Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Письменники про футбол - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 43
Він сидів посеред футбольного поля на червоній глині, вдивлявся у фіолетове небо і йому здавалося, що зірки спускаються на дахи навколишніх п’ятиповерхівок, немов десантники. Фари випадкових автомобілів час від часу засліплювали Бруханду, після чого все, до чого звикало око, вкривалося темними плямами. А трохи згодом зірки знову спускалися на дахи, повітря навколо Валерія Семеновича наповнювалось смутком, десь вдалині кварталів чулися п’яні викрики, ставало моторошно й хотілося додому…
Буквально на мить Бруханда заплющив очі, а розплющивши їх, був уже приголомшений ранковим сонцем. Валерій Семенович лежав посеред спортивного майданчика. Поряд із ним стояв директор інтернату й нав’язливо дзеленчав зв’язкою ключів.
— Проспався? — щось змусило жирдяя перейти на «ти».
— Я? — прохрипів Валерій Семенович й відчув, як тілом проходить знайомий біль. Так часто бувало, коли Бруханда засинав у кріслі або в купах зношеного одягу.
— Вставай давай, тренер. Дотренувався. Бля.
— А? Я прийшов, ліг і заснув.
— Ну, і добренько. Вставай, іди отдихай. П’янь.
— Я не пив.
— Розказуй. Чекаю с заявлєнієм.
Валерій Семенович мало що міг допетрати, але головний смисл сказаного все ж таки дійшов до його ще сонного мозку. Він спробував піднятись, але суглобний біль скував його тіло.
— Допоможіть встати, не можу сам піднятися.
— Нажратися міг, так і встати сам зможеш.
— Та я не пив, — простогнав Бруханда. — У мене ж чемпіонат!
— Так я ж заборонив вам брати участь у чемпіонаті.
Директор розвернувся й побрів у напрямку головного корпусу.
— Ей! — крикнув навздогін Бруханда! — Ей! У нас чемпіонат, це серйозно!
Якийсь час Валерій Семенович лежав посеред поля й намагався підвестися. Врешті, так-сяк опинившись на ногах, він повільно побрів додому — перевдягтися й поїсти. Попереду було таке важливе тренування, а офіційно його ще не звільнили.
Проте, з’явившись на полі, замість одинадцяти вірних гравців, Бруханда побачив тільки сторожа, Сергія Сергійовича, худорлявого дідка, десь одного з ним віку.
— Привіт, — привітався охоронець. — Євгенович мене пригнав, щоб я тебе вигнав. Так ти давай, іди, тебе звільнили, команду розпустили.
— А якщо я не піду?
— Ну, я знаю? Бить я тебе ж не стану.
— Сподіваюсь, — посміхнувся Бруханда, миттєво згадавши всі свої перемоги нокаутом.
Сергій Сергійович теж згадав, як неодноразово перегортали його будку, як знущалися з нього, навіть били, але сказав:
— Йди.
— Піду, — відповів Бруханда і вже був розвернувся, й навіть ступив кілька кроків, проте зупинився.
— Чуєш, — крикнув він Сергію Сергійовичу. — Якщо побачиш кого з команди, передай їм, що вони молодці й що я ними пишався.
— Добро, — відізвався охоронець, і його обличчям ковзнула ледь помітна посмішка.
Весь вечір Валерій Семенович провів удома. Він приймав ванну, пив і знову приймав ванну. Йому все здавалося, що зараз прибіжить Гриша або ще хтось із команди, втішить, скаже щось приємне, розрадить, можливо, навіть, запропонує десь потренуватися… давайте, Валерію Семеновичу, пішли на пустир тренуватися, вся команда чекає на вас…
Але ніхто так і не прийшов.
За все своє життя Валерій Семенович отримував по голові більше, ніж будь-який мешканець міста, але такий удар, здавалося, він витримає навряд чи. Зачинившись у квартирі й діставши всі запаси спиртного, Бруханда почав заливати своє горе…
Так брудно й насичено не минав жоден тиждень його життя. Валерій Семенович ніколи не співав так голосно, як тими чорними вечорами, і спів його розлітався далеко за межі квартири, кудись у височінь, над районом, ближче до труб заводу хімічних реактивів. Він ходив з кімнати до кімнати, безпричинно лаявся матом, називаючи різні побутові предмети не дуже пристойними словами. Час від часу Валерій Семенович втомлювався пити і лаятися, тоді він лягав на підлогу, на кілька годин засинав, а прокинувшись, — лаявся і співав ще голосніше.
