Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 24
Шиплячий голос Уйми відбивався від стін і куполів, від зеленуватих кам’яних статуй, від маслянистої поверхні непрозорого підземного озера. Звук відповзав у тунелі й ще довго віддавався там, наче тисячі змій по-всякому повторювали слова людожера, і мені хотілося, щоб Уйма замовк.
Соляна Безодня виявилися зовсім не такою, як я очікувала. Ми потрапили наче у величезний шматок сиру з великими дірками. Це було схоже на давно занедбаний парк атракціонів: печери, коридори, сходинки, мости й переходи, предивні конструкції; спіральні жолоби, як водні гірки в аквапарку, пронизували лункі порожні простори, спускалися донизу на страшенну глибину й там зникали. Зі стін виступали статуї, схожі на шахові фігури в склепі Вирвиока. Уйма поплював на руку, потер найближчу статую, лизнув палець, скривився:
— Сіль.
На дні сухих жолобів стовбурчилися голочками неблискучі кристали.
— Тут, — голос Максиміліана ледве звучав, але, розговорившись, хлопчисько вже не міг зупинитися, — було місце для мертвих-безсмертних, які втекли з поля бою.
-Для боягузів, — незворушно уточнив Уйма. — І що ж?
— Вони переганяли сіль по жолобах. Язиками.
— Теж мені покарання, — мені було страшно, тому я намагалася переконати себе, ніби все, що відбувається, — смішно.
Максиміліан дивно покосував на мене:
— По-твоєму, нічого особливого? А ти уяви…
Я подивилася на найближчий до нас жолоб. Він був хитро вигнутий — то стрімка пряма гірка, то широка спіраль, наче тіло удава. Я уявила: от по жолобу йдуть один за одним легкодухі воїни. Язики в них відвисли до землі, і вони женуть і женуть перед собою хвилю соляного розчину…
— А вони нагору… йшли чи вниз? — запитала я, задихаючись від нервового реготу.
Максиміліан не відгукнувся. Здається, мій сміх його образив.
— Нагору, звичайно, — відповів за нього Уйма. — Потім униз з’їжджали — і знову… І де вони тепер?
Максиміліан зітхнув:
— Їх звільнив мій дід. Він збирався повести їх на війну проти інших мертвих-безсмертних.
— Проти відважних, — уточнив Уйма. — А вони? Ті, яких він звільнив?
— Розбіглися хто куди. Зачаїлись.
— Зрозуміло, вони ж страхопуди.
— Не всі! Тобі що, ні разу не довелося з поля бою п’ятами накивати?
Уйма холодно всміхнувся:
— Ніколи.
Максиміліан хотів щось сказати, але цієї миті зверху почувся шум, що чимраз наростав. Я підхопилася, скинувши посох. Уйма ошкірився. Максиміліан присів навпочіпки.
Шум перетворився на гуркіт. Звідусіль посипалися соляні кристали, як сніг, закружляли в повітрі. Я примружила очі, що вмить наповнилися слізьми; по одному з жолобів котився череп, описував виток за витком, підстрибував, погрожуючи вивалитися за борт, але не вилітав й продовжував котитися. Все нижче… нижче…
Шум довго не змовкав. Череп зник у переплетенні жолобів, по маслянистій воді озерця все ходили й ходили судомні дрібні хвильки, і летіли кристали солі, і здригалося повітря.
— Звідки це? — запитав Уйма. — Там, над нами, замок?
Максиміліан завертів головою:
— Раніше це був не замок. І нагору не можна. Іти слід уздовж берега… Уздовж озера… І там буде міст.
Ми йшли по шару солі, хрусткої, як сніг. Уйма так гепав чоботищами, що тільки кристали навсібіч розліталися, і залишав за собою такий слід, майже як від танка. Цим слідом, перестрибуючи з одного відбитка в іншій, плівся Максиміліан. А позаду йшла я із посохом напереваги.
— Стій!
