Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 15
— Як у Глухомані на півночі, так? — запитав Меррі.
— Трохи схоже, тільки ще гірше. Там, на півночі, могли зберегтися тіні з часів настання Тьми, а в нас є такі долини, яких Тьма взагалі не покидала, — а там ростуть дерева й старіші за мене. Ми, певна річ, робимо, що можемо. Чужинців відганяємо, легковажних лякаємо, прополюємо й навчаємо, стережемо й зберігаємо… Бачите, ми, енти — наставники лісу. Нас уже небагато лишилося. Кажуть, кого довго пасеш, на того й стаєш схожим: пастух на вівцю, вівці — на пастуха; але й ті, й інші недовговічні, і ці перетворення не встигають проявитися. Ми ж існуємо століттями, і ми ближче до дерев, ніж люди до овець… У нас багато спільного з ельфами: ми мало цікавимося собою, зате вміємо розуміти всіх на світі. І з людьми ми схожі: ми більш мінливі, ніж ельфи. Може, енти в певному розумінні перевершують і ельфів, і людей — якщо вже за щось візьмемось, не відступимо до кінця… Ось і виходить, що деякі наші брати зовні вже нічим не відрізняються від дерев, їх без достатньо важливого приводу не розворушиш, навіть голос втратили, розмовляти можуть тільки пошепки. Зате деякі з моїх вихованці потроху прокидаються, я навчив їх ворушити гіллям, говорити… Першими взялися за це, ясна річ, ельфи: їм нестерпно хотілося всіх наділити мовою й усіх зрозуміти. Ельфи старих часів уміли з усіма знайти спільну мову… Але потім насунулася Велика Тьма, ельфи відпливли за Море або відступили до затишних відлюдних долин та й співають собі пісні про старі часи, які ніколи не повернуться. Ніколи… Так-так, колись від нашого узлісся до Місячних Гір ліс простягався, не перериваючись. От коли було привільне життя! Я цілими днями прогулювався з гаю до гаю й співав, й нічого не чув, окрім луни, що повторювала мої пісні. У нас тут було, як у Лоріені, навіть краще, пишніше, яскравіше. А яким духмяним було повітря! Іншого разу нічого не хотілося робити, лише дихаєш — не надихаєшся…
Древес замовк, але продовжував швидко рухатися вперед. Гобіти із захопленням стежили, як нечутно ступають його величезні ноги. І не одразу помітили, що велетень [59] знову наспівує щось собі під носа, спочатку ледь чутно, потім гучним шепотом. Гобіти нагострили вуха — Древес, здається, співав для них…
Ліс із повагою завмер, прислухаючись, навіть вітер вщух, і сухе листя стримувало свій шурхіт. А попереду за деревами проступали круті чорні урвища: вони підійшли до підніжжя Метадраса. Десь тут, поміж скель, починалася Ентула — вона з грайливим плескотінням збігала назустріч енту із скелястих порогів. Праворуч тягнувся зарослий травою косогір, а над ним, на нічим не затуленому небі, уже плавали поміж хмар поодинокі зірки.
Древес прокрокував угору по схилу, анітрохи не уповільнюючи ходи, і невдовзі гобіти розгледіли щось схоже на арку: два дерева схилилися одне одному назустріч, а замість дверей слугувало густе переплетіння їхнього гілля, не по-зимовому одягнутого в свіже листя, гладеньке і блискуче. Коли старий ент наблизився, дерева розвели гілля обабіч, а листя привітно зашурхотіло. За аркою відкрився просторий майданчик, заглиблений в товщу гори; ліворуч і праворуч підіймалися стіни ліктів у дванадцять заввишки, а вздовж них шпалерами росли буки. У поперечній стіні, ледве помітній здаля, було видовбано неглибоку нішу, перекриту [60] склепінням; решту простору над залою перекривали лише густі крони буків. У вузьку поздовжню щілину між ними проглядало небо; згори відшевідомих джерел біг вузенький струмочок; він розтікався по гладенькій стіні багатьма струминками та спадав до землі, як срібляста завіса. У круглій виямці посеред зали вода знову збиралася в єдиний потік і звідти текла до виходу, щоб злитися з Ентулою.
