Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 11
Еовіна приголомшено подивилась на нього й пополотніла.
- Ти шукаєш смерті, Арагорне? Там нічого іншого не знайдеш! Мертві живих не пропускають!
- Мене, можливо, пропустять. Нехай там що, а я ризикну.
- Але це божевілля! - вигукнула Еовіна. - Адже ти не один! Невже ти ладен згубити дружину й родичів? Безславно згубити? Благаю тебе, зостанься! Чом би тобі не повернутись в Едорас до мого брата? Це зміцнить дух людей і відродить надії...
- Я не збожеволів, - заперечив Арагорн, - і шлях цей можна подолати. А супутники мої йдуть зі мною свідомо. Ніхто не забороняє їм залишитись, якщо забажають, і вирушити у похід з вами. Але я мушу йти, навіть якщо доведеться йти самому!
Вечеря закінчувалася в повній тиші. Еовіна, вже не в змозі стримуватись, не відводила стурбованих очей від Арагорна. Гості підвелися з-за столу, вклонилися господині, подякували за частування й пішли спати. Арагорн уже підходив до намету, де вони з Гімлі та Леголасом мали відпочивати, коли зненацька Еовіна покликала його з темряви. Він зупинився, і дівчина швидко наздогнала його, задихаючись не від бігу, а від хвилювання:
- Ти не сказав, Арагорне: навіщо тобі Стежина Мерців?
- Інакше я не зможу виконати свій обов'язок. Від мене чекають дії, Еовіно, повір, я не заради марнославства обираю небезпечні шляхи. А якби я прислухався тільки до голосу свого серця, я ніколи не залишив би веселої долини Рівенделлу.
Еовіна відповіла не відразу, намагаючись зрозуміти прихований зміст цих слів. Потім обережно доторкнулася холодними пальцями до руки Арагорна:
- Ти суворий і рішучий. Таким усміхається слава... - Вона зніяковіла, але все ж додала: - Якщо ти мусиш іти, візьми й мене з собою. Мені набридло ховатися разом зі слабкими, я хочу зустрітися з ворогом сам на сам у відкритім полі! [44]
- Однак твій обов'язок - оберігати беззахисних.
- Скільки можна казати мені про обов'язок! - вигукнула вона. - Хіба я не належу до роду Еорлінгів? Чи мені до лиця панькатися зі старими та немовлятами? Я довго чекала і слухалась. Тепер, коли Рохан поза небезпекою, невже я не можу розпоряджатися собою за власним бажанням?
- Такі почуття роблять тобі честь. Проте ти дала ярлу слово бути замість нього, доки він не повернеться. Якби замість тебе поставили кого-небудь із старійшин, жоден не залишив би доручений йому пост під приводом того, що йому набридло!
- Чи завжди вибір випадатиме на мене? - гірко спитала Еовіна. - Чи завжди я сидітиму біля вогнища, поки чоловіки сідлають коней, і вестиму господарство, поки вони добувають славу, і чекатиму їх, піклуючись про постіль та їжу?
- Багато з тих, хто піде, вже не повернеться, тоді знадобиться мужність без нагороди, без сподівання на славу. Але відсутність слави не зменшує величі дій!
- Гарно говориш, а який зміст? - заперечила Еовіна. - «Ти жінка, твоє місце вдома»? Коли чоловіки загинуть у бою, можна підпалити дім, що їм більше не потрібний, і згоріти з ним разом? Ні, я дочка Еорлінгів, а не хатня служниця! Я вмію правити конем, володію зброєю, не боюсь ані праці, ані смерті.
- Чого ж ти боїшся, Еовіно?
- Сидіти в клітці. Чекати за золотими ґратами, доки втома і старість не змусять з ними змиритися, а надія на великі подвиги згасне...
- Невже при подібному настрої думок ти радила мені звернути з обраного шляху, боячись небезпеки?
- Радити іншим - не гріх. Я прохала не тікати від небезпеки, а обрати справу, де ти здобудеш і перемогу, й славу. Нестерпно думати, що твої видатні здібності загинуть даремно!
- Я б теж такого не витримав, - відповів Арагорн. - Тому і кажу тобі: залишайся! Тебе обов'язок не кличе на південь.
- Твоїх супутників теж. Вони їдуть лише тому, що... небайдужі до тебе!
Еовіна, різко обернувшись, зникла в темряві. [45]
Сонце ще ховалося за горами, ледь розвиднілося, але Арагорн наказав лаштуватися в дорогу. Дружина вже сіла на коней, він сам лагодився скочити в сідло, коли Еовіна прийшла попрощатися. Вона була вдягнена для верхової їзди, перепоясана мечем. Еовіна тримала в руці келих з вином; вона випила ковток з побажанням щасливого шляху, передала келих Арагорну, а він осушив його зі словами:
- Прощавай, Красо Рохану! П'ю за щастя твоє, твого роду та всього племені. Перекажи братові: ми ще зустрінемось!
