зі спального району і конкретний «пацанчик» з підписом «Брателло», і Елвіс Преслі в українській вишиванці із золотим зубом і підписом «Лав мі бейбі», і Олег Скрипка в «адідасівському» костюмі — «Oleg vicont de violin».

«О! Та це ж якраз ілюстрація того, про що ми говоримо! Треба познайомитися з однодумцем. А прізвища його не знаєш?» — запитав я у брата. — «Ні».

Нагода познайомитися з автором цих «жлоб-картинок» трапилася вже наступного року. Якраз після новорічних свят 2008-го року я започаткував художню галерею ANTIN’S COLLECTIONS і активно готував на весну перший великий проект під назвою Village glam, плануючи виставити в Українському домі колекцію українського кустарного (кітчевого) живопису 30-60-х років минулого століття. Роботи для виставки оформлював у знайомій багатьом колекціонерам та художникам багетній майстерні «G-art» Лесі Гайворонської (окрема Вам подяка, пані Лесю)! Саме вона на моє запитання: де б можна було познайомитися з молодими талановитими художниками для втілення в життя одного гостросоціального проекту, запропонувала звернутися до власниці мистецької галереї «Ірена» Ірини Осадчої. Того ж дня у мене в руках опинилася візитівка пані Ірини, її ж рукою на звороті картки були написані імена: Аня Кісельова, Дмитро Кавсан, Іван Семесюк (артефакт додається теж з особистою подякою пані Ірині).

Іван Семесюк мене вразив із перших хвилин знайомства. Він мислив і бачив навколишній світ саме в тому ракурсі, що і я. Наше знайомство, зрештою, переросло у хрестоматійний союз художника і куратора, які діють в одному ідеологічно-культурологічному силовому полі достоту високої мистецької напруги.

«От за цю роботу (Семесюк вказав на портрет «Брателло», що стояв у його майстерні) Леонід Кучма дав мені премію імені себе.

Не жартую. Підійшов до картини і через хвилину-дві промовив: «Художник тонко відчуває реальність». А як та картина народилася? Їду я з Борщагівки на швидкісному трамваї, і раптом у вагон заходить чувак у «кєпаріку», сідає на задньому майданчику і просто собі закурює... Це мене так вразило, що я прибіг у майстерню і одразу замалював це враження. А потім народилися оці жлоби (вказує на картину «Нас має бути 52 мільйони»). Так дістали мене міщани-селюки, які попереселялися з села у місто і щось там собі без кінця мурують, то балкони склять, то сваряться одне з одним, то «ідуть на картоплю»... Ці люди аж надто на тварин схожі. Я б сказав, що вони — тваринолюди. До речі, шоу-бізнес у нас теж абсолютно рогульський... От Скрипка, наприклад, із цього рогулізму зробив естетику (він же насправді культурний чувак, киянин), бо відчув, що село — то наше все. Тому навіть Елвіс Преслі у мене теж такий собі рогуль із золотим зубом».

«А чи не зробити нам спільний проект на тему «жлобства»?» — запропонував я тоді Семесюкові.

«А чого б і не робити? Актуальна тема! Є з чим працювати...»

Жлоб-арт

— важко сказати, коли вперше в історії світового мистецтва прозвучало це словосполучення. «Жлоб-арт» нині вже є сталою мистецько-культурною парадигмою, цим терміном означують справжнє явище в українському та світовому мистецькому просторі. Варто тільки набрати жлоб-арт в інтернет-пошуковиках — і вони видають сотні тисяч посилань. Будемо вважати цей термін нашим спільним з Семесюком ноу-гау, бо, зрештою, ми удвох стояли біля його витоків.

А тоді, у травні 2008 року, коли сучасна Вікіпедія навіть слова «жлоб» не ідентифікувала, ми вже проводили першу «жлобську виставку» у тепер уже зліквідованій галереї «Арт-фокстрот» на самому початку Андріївського узвозу навпроти Андріївської церкви. Народу зібралася сила-силенна (Фотозвіт додається).

