1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки - Страница 13

— Вибачте, що забрав у вас стільки часу, — щиро подякував Усікава цьому молодому юристові, вродженому ідеалістові. — По-моєму, ви займаєтеся змістовною, корисною діяльністю. На наступному засіданні правління нашого фонду я передам суть нашої розмови й найближчим часом повідомлю про наше рішення. Бажаю вам ще успішнішого розвитку вашої діяльності.

Після того Усікава розслідував обставини смерті дочки старої господині садиби в Адзабу. Дочка вийшла заміж за службовця міністерства транспорту й померла в тридцяти-шестирічному віці. Причину смерті не вдалося встановити. Відразу по смерті дружини чоловік покинув роботу в міністерстві й невідомо куди подався. Можливо, його відставка пов'язана з її смертю, а може, й ні. Міністерство транспорту — це не така установа, яка люб'язно, з охотою надає звичайним громадянам внутрівідомчу інформацію. Однак Усікава мав гострий нюх. Відчув, що в цьому є щось неприродне. Він ніяк не міг собі уявити, що цей чоловік, утративши дружину, з надмірної туги відмовився від кар'єри, звільнився з роботи й усамітнився.

Наскільки знав Усікава, небагато жінок у тридцятишестирічному віці хворіють і помирають. Звісно, і так буває. Людина у будь-якому віці, в найкращих умовах може несподівано захворіти й померти на рак, пухлину мозку, перитоніт або гостре запалення легенів. Людський організм крихкий і ненадійний. Та коли вмирає тридцятишестирічна жінка із заможної сім'ї, то ймовірно, що частіше йдеться не про природну смерть, а скоріше про нещасний випадок або самогубство.

«Спробую висунути якомога простішу гіпотезу, — міркував Усікава, — послуговуючись славетним правилом, відомим під назвою „Бритва Оккама“. Поки що абстрагуюсь від зайвих причин і строго дотримуватимусь однієї логічної лінії».

«Хіба не можна припустити, що дочка старої господині померла не від хвороби, а вчинила самогубство? — думав Усікава, потираючи задоволено руки. — Видати самогубство смертю від хвороби не так і важко. Особливо багатій і впливовій людині. А якщо піти далі, то хіба не можна припустити, що дочка вкоротила собі життя через те, що, зазнавши домашнього насильства, розчарувалася в житті? І таке не виключено. Загалом добре відомо, що немала частина так званої „еліти“, ніби добровільно перебираючи на себе більшу суспільну квоту, має огидний характер і потаємні, збочені нахили. Так от, якщо йдеться про подібний випадок, то що залишилося робити матері? Примиритися з такою долею? Ні, мабуть, цього вона не могла. Напевне, збиралася належно відомстити тому, хто довів дочку до смерті».

Тепер Усікава вже приблизно знав, який характер у старої господині з Адзабу. Відважної, розумної жінки з ясним баченням, здатної невідкладно реалізувати задумане. Заради цього вона готова була скористатися власними коштами і впливом. Вона не могла залишити у спокої людину, що вчинила наругу над рідною дочкою і врешті-решт довела до смерті.

Насправді Усікава не знав, як стара пані відомстила чоловікові її дочки. Його слід буквально зник. Усікава не думав, що вона з ним розправилася. Була врівноваженою та обережною. З широким кругозором. Такого явного вчинку, мабуть, не зробила. Однак якихось різких заходів, безперечно, вжила. Та хоч би що зробила, важко повірити, що залишила після того небажані сліди.

Але гнів і відчай матері, що втратила дочку, не зупинилися тільки на вчиненні особистої помсти. З газетного оголошення вона дізналася про діяльність «Консультації для жінок — жертв домашнього насильства» й запропонувала співробітництво. Мовляв, може безплатно віддати для жінок, яким ніде дітися, власний будинок, що зараз майже не здається в оренду. Вона й раніше кілька разів використовувала його з подібною метою, тож знає, як це зробити. Тільки просила не оприлюднювати її прізвища. Звісно, юристи, які керували цією консультацією, вдячно прийняли від неї дарунок. Завдяки співпраці з громадською організацією її прагнення помститися сублімувало у набагато ширшу, кориснішу й позитивнішу сферу. З'явилася слушна нагода й мотивація.

Такі припущення здавалися логічними. Хоча не мали під собою конкретних підстав. Усе це було тільки набором гіпотез. Але така теоретична побудова знімала чимало сумнівів. Облизуючи губи, Усікава задоволено потирав руки. Однак потім вималювалася трохи туманна картина.

