Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 21
Весь цей похмурий день Фарамир лежав у спальному покої Білої Вежі, страждаючи від сильної гарячки. Хтось сказав: «Умирає», - і незабаром по вулицях і на стінах передавали з вуст у вуста: «Вмирає, вмирає...» Батько сидів у головах, скорботно німуючи. Оборона міста його більше не хвилювала. Гіршого часу не довелося Пінові зазнати навіть у лапах Урук-хаїв. Присяга зобов'язувала його залишатися при Намісникові, але той і думати про нього забув; і гобіт мовчки стояв біля дверей напівтемної кімнати, марно намагаючись перебороти страх. Йому здавалося, немов правитель Мінас-Тіріту старіє з кожною хвилиною, ніби раптово зламалися в його душі пружини гордої волі і розуму. Денетор не міг приховати ані скорботи своєї, ані мук совісті. Гобіт помітив навіть сльози на цьому завжди холодному обличчі, і це злякало його більше, ніж вчорашні прояви гніву.
- Не плач, володарю, - шепнув він. - Може, ще минеться. Чи не порадитися тобі з Гандальфом? [83]
- Його ім'ям мене не втішай, - відповів Денетор. - Божевільні надії не виправдалися. Ворог заволодів скарбом, міць його зростає, він навіть думки наші читає й усе, що б ми не почали робити, повертає нам на зло. Я послав сина в бій без доброго слова, без благословіння, незаслу-жено скривдив - і ось він лежить переді мною, і кров у його жилах отруєна Ворогом! Ні, хоч би який був результат війни, мені вже ясно: мій рід згасає, династії Намісників приходить кінець. Відтепер уцілілими гондорцями будуть правити самозванці, і буде мій народ ховатися в горах, поки ворог не виб'є усіх до єдиного...
Раз у раз до дверей спальні підбігали люди, вимагаючи, щоб Денетор вийшов і дав розпорядження.
- Не вийду, - відповідав Денетор. - Мені не можна відходити від сина. Я не хочу пропустити його останні передсмертні слова. А смерть його вже близько. Слухайте кого хочете, хоч би і божевільного мага. Я залишуся тут.
Так Гандальфові довелося взяти у свої руки оборону столиці Гондору. Де б він не з'являвся, серця людей відігрівалися, і вони забували про Крилатих. Маг невтомно носився від Цитаделі до брами, з півночі на південь уздовж стін; його всюди супроводжував Імраель: ні він сам, ні його воїни чарам Ворога не піддавалися. Побачивши його, люди казали один одному: «Правду кажуть старі легенди, кров ельфів тече в жилах цього племені. Недарма нащадки Німроделі довго жили в тих краях!» І пригадувалися їм у півмороку війни балади про Німродель, складені на берегах Ріки за незапам'ятних часів. Але маг з Імраелем відходили, і тінь знову обволікала людей; мужність Гондору розвіювалася, мов порох. Нестерпно довго тягся день тривог, і наставала чорна ніч розпачу. У нижньому колі міста більше не гасили пожеж; його захисники в багатьох місцях, відрізані вогнем, не могли нікуди пробитися. Щоправда, їх там залишилося небагато: більшість давно відступила за браму другого кола.
Тим часом у тилу ворожої армії спішно наводили мости через Андуїн, і по них без перешкод переправлялися свіжі полки і спорядження. До півночі все було готове, і ворог пішов на приступ. Передові шеренги перетнули вогняні рови по навмисне залишених проходах. Солдати [84] Мордору йшли нахабно, не криючись, без усякого ладу, добре освітлені полум'ям. Вони вже наблизилися на політ стріли, але на стінах мало залишилося стрільців, здатних завдати ворогу помітних втрат, хоча колись Гондор був уславлений спритністю своїх лучників.
Упевнившись, що дух захисників надломився, невидимий полководець кинув на штурм свої головні сили. Величезні облогові вежі, зібрані в Осгіліаті, повільно рушили в пітьмі до стін Мінас-Тіріту.
Знову гінці стукали в двері покою Денетора так наполегливо, що Пін пропустив їх. Денетор мовчки глянув на солдатів, не випускаючи з рук вогку долоню Фарамира.
- Перше коло горить, - доповідали вони. - Що накажеш робити? Адже ти - наш правитель. Не всі згодні підкорятися Мітрандіру. Люди біжать, залишаючи стіни без захисту!