Кілька разів приходив дід Паша. Обережно, немов чогось соромлячись, стукав у двері. Але Бруханда не відчиняв йому. Не відчиняв також сусідам, міліції й навіть Гриші, який все-таки прийшов, щоб поговорити з ним.
— Валерію Семеновичу, — кричав Гриша через двері, — поговорити б.
Але Бруханда сидів біля дверей і тихенько плакав.
— Валерію Семеновичу, — треба поговорити. — Тут команда наша… Валерію Семеновичу!
Тренер мовчав. Жовті сльози стікали неголеною сивиною і падали на старенький, поїдений тварями килимок.
Коли спиртне закінчилося, Бруханда занудьгував. Страшний чорний відчай поступився банальній нудьзі; Валерій Семенович вже не пив, проте тинявся бездумно кімнатами, шукаючи розради. Не знаходячи її, він сідав на своє улюблене місце на балконі й довго вдивлявся на проїжджу частину, намагаючись вловити своїм серцем ритм гуркоту вантажівок.
З дому Бруханда вийшов лише на десятий день. Попередньо поголившись і вдягнувши білий парадно- вихідний костюм, він був схожий тепер на алкоголіка-чистюлю, який у перервах між станом обмоченості був ладен покоряти серця місцевих не дуже чистоплотних й доволі доступних красунь.
Першим, хто побачив Валерія Семеновича, був хлопчик Вітя, воротар колишньої команди. Він стояв посеред продуктового магазину коло гральних автоматів і спостерігав, як грають інші. Побачивши Бруханду, Вітя, не приховуючи радості, підбіг до свого тренера.
— Здрасьтє.
— Привіт, Вітя, — привітався Бруханда, одночасно зазираючи до лікеро-горілчаного відділу. — Я тут не надовго. Дещо куплю і назад.
— Бухаєте? — розчаровано запитав Вітя.
— Не твоє діло. Іди давай, іграй в своє казіно.
— Бухаєте, — сумно констатував Вітя. — А я міг би команду зібрать. Коля, Юра, Черпенко хоч зараз би м’яча поганяли б. Гриша до директора ходив — той його вигнав.
Валерій Семенович не відповів, натомість, дістав кілька обережно складених купюр і поклав на касу.
— Мені оту, за п’ятнадцять.
Розуміючи інтимність процесу, Вітя делікатно відійшов убік, але дочекався, коли Бруханда вийде з магазину, й наздогнав його.
— Мені скоро операцію зроблять, — пропищав він.
— Я радий за тебе.
Вітя зупинився. Ображений, він постояв кілька секунд, проводжаючи поглядом тренера й повернувся до автоматів.
Біля під’їзду на Бруханду вже чекали дід Паша з онуком.
— Хлопчики, — лагідно, по-батьківськи мовив Валерій Семенович, сидячи на порожньому ящику коло гаражів. — Завтра — вирішальний день. Завтра — перша гра. До речі, з ким ми граємо?
— З двадцятою школою.
— З двадцятою, значить. Ну, так наклепаємо тій двадцятій. Головне — захист. Ваня, Саша, ваша мета не дістатися м’яча, ваша мета — захистити Вітю. Вітя, ти — головний у команді.
— А Гриша?
— Гришка — капітан, він нападник, він — коронний зліва, але якщо просереш ти — ніякий Гриша не допоможе. Ясно?
— Ясно.
— Я сподіваюсь, що ви розумієте. Краще не забити, але захистити. Це дуже і дуже важливо для нас…
Бруханда говорив до хлопців ніжно, немов боячись їх сполохати, до пізнього вечора, майже до ночі. Цього дня вони не тренувалися, а тільки говорили, говорили, говорили, ніби намагаючись прорахувати все наперед.
Уночі ж Валерію Семеновичу заснути так і не вдалося. До самого ранку він сидів на балконі, й важкі думки лізли йому до голови.
— Просеруть, — час від часу повторював Бруханда. — Ой, просеруть.
Це була третя гра міського чемпіонату серед школярів. Враховуючи той факт, що команда спеціалізованої школи-інтернату номер чотирнадцять була офіційно висунутою, а потім офіційно знятою, і потім знову висунутою, однак уже не офіційно, райвно підтасувало жеребкування й у суперники їй поставила найсильнішу команду від спортивного ліцею, тим самим прагнучи швидше здихатись від незрозумілої напівофіційної й не зовсім повноцінної команди інвалідів, яку тренував колишній боксер, а нині — алкоголік, котрого звільнили за те, що він заснув, як свідчить офіційний лист, «обриганий посеред спортивного майданчика»…
- Предыдущая
- 43/44
- Следующая