Усікава не знав, за яких обставин стара пані з Адзабу познайомилася з молодою жінкою на прізвище Аомаме, інструктором спортивного клубу, який відвідувала, й уклала з нею таємну угоду. Провівши ретельну підготовку, вона послала Аомаме в готель «Окура», щоб там убити лідера секти «Сакіґаке». Спосіб убивства невідомий. Можливо, Аомаме вміла вбивати якось по-особливому. В результаті, незважаючи на суворі зусилля вірних і здібних охоронців, лідер позбувся життя.

Досі нитка гіпотези сяк-так витримувала навантаження. Та коли дійшло до того, який зв'язок існує між лідером «Сакіґаке» й «Консультацією для жінок — жертв домашнього насильства», то Усікава розгубився. Ось тут його мислення наткнулося на перепону, а нитка гіпотези раптом обірвалася від гострого леза бритви.

Секта тепер вимагала від нього відповіді на два запитання. По-перше, хто спланував убивство лідера, а по-друге, де зараз перебуває Аомаме?

Усікава вже проводив попереднє розслідування біографії Аомаме. Таке саме, як раніше в кількох випадках. Так би мовити, звик до такої роботи. І тоді дійшов висновку, що вона чиста. З усіх боків не помітив в її поведінці нічого підозрілого. Так і доповів секті. І тому Аомаме, викликана до готелю «Окура», провела з лідером сеанс стретчинґу м'язів. А коли пішла, він спустив дух. Сама ж кудись зникла, наче її вітром здуло, як дим. Через це секта, напевне, відчула, м'яко кажучи, досить сильне незадоволення Усікавою. Вважала, що його розслідування було недостатнім.

А насправді Усікава провів його, як завжди, бездоганно. Як казав Голомозому, в роботі зовсім не допускав промахів. Єдиний недогляд — заздалегідь не перевірив реєстру телефонних розмов Аомаме. Бо, як правило, робив це лише в дуже підозрілих випадках. А цього разу не виявив в Аомаме нічого сумнівного.

У всякому разі, охоронці лідера не могли не відчути назавжди невдоволення Усікавою. Платили добре, але були небезпечними типами. А те, що Усікава знав, як вони розпорядилися трупом лідера, робило його небезпечним і для них. Як корисний людський матеріал, він у видимій формі мав показувати, що заслужив життя.

Не було конкретних доказів, що до вбивства лідера причетна стара господиня садиби в Адзабу. Наразі все це не виходило за межі припущень. Однак у просторій садибі з чудовими густими плакучими вербами, здається, ховалася якась велика таємниця. Так підказував Усікаві його нюх. І всю правду тепер доведеться розкривати йому. Очевидно, це не проста робота. Охорона садиби сувора — безсумнівно, в цьому проглядалася рука професіонала.

Невже якудза?[4]

Цілком можливо. Адже якудза часто беруть участь в оборудках ділового світу, особливо в торгівлі нерухомістю, недоступних для стороннього ока. Їм доручають грубу роботу, їхніми послугами могла скористатись і стара господиня. Однак Усікава цьому не вірив. Вона отримала надто добре виховання, щоб зв'язуватися з такою породою людей. Тим паче важко собі уявити, що з їхньою допомогою вона захищала жінок — жертв домашнього насильства. Можливо, власним коштом організувала систему охорони. Досконалу й цілком особисту. Мабуть, дуже потратилася, але на це в неї вистачило грошей. Можливо, що цій системі в разі потреби була властива схильність до насильницьких дій.

Якщо гіпотеза Усікави правильна, то Аомаме, діставши підтримку старої господині, напевне, зараз переховується десь далеко. Можливо, старанно замела за собою сліди, змінила свою зовнішність і навіть прізвище. Якщо так сталося, то навряд чи Усікава у своїх ретельних розслідуваннях натрапить на неї.

Наразі нічого іншого не залишалось, як міцно триматися старої пані з Адзабу. Помітити якийсь огріх в її поведінці й на цій основі вистежити Аомаме. Може, це вдасться зробити, а може, й ні. Сильною стороною Усікави був гострий нюх і настирливість у досягненні поставленої мети. «Власне, якою ще рисою характеру, вартою уваги, я можу похвалитися?» — запитував він себе. І впевнено відповідав: «Жодною».