1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки - Страница 3

— Можна чесно сказати вам свою думку?

— Будь ласка, — відповів Онда.

— Мабуть, зараз уже пізно про це говорити, але вам треба було негайно звернутися до поліції, щойно стало ясно, що лідер помер, — сказав Усікава. — Обов'язково слід було повідомити про його смерть. Такий важливий факт не вдалося б приховати назавжди. Таємниця, про яку знають понад десять людей, уже перестає такою бути. І ви тоді не загнали б себе у безвихідне становище.

Вираз обличчя Голомозого не змінився.

— Судити про це — не наше завдання. Ми тільки виконуємо наказ, який нам дали.

— А, власне, хто має судити?

Відповіді не було.

— Людина, яка заміняє лідера?

Онда все ще зберігав мовчанку.

— Гаразд, — сказав Усікава. — За наказом когось зверху ви таємно знищили труп лідера. У вашій організації наказ зверху — понад усе. Однак з юридичного погляду така дія, очевидно, кваліфікується як наруга над трупом. Як тяжкий злочин. Ясна річ, вам це відомо, чи не так?

Онда кивнув.

Усікава знову глибоко зітхнув.

— Як я вже казав, якщо в крайньому випадку в цю справу втрутиться поліція, то, будь ласка, вважайте, що я нічого не знав про смерть лідера. Не хочу, щоб мене притягнули до кримінальної відповідальності.

— Усікава-сан, ми вам про це нічого не розповідали, — сказав Онда. — Ви тільки розшукували жінку на прізвище Аомаме на наше прохання як сторонній розслідувач. Нічого незаконного ви не вчинили.

— Гаразд. Значить, я нічого від вас не чув, — сказав Усікава.

— Звісно, ми не хотіли повідомляти вам як сторонній людині про вбивство лідера. Але тим, що ви, Усікава-сан, почали розслідувати біографію Аомаме, ви вже стали причетними до цієї справи. Нам потрібна ваша допомога в розшуку Аомаме. І ви зобов'язані тримати язик за зубами.

— Зберігати таємницю — головний принцип моєї роботи. Я не прохоплюся про це жодним словом.

— Та якщо прохопитесь і стане ясно, що джерело інформації — це ви, то вам лиха не минути.

Усікава опустив очі на стіл і знову розглядав свої опецькуваті пальці з таким виразом обличчя, ніби дивувався, відкривши, що вони належать йому.

— Лиха не минути, — підвівши голову, повторив він слова співрозмовника.

Онда ледь-ледь примружив очі.

— Що лідер помер, треба будь-що приховати. Заради цього засобів не можна вибирати.

— Я зберігатиму таємницю. Щодо цього будьте абсолютно спокійні, — сказав Усікава. — Досі ми з вами успішно співпрацювали. Я нишком-нишком облагодив кілька справ, які вам не вдавалося відкрито зробити. Іноді це була важка робота, але я за неї отримував добру винагороду. Тож триматиму рот на подвійному замку. Я ніяка не правовірна людина, але покійному лідеру багато в чому особисто зобов'язаний. А тому не пошкодую своїх сил, щоб розшукати Аомаме-сан. Постараюсь з'ясувати обставини, які стоять за її вчинком. Уже підступаю до найважливішого. Тож, будь ласка, наберіться терпцю і почекайте. Невдовзі, сподіваюсь, зможу принести вам добрі новини.

Онда ледь-ледь змінив позу на стільці. Ніби відгукуючись на це, Кінський хвіст біля дверей перевів центр ваги свого тіла з однієї ноги на другу.

— Це вся інформація, яку вам досі вдалося зібрати? — спитав Онда.

Усікава на мить задумався. Потім відповів:

— Як я вже казав, Аомаме-сан двічі телефонувала до районного відділу дорожньої служби столичного управління в Сіндзюку. І звідти їй кілька разів дзвонили. Прізвище співрозмовника невідоме. Позаяк йдеться про поліцію, то на прямий запит ніхто відповіді не дасть. Однак тоді в моїй недолугій голові зблиснула думка. Начебто щось я пам'ятав про районний відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Я довго думав. Власне, що саме пам'ятаю? На краю моєї убогої пам'яті щось ніби зачепилося. Щоб пригадати, я витратив багато часу. Старість — не радість. З віком шухляда пам'яті погано відсувається. Колись будь-що вмить з неї вискакувало. Та от нарешті за тиждень я таки пригадав, що ж це було.

Після цих слів Усікава примовк і, по-театральному всміхаючись, перевів погляд на Голомозого. А той терпеливо чекав продовження розповіді.