- Навіщо? - поморщився Денетор. - Якщо вже нам судилося згоріти, чи не краще згоріти відразу? Повертайтеся у вогонь! А я сам складу собі багаття. Денетору і його сину не знадобиться гробниця. Я не хочу повільно зотлівати в склепі. Ми згоримо удвох, як язичницькі вожді давніх часів, ще до перших кораблів із заходу. Захід нині гине. Повертайтеся у вогонь!
Гінці безмовно, не вклонившись, відійшли.
- Він уже горить, - сумно сказав Денетор, відпустивши руку сина. - Його дім уже валиться...
Намісник підвівся, підійшов до Піна:
- Прощавай, Перегріне, син Паладіна. Недовго довелося тобі служити. Відпускаю тебе на той короткий час, що тобі ще залишається. Йди і умри так, як вважатимеш за найлегше. Йди до кого хочеш, хоч би й до того, за чиє божевілля поплатишся своїм життям. Поклич моїх слуг і йди куди побажаєш. Прощавай...
- Я не залишу тебе, володарю! - вигукнув Пін, опускаючись на коліна. Але в цю мить в його гобітанській душі закипіла запальність, він випростався і сміливо глянув в обличчя старому правителю. - Я піду зараз, бо мені конче потрібно переговорити з Гандальфом; він не божевільний, і я не стану думати про смерть, поки жива ще надія! Я також не вважатиму себе вільним від слова та служби, поки ти живий. Якщо ворог вторгнеться сюди, у вежу, я буду поруч [85] з тобою і, можливо, зумію не осоромити звання стража!
- Роби, як знаєш, пане мій, - стомлено відповів Денетор. - Але моє життя зламане. Та поклич же сюди служників!
Намісник повернувся до узголів'я Фарамира. Пін вибіг, розшукав слуг і передав наказ. їх було шестеро, усі високі та кремезні, але й вони злякалися, очікуючи на щось жахливе. Однак Денетор просто велів їм тепло укрити Фарамира і прямо на ложі винести надворі. Слуги намагалися рухатися обережно, щоб не розтрясти пораненого; за ними, згорбившись, спираючись на ціпок, йшов Денетор, а слідом - Пін. Так вони вийшли з Білої Вежі в темну ніч, під низькі хмари, подекуди пламенисті, мов гаряче вугілля, від заграви пожеж. Біля мертвого Білого Дерева Денетор знаком велів усім зупинитися. Бій у нижніх ярусах не вщухав, але в Цитаделі стояла така тиша, що можна було почути шурхіт крапель, що котились по висохлих гілках до чорної води басейну. За знаком Денетора рушили далі, пройшли крізь браму; вартові подивились їм услід здивовано і сумно. Завернули на захід і наблизилися до хвіртки Тен-Холлен у зовнішній стіні шостого кола. Хвіртка відчинялася тільки в ті дні, коли хтось вмирав; у інший час ходити тут мали право лише правителі, охорона й обслуга Дому Померлих. За хвірткою широка стежка крутою спіраллю спускалася в долину під Міндоллуїном, де здавна споруджувалися гробниці королів і Намісників Гондору.
Брамник, що сидів на порозі сторожки, підхопився, побачивши дивну процесію, і підняв ліхтар вище. Денетор велів йому відімкнути; брамник поспішно одхилив хвіртку і віддав ліхтар слугам - на стежці поміж стін було темно. Коло світла погойдувалося, вихоплюючи з мороку то ліворуч, то праворуч точені стовпчики поруччя. Повільні кроки луною відбивалися від кам'яних стін. Нарешті вони спустилися на Рат-Дінен, вулицю Мовчання. Обабіч ледь помітно біліли куполи і статуї. Денетор привів їх до родового склепу Намісників і звелів поставити ложе з Фарами-ром у порожній лункій залі.
Пін неспокійно озирнувся. У непевному світлі ліхтаря розпливалися обриси мармурових саркофагів з фігурами людей, що ніби спали на кришках: голови на кам'яних [86]подушках, руки складені на грудях. Тільки один саркофаг, найбільший, був порожній. Денетор велів перекласти Фарамира на гладку мармурову кришку і сам ліг поряд. Слуги укрили їх похоронним покривалом і стали навколо, схиливши голови, як на погребі. Денетор вимовив напівголосно:
- Тут ми зачекаємо. Бальзамувальників не кличте. Принесіть добре просушених дров, складіть і полийте олією. Коли я подам знак, кинете сюди палаючий смолоскип. Такий мій останній наказ. Не заперечуйте! Прощавайте.
- Предыдущая
- 21/73
- Следующая