1Q84. Книга І - Мураками Харуки - Страница 73

Аомаме не розуміла цього. Вона тільки знала, що тепер уже іншого життя не вибере. Хоч би там що, доведеться їй жити тим, яке випало. Повернути назад куплений товар і взяти новий не випадає. Хоч би яким дивним і спотвореним воно було, залишиться по-своєму переносником генів.

«Було б добре, якби господиня і Цубаса стали щасливими, — міркувала вона на ходу. І навіть подумала, що готова пожертвувати собою заради їхнього щастя. — Бо я не маю вартого уваги майбутнього». А втім, правду кажучи, вона не вірила, що в них обох складеться спокійне, задовільне або принаймні звичайне життя. «Більш-менш ми однакові, — думала вона. — У процесі життя кожна з нас несла на своїх плечах надто важкий тягар. Як казала господиня, ми — одна сім'я. Розширена сім'я, що має щось спільне — глибокі сердечні рани, свої вади й веде нескінченну війну».

Думаючи про це, Аомаме відчула, що сильно бажає фізичної близькості з чоловіком. «І чого це, як на зло, захотілося його саме в такий час?» — здивувалася вона й захитала головою. Не могла визначити, чим спричинена така підвищена статева жага — нервовим напруженням чи природним покликом яйцеклітин, що в ній накопичилися, або хитромудрим задумом генів? Очевидно, в неї досить глибокі корені. У такому випадку Аюмі, напевне, ось так висловилася б: «Ох і хочеться добрячого сексу!» «Що ж робити?» — задумалася Аомаме. Можна піти до знайомого бару в пошуках підходящого чоловіка. Проїхати на метро одну зупинку до Роппонгі. Але ж вона страшно втомилася. А крім того, не була в такій формі, щоб спокусити чоловіка. Не нарум'янена, в тенісних туфлях і з вініловою спортивною сумкою. Вона вирішила повернутися додому й, відкоркувавши пляшку червоного вина, самовдовольнитись і заснути. Так буде найліпше. І більше не думати про Місяць.

Чоловік, який сидів навпроти у вагоні метро від Хіроо до Дзіюґаоки, з першого погляду їй сподобався. Мав понад сорок років, овальне обличчя й невелику залисину. Непогану форму голови. Здоровий колір обличчя і модні окуляри з тонкою чорною оправою. Добірний одяг — білу теніску під літнім піджаком з тонкої бавовняної тканини. На колінах тримав шкіряний портфель. Взуття з м'якої брунатної шкіри. З вигляду службовець, але начебто не дуже солідної компанії. Редактор видавництва, працівник контори невеликої будівельної фірми або текстильної фабрики тощо. Він зосереджено читав книжку кишенькового формату із суперобкладинкою.

Якби була змога, Аомаме хотілося піти кудись з ним і віддатися бурхливому сексу. Вона уявила собі, як міцно, що аж кров зупинялася, стискає однією рукою його твердий прутень, а другою ніжно масажує обидва яєчка. В неї аж руки засвербіли від нетерплячки. Пальці мимоволі то стискалися, то розмикалися. За кожним подихом плечі то піднімалися, то опускалися. Кінець язика облизував губи.

Однак на станції Дзіюґаока вона мусила зійти з вагона. Чоловік їхав далі хтозна-куди, не відриваючись від книжки, і навіть не підозрював, що був об'єктом еротичних фантазій. Здавалось, не звертав уваги на те, яка жінка сидить навпроти. Виходячи з вагона, Аомаме загорілася бажанням вирвати з його рук осоружну книжку, але, звісно, передумала.

О першій годині ночі вона міцно заснула. І приснився їй еротичний сон. Уві сні вона мала прекрасні груди, величиною і формою схожі на грейпфрути. Соски тверді, великі. Тулилася ними до чоловікового живота. Пожбуривши одяг на підлогу, лежала гола, широко розкинувши ноги. Хоча уві сні не могла бачити, але в той час на небі пливли поряд два Місяці: один — великий, давній, другий — новий, маленький.

Спали в одній кімнаті Цубаса й стара пані. Дівчина, в новій крапчастій піжамі, спала, злегка підібгавши ноги, на ліжку. Господиня, не роздягнена, спала у кріслі. На її колінах лежало вовняне укривало. Вона хотіла піти, як тільки Цубаса задрімає, але сама тим часом заснула. Навколо будинку, що містився на високому пагорбі, запанувала тиша. Іноді сюди долинали вихлопи мотоциклів, що мчали далекими вулицями, і сирени швидкої медичної допомоги. Біля дверей будинку лежала калачиком вівчарка. На заслонені штори вікон падало світло ртутних ламп. Хмари почали розриватися, і в їхніх просвітах раз у раз показувалися обидва Місяці. Світовий океан регулював свої припливи і відпливи.

