Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 29
— А гном — взагалі не вершник, — виправив Гімлі. — Я хочу рубати голови оркам, а не людям!
І він укотре перевірив пальцем, чи добре нагострено сокиру.
Роханська рать уже зібралася за воротами Едораса. Старі, молоді, усі верхи — більше тисячі чоловік. Списи стирчали густо, як молодий підлісок. Воїни дружно, весело зустріли Теодена. Ярлу підвели коня на ім'я Сніжногривий, зброєносець подав поводи Арагорну й Леголасу. Гімлі, дуже занепокоєний, спідлоба спостерігав за зборами, але тут до нього підійшов Еомер, ведучи свого жеребця:
— Чому похмурий, сине Глоїна? На жаль, на обіцяні уроки чемності під твоїм керівництвом часу не вистачило. Відкладемо нашу суперечку? Обіцяю не казати нічого про володарку Золотого Лісу. [112]
— Хай так і буде, сине Еомунда, на деякий час я забуду про твою помилку. Але якщо колись ти побачиш Галадріель на власні очі і не згодишся, що вона найпрекрасніша з живих істот світу, тоді кінець нашій приязні навіки!
— Домовились, — сказав Еомер. — А коли ти мені насправді вибачив, чи не згодишся, на знак примирення, розділити зі мною сідло? Гандальф поїде на чолі загону, але мій Сокіл не відмовиться нести тебе, аби ти не заперечував.
— Дякую, Еомере, — відповів задоволений Гімлі. — Я охоче поїду з тобою, а якщо Леголас також буде поряд з нами, то кращого і бажати нічого!
— Дуже добре! — зрадів Еомер. — Леголас зліва, Арагорн справа — хто встоїть перед нами?
Все було готове; Гандальф віддалився від воріт на сотню кроків, свиснув, і Тінебор, що блукав далеко над рікою, миттю підніс голову та відповів іржанням. За кілька хвилин він уже стояв перед магом.
— Присягаюся Феларофом, це живе втілення Західного вітру! — вигукнув Еомер.
— Я бажаю, щоб усі знали, — голосно промовив Теоден, — що Тінебор, ватажок коней, подарований мною у повне володіння Гандальфові Сірому. Крім того, я дарую йому, мудрому порадникові, довгоочікуваному мандрівникові, звання старійшини Еорлінгів, і це звання зберігатиметься, доки не зникне наш рід з цього світу!
— Дякую тобі, Теодене, — сказав Гандальф, скинув сірий плащ, скинув капелюх і скочив на коня. Ані шолома, ані кольчуги не вдягнув він. Вітер заграв його білосніжним волоссям, білі шати засяяли на осонні.
— Дивіться, воїни! Білий Вершник з нами! — крикнув Арагорн.
— Ярл та Білий Вершник! — загукала дружина. — Вперед, Еорлове плем'я!
Заграли сурми. Коні іржали та ставали дибки. Списи стукотіли по щитах. Ярл здійняв руку, подав знак. Зашуміло, немов могутній вихор піднявся у степу, — останнє військо Рохану вирушило на захід.
Та довго ще Еовіна, Краса Рохану, бачила відблиск сонця на вістрях списів, стоячи нерухомо, самотньо біля розкритих навстіж дверей тихого Золотого Двору. [113]
Розділ 7 ОСАДА ГІРСЬКОГО РОГУ
Старою дорогою на північний захід уздовж Білих Гір прямувало військо, то вгору, то вниз, по зеленій країні пагорбів, перетинаючи убрід мілкі, веселі річки. Сонце, сідаючи, світило прямо у вічі, і широкі степи Рохану здавались величезним золотим круглим щитом. Неспішно розгорялася вечірня зоря; за спинами вершників гущавіли тіні.
Прямого шляху до бродів на Ізені, де роханці стримували натиск Саруманового війська, було більше, як сорок ліг. Щоб не запізнитись, воїни поганяли коней, і тільки пізно увечері дали їм відпочити. Половина шляху вже була позаду. Розташувались табором під зоряним небом, багать не палили, виставили вартових, вислали розвідників — користуючись темрявою та горбкуватістю землі, вони розійшлись безгучно та непомітно. Ніч проминула без пригод, на світанку зіграли побудку — і знов уперед, ліга за лігою…
Небо залишилось чистим, але повітря чавунною гирею гнітило плечі людей. Сонце зійшло сповите імлою, а слідом на сході вставало щось грізне і росло, і сварилось далеким гуркотом. Далеко на північному заході, під Імлистими горами, гущавіла тінь, що повзла з Долини Чародія. Гандальф притримав коня і зачекав, поки з ним порівняється Леголас.
— Допоможи, гостроокий ельфе. Ти за лігу відрізниш горобця від синиці. Що ти бачиш ось там, де Ізенгард?
