Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 30
Перехожі знімали шапки і низько вклонялися перед цими людьми. Вони підіймалися брукованими вулицями все вище й вище. Меррі підйом здавався нестерпно довгим, він плентався, як уві сні, вже не розуміючи, куди йде та навіщо. З кожним кроком слабкішим здавалося йому світло смолоскипів, потім воно зовсім згасло. Меррі стало млосно, майнула думка: «Це, мабуть, підземний хід до могили, де ми залишимось назавжди...» Аж раптом у сонний одур увірвався знайомий голос:
- Меррі! Нарешті! Нарешті я тебе зустрів!
Меррі насилу підвів голову, і морок трохи розсіявся. Перед ним стояв Пін! Вони були одні посеред вузької вулички. Меррі протер очі.
- Де ярл і де Еовіна?
Його затрусило, він осів на чийсь поріг і знову розридався.
- Їх понесли нагору, до Цитаделі, - пояснив Пін. - А ти, схоже, заснув на ходу і десь завернув не туди. Коли помітили, що тебе нема, Гандальф послав мене шукати, і ось... Ох, бідолаха! Як же я давно тебе не бачив! Ти жахливо втомився, правда? Тоді не буду тобі заважати балаканиною, скажи тільки - ти не поранений?
- Здається, ні. Тільки знаєш, Піне, як я штрикнув цього... чорного... так у мене правиця й оніміла. А меч згорів, мов тріска.
Пін занепокоївся. [119]
- Знаєш, пішли-но хутчіш до Гандальфа. Шкода, що я тебе понести не зможу, бо ти ж ледве ноги тягнеш! Треба було і тебе відразу на ноші... але вибачимо людей: стільки усього звалилося на них відразу, тут вже не до гобітів...
- Непомітність і корисною буває, - зауважив Мер-рі. - Той, чорний, мене теж не помітив. Ні, про це поки що не буду... Допоможи, Піне. У мене в очах темно, і рука мов крижана...
- Обіприся об мене, Меррі, голубчику, і підемо. Потихеньку, потрошку, тут недалечко.
Меррі зробив кілька кроків і зупинився.
- Ти мене поховаєш? - раптом запитав він. - Як треба, по-нашому?
- Що ти верзеш! - обурився Пін бадьоро, хоча серце в нього так і стислося. - Ми ж ідемо до Дому Цілителів!
Вони вийшли з провулка під стіною четвертого кола на головну вулицю і крок за кроком стали підніматися до Цитаделі. Меррі хитало, він бурмотів щось, немов крізь сон. «Так ми і за сто років не дійдемо, - подумав Пін. - Невже ніхто не допоможе? Адже я його, бідолаху, ні на хвилинку залишити не можу!»
Їм пощастило: незабаром повз них щодуху пробіг хлопчисько, і Пін упізнав Бергіля, сина Берегонда.
- Гей, Бергілю! - гукнув Пін. - Куди поспішаєш? Радий тебе бачити живого і здорового.
- Я став у лікарів за посильного. Мені затримуватися не можна!
- І не треба. Ти тільки скажи лікарям: у мене тут гобіт, по-вашому періан, потерпілий у бою. Сам він до них не дістанеться. А якщо побачиш Мітрандіра, скажи і йому!
Бергіль кивнув і помчавея далі.
- Ну, тепер розумніше присісти і почекати, - сказав Пін. Він посадив Меррі на краю бруківки, на сонечку, присів поруч, поклав голову хворого собі на коліна й обережно обмацав його руки. Правиця і справді була важка і холодна, мов крига.
Незабаром з-за рогу з'явився Гандальф, він схилився до Mepjpi, погладив по голові, потім узяв на руки.
- Йому б треба влаштувати урочистий в'їзд, - пробурмотів маг. - Бачиш, друже, якби Елронд не згодився і ви не пішли з нами, було б набагато гірше... - Він зітхнув і [120] додав буркотливо: - Новий клопіт на мою голову, але ж долю битви ще не вирішено!