Цубаса спала з трохи розтуленим ротом, припавши щокою до подушки. Дихала надзвичайно спокійно й майже не ворушилася. Тільки іноді злегка посмикувала плечем. Чубик спадав на очі.

Згодом її рот повільно розтулився, і з нього один за одним вибралися карлики. Вони з'являлися поодинці, уважно озираючись навколо. Якби стара пані прокинулася, то, напевне, побачила б їх, але вона спала міцним сном. Карлики про це знали. Їх було всього п'ятеро. Коли вилазили з рота Цубаси, то були завбільшки з її мізинець, а коли опинялися назовні, то, повільно розтягуючись, як складані меблі, досягали тридцятисантиметрового зросту. Всі мали на собі однаковий, нічим не прикметний, одяг. Їх, з однаковими обличчями, годі було розрізнити.

Вони спустилися з ліжка на підлогу й витягли з-під нього клубок завбільшки з м'ясний пиріжок. Сіли навколо нього й почали завзято смикати. Простягаючи руки до цього білого пружного й пухкого клубка, вони звичними рухами витягували напівпрозорі білі, начебто липкі, нитки й завдяки цьому потроху збільшували його розміри. Їхній власний зріст незабаром досяг шістдесяти сантиметрів. Карлики могли його вільно змінювати відповідно до потреби.

Робота тривала кілька годин. П'ятеро карликів так нею захопилися, що не видавали жодного звуку. Працювали спільно, злагоджено, без зупинки. А Цубаса і стара пані тим часом, не ворушачись, і далі спали. Як ніколи, міцним сном спали всі інші жінки притулку. Мабуть, і німецькій вівчарці щось снилося, бо, лежачи на траві, вона видушувала з глибин підсвідомості невиразні звуки.

А над головою, немов змовившись, два Місяці обсипали світ дивовижним сяйвом.

Розділ 20

(про Тенґо)

Бідолашні гіляки

Тенґо не міг заснути. Одягнувши його піжаму й забравшись у ліжко, Фукаері міцно спала. Вмостившись на маленькому дивані, на якому часто і досить зручно перепочивав в обідню пору, Тенґо відчув, що сон його не бере, а тому сів за кухонний стіл писати розпочате велике оповідання. Електронна друкарська машинка залишилась у спальні, й довелося писати на папері кульковою ручкою. Однак через це він не відчував особливої незручності. Звісно, електрична друкарська машинка мала ту перевагу, що дозволяла швидко писати й зберігати написане в її пам'яті, але він любив класичний спосіб писання ієрогліфів рукою.

Взагалі Тенґо рідко писав художній твір уночі. Йому подобалося працювати вдень, коли надворі ходили люди. А от при навколишній темряві й тиші його текст іноді виходив надто густим. Часто доводилося написане вночі відразу переробляти. Замість витрачати на це час і зусилля краще було писати від самого початку завидна.

Та коли цього разу він писав кульковою ручкою після довгої перерви, то його голова працювала безвідмовно. Уява розправила крила, й оповідь текла вільно. Одна думка природно пов'язувалася з наступною, і цей потік майже не переривався. Кінчик кулькової ручки безперестанно й уперто поскрипував на білому папері. Як тільки рука втомлювалася, Тенґо відкладав ручку і, немов піаніст, що вистукує уявну гаму, ворушив у повітрі пальцями правої руки. Стрілки годинника наближалися до половини другої. Як не дивно, знадвору не долинали жодні звуки. Здавалось, ніби густі, як вата, хмари, нависаючи над містом, повністю їх поглинали.

Потім він знову брав ручку, й на папір лягали слова. Поки писав, раптом згадав, що завтра сюди прийде заміжня подруга. Як завжди, в п'ятницю, приблизно об одинадцятій ранку. А до того часу Фукаері треба кудись спровадити. Добре, що хоч дівчина не користується парфумами і туалетною водою. Бо якби в ліжку залишився чийсь запах, подруга відразу його відчула б. Він добре знав, що вона пильна й ревнива. Він не мав нічого проти того, що вона іноді спить з чоловіком. А от якби сама дізналася, що Тенґо завів знайомство з іншою жінкою, то всерйоз розлютилася б.