Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 49
Грім перекочувався через гори, а дощ, як і раніше, періщив, мов навіжений. Гобіти заповзли поглибше до ущелини, [192] але й там було вогко. Вода стікала всюди поміж стовбурами колишнього лісу і, збиваючись на піну, виливалась із щілини, мов із водостічної труби.
— Змило б мене, як тріску, — промовив Фродо. — Добре, що мотузка знайшлася!
— Ще краще було б мені згадати про неї вчасно, — покаявся Сем. — Пам'ятаєте, ельфи на прощання поклали нам у кожен човен по три таких мотки? Вони мені так сподобалися, і я один сховав. Можна подумати, це було сто років тому… «Вона не один раз вам придасться», — казали вони… здається, Хелдар і говорив. Як у воду дивився!
— Шкода, що я не додумався взяти ще один, — сказав Фродо. — Занадто поспішав, хотів піти, та й забув. Який же він завдовжки?
Сем заходився намотувати шнур на лікоть, відраховуючи:
— П'ять, десять, двадцять… добрих тридцять ліктів буде.
— Невже? Хто б міг подумати!
— Ого! — засміявся Сем. — Ельфи — це такий народ… Чудовий народ! Гляньте — на вигляд мотузка, а не порвеш, але яка м'яка, легка! Чудовий народ, одне слово!
— Тридцять ліктів, — задумливо повторив Фродо. — Чи вистачить цього, га? Якщо гроза швидко мине, спробуємо до ночі спуститися.
— Дощ ущухає, - сказав Сем. — Але навіщо лізти у пітьмі? Може, у вас з голови вилетіло, а в мене у вухах цей лемент ще не затих… Це ж був Чорний Вершник, тільки чомусь летючий. Як на мене, краще перечекати до ранку.
— Ні хвилини не можна баритися на вершині, на самій видноті перед Оком!
Фродо знову виглянув з ущелини. Розпатлані крила бурі чорними перами танули в небі. Саурона не цікавило Прирічне Узгір'я; гроза, стріляючи блискавками і градом, поповзла до Андуїну — це її бачили воїни Теодена на шляху до Ізенських бродів. А над мертвими болотами відкрилося чисте темно-синє небо і навіть боязко замиготіли зірки.
— Як приємно дивитися і бачити! — мовив Фродо, вдихаючи вологе повітря. — Уявляєш, я ледве було не осліп! Від удару, а може, й від блискавки — нічогісінько не бачив, [193] доки ти не спустив мотузку. Мені навіть здалося, що вона світиться.
— Вона і дійсно світиться. Я раніше цього не помічав, лежала собі в мішку, та й все. Але як же ми спустимося?
— Обв'яжеш кінець навколо цього пня. Тепер можеш іти першим. Я буду потроху відпускати, а ти тільки відштовхуйся руками і ногами. Якщо знайдеш, де стати, зупинися, дай мені перепочити. Коли дістанешся до споду, я з'їду теж. Зі мною вже все гаразд…
— Добре, — відповів Сем без особливого ентузіазму. — Двічі не вмирають…
Він без поспіху закріпив один кінець мотузки, другим старанно обмотався сам і, замруживши очі, зробив крок у порожнечу.
Однак спуск виявився не таким вже й страшним. Сем ласкаво погладжував м'які, теплі пасма мотузки — її сяйво надавало йому наснаги. Тільки в одному місці скеля пішла з-під ніг крутим укосом, і Сем завис на сріблястій нитці, мов павучок-сінокосець. Але Фродо відпускав мотузку обережно, й усе обійшлося. Сем дуже боявся, що довжини не вистачить і він застрягне між небом і землею, але у Фродо залишалося ще три-чотири витки на лікті, коли Сем гепнувся на осип біля підніжжя хребта і вигукнув: «Готово!» Фродо почув, але розгледіти друга не міг — сірий ельфійський плащ сховав Сема в сутінках.
Спуск Фродо зайняв трохи більше часу. Він обмотав мотузку навколо пояса, перевірив міцність кріплення і рушив помаленьку, намагаючись не з'їжджати, а йти по крутому схилу, все ж таки не дуже довіряючись тонкій і м'якій мотузці. Але і він вдало приземлився.
— Оце так впоралися! Прощавай, Емін-Мейл! Хтозна, чи не нудьгуватимемо ми незабаром за твоїм твердим грунтом?
Однак Сема поглинули інші турботи.
— Роззява! Дурень! — гірко завів він, задерши голову. — Справжній тюхтій! Ми оце тут, а мотузочка наша прив'язана нагорі! Забезпечили зручності для підлого Гор-лума… Ще тільки не додумалися залишити покажчик: «До гобітів сюди»! Так я і знав: без ложки дьогтю не обійдеться, дуже вже гладко усе зійшло… [194]
— Ну, якщо тобі відомо, як спуститися по мотузці, згортаючи її за собою, можеш віддати звання Дурня і Роззяви мені, - мовив Фродо. — Залізь назад, відв'яжи і давай!