До проекту, який я «цнотливо» обізвав «Україна наша!», окрім Івана Семесюка, доєдналися Слава Шерешевський з натхненною серією експресивних картин на тему «рогулізму» і Сергій Коляда, що малював свої роботи кульковою ручкою у пенітенціарній естетиці ще задовго до того, як цей жанр під назвою «шансон-арт» зробив популярним Стас Волязловський.

Виставка мала величезний успіх у глядачів і привернула увагу ЗМІ. На ній Семесюк представив серію портретів діячів сучасного українського шоу-бізнесу у «жлоб-естетиці». Концепція була проста: жлоб — це продукт виховання масової, здебільшого «телевізійної» культури. Масова культура плекає жлоба, жлоб — плекає масову культуру. Словом, телезірки, які «живуть в телевізорі» нічим не гірші «жлоби», ніж ті, які на них дивляться. Я тоді теж «жив у телевізорі» (вів програму «Квадратний метр» на телеканалі «Інтер» і заробляв гроші, рекламуючи «Тайд»), тому «чистив свою карму», влаштовуючи подібні мистецькі виставки. Серед «тележлобів», оспіваних у згаданому вище проекті Семесюка, окрім мене, були ще Софія Ротару, Михайло Поплавський, творчий тандем Повалій-Ліхута, Сердючка, Білик, Лорак, Вакарчук, Кароль, Павлік, Могилевська, Бобул, Зібров, Брєжнєва... Ну і друг Леоніда Кучми — Ян Табачник. Усього 15 робіт, які ми після виставки презентували на тогорічному «Гогольфесті».

Каталог тоді теж видали абсолютно «жлобський», я б навіть сказав «жлобсько-міщанський», в естетиці дешевого глянцю з відверто провокативними наліпками цін на роботи, «типу» стьобом над «споживацькою лихоманкою», що охопила тодішнє українське суспільство (завдяки досить дешевим кредитним грошам Заходу). Але нашого «стьобу» не зрозуміли, а все прийняли за чисту монету, побачивши в «художниках-жлобістах» «реальних жлобів, які вирішили просто рубанути бабла на лохах, які купують «типу сучасне типу мистецтво».

І тоді я вкотре переконався, що кураторська діяльність — то дуже тонкий лід, по якому треба обережно переправляти думку і концепцію від власної голови до голови глядача (і потенційного колекціонера). Але це завдання потребувало нових навичок, сил, коштів, витримки та терпіння, яким я і запасся майже на весь рік, аж поки повномасштабний проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм» не було офіційно представлено широкому загалу за законами мистецького жанру.

«Жлоб. Жлобство. Жлобізм»

Офіційною датою народження проекту є 1 квітня 2009-го року, коли в «Я-галереї» Павла Гудімова, за великої кількості присутніх художників, митців, кураторів, журналістів, ваш слуга покірний виголосив таку промову:

«Жлоб. Жлобство. Жлобізм»

(текст офіційної промови)

Шановні пані та панове, художники і фотохудожники, літератори, журналісти, актори, телеведучі та діячі шоу-бізнесу, мистецтвознавці, куратори, митці!

Від імені Союзу Вольних Художників «Воля або Смерть» висловлюю Вам щиру подяку за те, що не знехтували нашим закликом стати учасниками Першої установчої конференції, присвяченої старту в Україні загальнонаціонального проекту «Жлоб. Жлобство. Жлобізм».

Ні для кого вже не є таємницею, що слова «жлоб» і «жлобство» мають українську етимологію. Безмежну кількість соціальних, побутових, культурних, а останнім часом політичних, економічних та екологічних явищ у сучасному житті України характеризують цим терміном, який й досі має «нелегальну ужиткову прописку», бо й сам феномен «жлобства» є своєрідною «терра інкоґніта», яка мусить бути дослідженою, структурованою і візуалізованою. Саме тому створення Всесвітньої енциклопедії жлобства під назвою «ЖЛОБОЛОГІЯ» є надметою нашого проекту.