Гімлі та Леголасу, що стояли поряд, здалося, що Еовіна ледь стримує сльози - вона, завжди така гордовита й стримана!
- Отже, ти їдеш? - ще раз запитала вона.
- Їду, Еовіно.
- І не зважиш на моє прохання?
- Не можу. Не маю права без відома твого дядька й брата, а вони прибудуть не раніше цього вечора. Чекати ж мені ніколи: ми лічимо час не годинами, а хвилинами.
Дівчина в нестямі впала на коліна:
- Благаю тебе, Арагорне!
- Ні, не можу, - повторив він і, обережно піднявши Еовіну, поцілував їй руку, скочив у сідло й пустив коня риссю, не обертаючись більше. Тільки ті, хто його добре знав, могли зрозуміти, як йому тяжко далося це прощання.
Еовіна, опустивши руки, закам'яніло стежила за загоном, доки він не зник у затінку Диморборгу, Гори Духів. Потім обернулася і, спотикаючись, як сліпа, пішла додому. З роханського люду її ніхто не бачив - усі ховалися по своїх кутках, не наважуючись висунутися, поки не зійде сонце та безстрашні, божевільні прибульці не залишать городище Дунхарран. Найхоробріші говорили ледь чутно:
- Кров ельфів, чого ж тут дивуватися! Нехай собі їдуть туди, де їх місце, у своїх темних справах, ніколи б нам їх більше не бачити. Нам свого лиха вистачить...
Сонце довго підіймалось до верху Гори Духів. Дружина їхала у вранішньому серпанку по дорозі між двома рядами вкопаних сторчма валунів. Дерева з чорними стовбурами і жорстким, немов жерстяним, листям створювали рясну тінь, килим соснових голок стишував голоси і стукіт копит; [46] навіть Леголасові стало моторошно. Димхольт, Брама Померлих, зяяла темним проваллям біля підошви гори; перед ними посеред дороги, немов застерігаючи подорожніх, стирчав бурий камінь.
- Аж морозить, - буркнув Гімлі. Коні задкували, довелося їх вести за вуздечку. Один по одному усі спустилися на дно провалля і зупинилися перед печерою. Над нею, на широкій арці, ще виднілися майже зовсім стерті літери, але щось прочитати було неможливо; тільки дух загрози витав тут, не вивітрений протягом століть.
Серця людей мимоволі стисла тривога, тільки Леголас залишався спокійним - ельфи не бояться ні духів, ані привидів.
- Це й справді Брама Смерті, - мовив Хальвард. - Відразу чуєш, як смерть чигає на нас. Та я все одно увійду, а ось коні...
- Без коней нам не можна, - відповів Арагорн. - З того боку нам ще треба здолати десятки миль, а кожна хвилина зволікання наближає перемогу Саурона. Доведеться їх змусити. Всі за мною!
Він увійшов перший, і великої сили його волі вистачило на всіх: дунадани, відразу відчувши піднесення, пішли за ним, навіть коні дали вести себе, побачивши, що люди поводяться спокійно. Тільки Арод, роханський кінь, пручався і так тремтів від жаху, що боляче було на нього дивитися. Тоді Леголас затулив йому очі долонями і щось ласкаво прошепотів чи заспівав; Арод вгамувався, й ельф обережно перевів його через поріг. Гімлі залишився сам. Ноги його не слухалися, він не мав сили поворухнутися, хоч як сердився на самого себе.
- Нечувана річ! - бурмотів він. - Ельф безстрашно ступає в підземелля, а гном труситься!
Він все ж таки перейшов поріг, але з таким зусиллям, неначе ноги його налилися свинцем; одразу його оточила пітьма, ніби він, гном Гімлі, осліп,
Арагорн не забув запастися в Дунхаррані смолоскипами й зараз ішов, тримаючи один смолоскип високо над головою; другий запалив Еладан, що йшов останнім у вервечці. Гімлі, спотикаючись, намагався їх наздогнати. Він не бачив нічого, крім чадних вогнів, але щойно він хоч на мить зупинявся, як звідусюди здіймався безупинний шепіт, приглушене бурмотіння. Ніхто не нападав, ніщо не [47] заважало йти, проте жах так і шкрябався в душі гнома; віч спиною відчував рух невидимого, безшумного війська тіней.
- Предыдущая
- 11/73
- Следующая