Сем розгублено почухав потилицю.
— Прошу вибачити, я так не вмію. Але як же мені шкода кидати таку корисну штуку! — Сем погладив звисаючий кінець мотузки і злегка смикнув. — Адже вона лоріенська. Може, сама Галадріель сплела її…
Він сумно махнув рукою і смикнув — на прощання.
На превеликий подив гобітів, Сем відразу повалився горілиць, а мотузка зісковзнула і лягла акуратними петлями у нього на грудях. Фродо пирснув:
- І хто це в нас так чудово в'яже вузли? І кому це ми довірили своє дорогоцінне життя!
— Не стану сперечатися, лазити по горах не вчений, — образився Сем. — Але щодо мотузкової справи — даруйте! В нас це сімейна справа. Мій дід був канатним майстром і дядько Енді теж: вже я знаю, як в'язати вузли!
— Виходить, перетерлася десь на гострій крайці.
— А ви подивіться на кінчик, — заперечив Сем. — Жодна ниточка не розкуйовдилася. Не та робота, щоб перетерлася!
— Тоді — на жаль! — вся справа у вузлі. Сем похитав головою.
— Кажіть, що хочете, пане Фродо, а я присягнуся: вона сама спустилась, коли я покликав!
Він ретельно змотав мотузку і сховав у мішок.
— Ну, не будемо сперечатися, трапилося — і добре, — погодився Фродо. — Краще подумаємо, як нам далі бути. Вже ніч. Дивись, які зірки!
— Подивишся — і легше стає, - підхопив Сем. — Зірки про ельфів нагадують. А місяць підріс, чи не так?
— До повні ще днів п'ять, — сказав Фродо. — Як же ми підемо по болотах при світлі півмісяця?
Вони пройшли уздовж гірської гряди на схід. Сем раз у раз обертався: западина, з якої вони почали шлях, чітко вирізнялася на сірому схилі.
— Дуже добре, що мотузку забрали, — радів він. — Нехай цей вилупок спробує пострибати з камінця на камінець! [195]
Від підніжжя гір до рівнини тяглося пустище, завалене кам'яним мотлохом; все було моїфе і слизьке після дощу. Не минуло і години, як шлях гобітам перетнула канава, на дні якої дзюрчала вода. Не широка, не вузька, але гобіти не наважилися стрибати в темряві. Ліворуч канава збігала до гір, так що туди шляху не було, принаймні до ранку.
— А може, попрямуємо уздовж канави на південь? — запропонував Сем. — Підшукаємо затишний куточок або навіть печеру?
— Гаразд, — відповів Фродо. — Я жахливо втомився, в мене вже ноги мліють. По рівній доріжці йшов би собі і йшов, а отут…
Поворот на південь нічого не дав. Укритися було ніде, гори ставали і вищими, і крутішими. Нарешті, зовсім знесилені, гобіти просто опустилися на землю під великим каменем, що стирчав, мов палець. Сон долав їх, вони зіщулилися, пригорнулися один до одного і ніяк не могли побороти сонливість.
У мутнім світлі схили Емін-Мейлу здавалися сірим килимом з чорним візерунком тріщин і проваль.
— Знаєш, Семе, — сказав Фродо, струснувши головою, — ось тобі моя ковдра, спи, а я прогуляюся, повартую… Ох, що це?
Він схопив Сема за рукав:
— Ти бачиш? Нагорі, на схилі?
— Тесе! — перелякано прошепотів Сем, — Це він, Горлум, змія підколодна! А я ж сподівався, що не злізе… Диви, повзе, вужем в'ється!
По стрімкій і зовсім гладкій стіні спускалася якась темна дрібна істота, розчепіривши усі чотири кінцівки. Його спритні пальці намацували такі опори, що жодному гобіту годі й помітити; збоку здавалося, немов він просто клеїться липкими лапами до скелі, мов величезна хижа муха. Істота повзла головою донизу, винюхуючи дорогу. Зрідка вона підіймала голову і крутила нею на всі боки; тоді гобіти бачили два блідих мерехтливих вогники — очі Горлума.
— Як на вашу думку, чи він бачить нас? — запитав Сем.
— Хто його знає, - ледь чутно відгукнувся Фродо. — Мабуть, не бачить, але чує. Нас і друзі у цих плащах не помітили б. Я сам тебе за два кроки майже не бачу. А цей тип до того ж не зносить ні сонця, ні місяця. [196]
- Предыдущая
- 49/80
- Следующая