Тепер усі троє - Фарамир, Еовіна і Меррі - лежали в Домі Цілителів, на зручних постелях, оточені турботою і спокоєм. Щоправда, колишнє мистецтво лікування призабули в Мінас-Тіріті, але ще вміли лікувати від усіх поранень і хвороб, які зустрічалися в Гондорі та на узбережжі. Тільки проти старості не було засобу, і нинішні гондорці жили лишень трохи довше інших народів, а щасливців, котрим в розквіті сил перевалило за сотню, можна було на пальцях перерахувати. Останніми роками з'явилася ще мор-іульська пошесть. Вражала вона людей, що потрапляли на очі назгулам. Цілителі виявилися неспроможні лікувати цю хворобу. Нещасні поступово занурювалися в непробудний сон, втрачали мову, потім тіла їхні ставали немов крижані, і наставала смерть. Лікарі і Доглядальниці Дому Цілителів підозрювали, що саме ця жахлива напасть вразила і напіврослика, і Красу Рохану. До полудня вони ще могли говорити, шепотіли щось (доглядальниці старанно прислухалися, сподіваючись зрозуміти суть хвороби), але незабаром замовкли, глибоко заснули, а коли сонце схилилося на захід, сіра тінь лягла на їхні обличчя. Фарамира, навпаки, спалювала страшна гарячка. Гандальф переходив від хворого до хворого, доглядальниці переказували йому слово в слово все почуте. Так тягся цей день у Домі Цілителів, доки на полях Пеленнору кипіла велика битва, повна дивних несподіванок і мінливої удачі. Нарешті рожеве західне світло проникло крізь високі вікна, оманливо розрум'янивши мертвотно-сірі обличчя хворих. Дивлячись на Фарамира, старша з доглядальниць, Іорет, мовила, плачучи:
- І такого красеня ми повинні втратити! Де ж королі колишніх часів? У старовинних книгах говориться: «Рука короля зціляє». За цією ознакою навіть можна відрізнити справжніх королів...
- Запам'ятайте всі слова Іорет, - зауважив Гандальф. - В них полягає зерно надії. Адже по місту ходять чутки, що король повернувся!
- Я зайнята по горло, мені ніколи слухати, що там кричать чи шепочуть, - відповіла стара. - А що стосується надії, я сподіваюся принаймні, що убивці не з'являться тут і не згублять наших хворих... [121]
Гандальф, не дослухавши, поспішно вийшов на вулицю. Західна заграва вже тьмяніла, вершини гір мов засипало попелом, вечір затопляв низини.
Після заходу сонця Арагорн, Еомер і Імраель, зібравши усіх, хто вижив, рушили до міста. Неподалік від воріт Арагорн сказав:
- Подивіться, як палає захід! Це ознака майбутніх змін. Мінас-Тіріт жив під рукою намісників довго; якщо я вступлю сюди незваний, це викличе сумніви і суперечки, згубні під час війни. Тому я в столицю не ввійду і про свої права заявляти не буду, доки не визначиться, за ким перемога: за нами чи Мордором. Я поставлю тут намет і буду чекати, коли Намісник покличе мене.
- Але ж ти вже підняв прапор з гербом Еленділа! - заперечив Еомер. - Невже ти не зажадаєш належної зустрічі?
- Рано, - відповів Арагорн. - Поки Ворога не розбито, я не стану позиватися.
- Дозволь мені, родичеві Денетора, висловити свою думку, - сказав Імраель. - Твоє рішення підказане мудрістю. Денетор упертий і гордий, але вже старий. З того часу, як важко поранили його молодшого сина, він поводиться дивно. Але, з іншого боку, не годиться тобі чекати, мов прохачеві, біля воріт своєї столиці!
- Я залишуся не як прохач. Зі мною Слідопити, а вони не звикли жити за кам'яними стінами.
Він велів згорнути свій прапор, а зірку Арнору зняв і віддав на збереження синам Елронда.
Імраель і Еомер попрощалися з Арагорном, в'їхали до міста і піднялися до Цитаделі, оточені радісною юрбою. У великому залі Білої вежі вони сподівалися побачити Денетора, але його крісло було порожнє, а посередині залу, під пологом, спочивав Теоден, ярл Рохану. Дванадцять смолоскипів горіло довкола нього, дванадцять воїнів Гондору і Рохану стояли на варті. Ложе затягли білою та зеленою тканиною, поверх парчевого покривала блищав оголений меч, біля ніг лежав щит. Сиве волосся ярла в мерехтінні смолоскипів блищало, як струмені води, а обличчя здавалося молодим, хоча на ньому відбивався спокій, якого молодість не знає.
- Де ж Намісник? - після довгого мовчання напівголосно спитав Імраель. [122]
- Він у Домі Цілителів, - відповів один із дванадцяти воїнів.
- А де сестра моя Еовіна? - спитав Еомер. - Вона заслужила не меншу пошану, чому її немає тут?
- Так вона жива! - відповів Імраель. - Хіба ти не знав?
Нові надії, нові тривоги! Не промовивши більше ані слова, Еомер вийшов із зали; правитель Дол-Амроту пішов за ним. Над містом уже стояв вечір, на небі роїлися зірки. У саду Дому Цілителів вони зустріли Гандальфа; він вів когось, загорненого у темно-сірий плащ.
- Предыдущая
- 30/73
- Следующая