— Мутний туман, — сказав ельф. — Якісь велетні крутяться на березі Ізени. Хто такі — не збагну. Звичайний туман мені б очей не застилав — цю тінь розтягує зловорожа воля.
— А за нами збирається гроза Мордору, — сказав Гандальф. — Темна ніч чекає на нас…
Задуха посилювалася. Опівдні загін стали доганяти хмари, півнеба закрила жалобна завіса, прошита по краю останніми іскрами світла. Сонце зайшло у кривавім мареві. Наконечники списів спалахнули, немов вугілля, коли останній промінь упав на степ та висвітлив прямовисні кручі Тризуба; його вістря та зазубрені піки здіймалися вже прямо над головами воїнів. І в цьому вмираючому світлі вершники попереду помітили силует верхівця, що нісся назустріч. [114]
Гонець був увесь укритий пилом, збуджений. Він тяжко сповз з коня, зняв зім'ятий шолом і хвилину постояв, хрипко дихаючи та збираючись на силі.
— Еомер тут? — спитав він нарешті. — Ви дуже запізнились! Без Теодреда все пішло шкереберть. Учора нас відтіснили за Ізен, багато наших полягло на переправі, а до непри-ятеля підійшло підкріплення. В Ізенгарді, видно, повимітали геть усіх. Саруман озброїв гірські племена та кочівників Темнолицих. Вони на нас тиснуть числом, а не вмінням… Еркенбранд із Західного Долу зібрав усіх, хто вижив, і відступає у напрямку Гірського Рогу. А інші розсіялися по степу… Де Еомер? Скажіть йому: їхати далі безглуздо, треба обороняти Едорас, вовки Сарумана незабаром будуть там…
Теоден, що весь час тримався позаду передової сторожі, смикнув повід і виїхав наперед.
— Йди-но сюди, Кеорле! Чи згоджуся я замість Еомера? Останнє ополчення Еорлінгів вийшло у похід і без бою не відступить!
— Правителю! — зніяковів Кеорл. — Ти тут! Вибач, я думав…
— Ти думав, я стирчу у Медусельді, як старий пень під снігом? Так воно й було, але західний вітер допоміг мені стрепенутися, — посміхнувся Теоден. — Дайте йому свіжого коня. І уперед — Еркенбранд чекає на допомогу!
— Вирушай, Теодене, — сказав Гандальф, не зводячи очей з верхів'я Ізени. — Не йди до бродів, не витрачай часу в полі — йди відразу до Хельмового Яру. А я мушу ненадовго відлучитися. Тінебор допоможе мені повернутись якомога скоріше…
Він звернувся до Арагорна, Еомера та всього почту Теодена:
— Бережіть ярла, поки я не повернусь! Заждіть мене біля Хельмових Воріт. До побачення!
Мов стріла, пущена з тугого лука, рвонувся уперед Тінебор, як вітер, пронісся над травою, як тінь, зник з очей. Сніжногривий захропів, став дибки, готовий бігти слідом за старшим, але того тільки птиця могла б зараз наздогнати.
— Як це розуміти? — спитав Гамана один з охоронців Теодена.
— Та ніяк. Гандальф Сірий дуже поспішає, оце й усе, — відповів Гаман. — Він завжди такий: був — і нема. [115]
— Гадючий Язик, мабуть, все пояснив би, — зітхнув охоронець.
— Це поза сумнівами, — відповів Гаман. — Але я краще почекаю, поки Гандальф сам усе пояснить.
— Аби не довелось довго чекати!
Теоден наказав завертати на південь. Настала ніч, але привалу не робили. Гори, ледь помітні в пітьмі, наблизились. За дві чи три милі від Західного Долу починались розлогі луги, а від них збігала вузька ущелина — Хельмів Яр, — там колись переховувався Хельм» герой стародавніх війн. Яр огинав Тризуб, мало-помалу вужчав і кінчався нагромадженням гострих прямовисних скель, куди не досягало денне світло.
Біля входу до Яру від стіни гір відходила гостра коса, а на ній височіли старовинні стіни та башта. Подейкували, нібито їх будували для королів велетні за часів, коли Гондор був у розквіті. Фортеця мала назву Гірський Ріг. Коли на башті грала сурма, луна повертала звуки з Яру, і здавалося, що зараз з таємних печер вийдуть витязі, готові до бою. Разом з Гірським Рогом було збудовано і перемичку впоперек Яру з напівкруглим стоком для струмка. Він біг навколо фортеці, а потім глибоким жолобом стікав на луговину перед зовнішним Хельмовим Валом, а звідти — до Західного Долу. В цій старій фортеці оселився Еркен-бранд, правитель Західного Долу, прикордонної марки Рохану. Відчувши, що загроза війни зростає, Еркебранд, навчений досвідом, подбав про те, щоб підновити занепа-ле мурування стін, зміцнити башту, запасти провіант.
- Предыдущая
- 29/80
- Следующая