— У вересні цього року молоду жінку-поліцейського районного відділу дорожньої служби в Сіндзюку хтось задушив у готелі для коханців у кварталі Маруяматьо в районі Сібуї. На ній, цілком голій, були наручники, які використовує поліція. Звісно, зчинився невеликий скандал. Цікаво, що Аомаме-сан розмовляла з кимось із цього відділу поліції упродовж кількох місяців перед тим, як стався цей нещасний випадок. А от після нього жодної розмови по телефону вже не було. Як ви гадаєте, це не щось більше, ніж випадковий збіг?

Якийсь час Онда мовчав. Потім сказав:

— Отже, ви хочете сказати, що Аомаме підтримувала зв'язок з убитою жінкою-поліцейським?

— Цю жінку звали Аюмі Накано. Їй було двадцять шість років. З обличчя досить приваблива. Походить з поліцейської родини: і батько, і старший брат — поліціанти. Старанна на роботі, здібна до навчання. Звісно, поліція відчайдушно шукала злочинця, але досі так і не знайшла. Може, недоречно питати, але ви часом нічого про це не знаєте?

Онда вирячився на Усікаву холодними очима, які нібито щойно пробилися з-під льодовика.

— Я не зовсім добре розумію ваші слова, — сказав він. — Усікава-сан, можливо, ви думаєте, що ми причетні до цього випадку. Мовляв, хтось з наших людей завів жінку-поліцейського до сумнівного готелю і, закувавши у наручники, задушив?

Міцно стуливши губи, Усікава захитав головою.

— Та ні, в жодному разі не думаю. Просто запитав, чи не маєте якихось здогадів щодо цього. От і все. Бо для мене важливий будь-який дрібний слід. Хоч скільки сушу собі голову, а ніяк не можу встановити зв'язку між вбивством жінки-поліцейського у готелі Сібуї і вашого лідера.

Якийсь час Онда ніби міряв якоюсь міркою Усікаву, а потім повільно видихнув повітря, що зібралося в легенях.

— Зрозуміло. Цю інформацію передамо начальству, — сказав він. І, добувши записник, занотував у ньому: — Аюмі Накано. 26 років. Відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Можливо, була пов'язана з Аомаме.

— Саме так.

— А ще?

— А ще я обов'язково хотів би запитати одну річ. Напевне, хтось з ваших уперше назвав прізвище Аомаме-сан. Мовляв, вона — надзвичайно здібний спортивний інструктор. Як ви мені раніше веліли, я розслідував біографію цієї жінки. Не хочу хвалитися, але я із щирою душею, ретельно попрацював. Однак нічого дивного, підозрілого не помітив. Вона виявилася абсолютно чистою. І ви запросили її у номер-люкс готелю «Окура». А що сталося потім, самі знаєте. Власне, хто її вам порекомендував?

— Не знаю.

— Не знаєте? — перепитав Усікава з виглядом дитини, яка чогось не розуміє. — Отже, ви не можете пригадати, хто з ваших запропонував Аомаме-сан, чи не так?

Не змінюючись на обличчі, Онда відповів:

— Саме так.

— Дивина, та й годі, — справді здивовано сказав Усікава.

Онда не пускав пари з уст.

— Щось неймовірне. Хтось колись назвав її прізвище, й справа сама собою розвивалася. Ви це хочете сказати?

— Насправді цю справу найзавзятіше просував уперед сам лідер, — уважно добираючи слова, сказав Онда. — Серед керівництва організації була й думка, що, може, небезпечно довіритися людині невідомого походження. Звісно, й ми, охоронці, також з нею погоджувалися. Однак лідер не брав собі її до уваги. Ба навпаки — сам твердо наполягав на здійсненні цього плану.

Усікава знову взяв у руки запальничку і, відкривши її кришку, ніби для проби запалив. А потім одразу погасив вогонь.

— А я вважав, що лідер надзвичайно обережний, — сказав він.

— Це правда. Був украй уважним та обережним.

Після того запала глибока мовчанка.

— Хотілося б запитати вас ще про одне, — сказав Усікава. — Про Тенґо Кавану. Він підтримував зв'язок з Кьоко Ясудою, старшою за нього заміжньою жінкою. Один раз на тиждень вона приходила до нього на квартиру, щоб провести з ним інтимні години. Ну, з молодими таке буває. Та от одного дня раптом подзвонив її чоловік і передав, що вона більше не зможе приходити. І на цьому їхній зв'язок обірвався.