— Гм-гм, — сказав Древес, перериваючи тривале мовчання. — Ми прийшли. Від місця нашої зустрічі до цього місця моїх кроків близько 70 тисяч, скільки це складатиме у ваших мірах, уявлення не маю. У всякому разі, вітаю вас біля підніжжя Останньої Гори. Мою оселю вашою мовою можна коротко назвати Джерельними Покоями. Я люблю тут бувати. Тут ми й заночуємо.
Древес опустив гобітів у траву під буковими шпалерами, і вони пішли за ним до ніші під склепінням. Тільки дивлячись знизу, вони змогли помітити, що їх новий знайомий під час ходи майже не згинає колін; перш ніж торкнутися землі всією ступнею, він спирався на неї великими, широкими пальцями ніг. Ступивши під крапельну завісу, що прикривала нішу, Древес кілька разів з насолодою вдихнув вологе повітря, просякнуте перлинами водяного пилу, широко посміхнувся та увійшов під склепіння. Посеред ніші стояв величезний кам'яний стіл, ані стільців, ані лавок не було видно. Древес сховався в темній глибині, виніс дві великі чаші й поставив на стіл. Чаші по вінця наповнювала, як здалося гобітам, звичайна чиста вода, але коли Древес простягнув над ними руки, вода спалахнула в одній чаші смарагдовим сяйвом, в іншій — золотавим. Змішуючись, ці промені освітили нішу так, наче сонце потрапило до грота крізь мереживо весняного листя. Дерева в залі за джерельною завісою теж засяяли, спочатку слабко, поступово розгораючись, і невдовзі кожен листок був оточений вінчиком світла, зеленого, золотого чи мідно-червоного, а стовбури засяяли, наче вирізьблені із самоцвітного каміння.
— Ну от, тепер можна й підживитися, — сказав Древес, — скуштуйте-но нашого питва…
Він відійшов у кут грота, де стояли високі кам'яні посудини з важкими кришками. Древес підняв кришку однієї з них, зачерпнув великим ковшем і наповнив три келихи — два трохи менших і один великий. [61]
— Ця оселя створювалася для ента, — сказав він, повертаючись, — тому стільців тут немає. Але я вас зараз прилаштую…
Він переніс гобітів на кам'яну стільницю — від неї до підлоги було не менше шести ліктів. Гобіти сіли скраю, звісивши ноги, і стали маленькими ковточками смакувати частування. І ця рідина на вигляд не відрізнялася від води, але були в ній якісь пряні приправи, слабкий, але приємний лісовий дух.
Дію напою гобіти відчули одразу. Легке тепло виникло в пальцях ніг, потім відчуття свіжості й незвичної сили наповнило їхні тіла по самі маківки в прямому розумінні слова — волосся на головах гобітів заворушилося, закучерявилося, пішло в ріст. Тим часом Древес обмив ноги у великому чані й, узявши свій келих, випив його повільно, не відриваючись. Гобіти вже стали побоюватися, чи не захлинеться старий ент, але тут він нарешті облишив порожній келих і блаженно зітхнув:
— У-хх… Ну, тепер побалакаємо. Ви сідайте де-небудь, а я ляжу, а то напій вдарить мені в голову, і я засну.
Біля правої стіни стояло низьке, лише ліктя два заввишки, ложе, заслане духмяним сіном і перистим листям папороті. Древес нахилився над ложем, і, якось непомітно для очей зігнувшись, улігся, підклавши руки під голову, і спрямував погляд на склепіння ніші, де грали золотаво-зелені відблиски. Меррі й Пін прилаштувалися обіч на подушках із сіна.
- Предыдущая
- 15/80
- Следующая