Людожер послухався, хоча не відразу. Невдоволено обернувся:
— Що сталося?
— Небезпека, — вказала я вперед тремтячим пальцем.
— Певна річ, — погодився людожер. — То й що?
Я оглянулася назад. Повертатися? Шукати шлях в обхід?
Не чекаючи на команду, Уйма повернувся й знову захрумтів чобітьми. Я підняла посох вище. Попереду, в коричневому плоскому напівмороку, вже виднівся мотузяний міст над густою зеленуватою водою.
На мосту хтось стояв. Темна фігура, яка скидалася на чорну опливлу свічку.
Уйма зупинився. Максиміліан урізався йому в спину. Я завмерла з піднятою ногою.
Кап, упала у воду важка крапля. Кап-п.
— Хто тут?!
— Довго, — тихо сказала фігура, і від звуку її голосу вода взялася брижами. — Довго чекати.
— Нам треба на той бік, — незворушно повідомив Уйма.
— Колись тут була переправа, — задумливо сказала фігура.
— Тепер ні, — заперечив Уйма після короткої паузи. — Тепер міст. Ти даси нам пройти?
— Проходьте, — зненацька легко погодилася фігура. — Я візьму тільки його.
Максиміліан осів на соляний розсип.
— Кого? — запитала я, сподіваючись відтягти час.
— Некроманта, — уточнила тінь. — Кров Аррдаха я відчуваю.
— Бери, — погодився Уйма.
— Та ти що! — від обурення в мене сторчма встало волосся.
Людожер обернувся. Я зустрілася з ним поглядом.
— Бери-бери, — повторив Уйма добродушно. — Тільки з мосту зійди.
Фігура заковзала, наче на ковзанах. Міст хитнувся, звільняючись, видно, від чималої ваги. Коли сіль скрипнула під фігурою, що спустилася на берег, Уйма начебто ненароком витяг свій хвилястий меч.
Фігура трішки сповільнила рух.
— Хто такий, щоб ставити умови? — недбало запитав Уйма.
— Геть з дороги, — прошелестіла тінь. — Інакше візьму всіх трьох.
Уйма підніс меча, встаючи в бойову стійку. Я кинулася до Максиміліана. Обличчя некроманта було не просто білим — зеленувато-синім, як вода в баночці школяра, що малює весну.
Я спробувала підняти його. Максиміліан був легкий, наче кажан: лише шкіра та кістки.
— Розв’яжи мені руки… — простогнав він, не розтискаючи зубів.
Тим часом Уйма і темна фігура зійшлися, і на всі боки полетіли кристалики солі.
Набалдашником посоха я провела по мотузці, затягнутій Уймою. Людожер умів зв’язувати — кожен вузол довелося різати окремо. Нарешті розкудлана мотузка впала, і одночасно опали руки Максиміліана — безвільно повисли вздовж тулуба.
— Я ж казав, — сумно зазначив Максиміліан.
Я оглянулася. Уйма намагався визволити меча, що зав’яз у супротивнику. Він (супротивник) намагався дотягтися до його горла чорною, наче гумовою, рукою. Єдиною.
— Тримайся! — крикнула я невідомо кому. Підхопила Максиміліана під пахви, набрала повні груди повітря й шугонула вгору. Здійнялася метра на півтора, відразу просіла під вантажем некроманта й затрималася в польоті над самою землею, над білим розсипом солі. Надувшись, як жаба, зринула ще трішки й полетіла — потяглася — над самою водою в напрямку до мосту.
Ноги некроманта черкнули об воду. Я сповільнила рух, ніби мене різко потягнули назад.
— Зігни коліна! Підтягни ноги!
Він спробував виконати мій наказ і притис коліна до живота. Я опустилася ще нижче. З мокрих чобіт Максиміліана злітали важкі краплі й падали у воду, не залишаючи кругів.
Коли ж я навчуся літати, як нормальна людина?!
Міст був уже майже поруч.
Я налягла на мотузку, натягнуту замість поруччя. Якби я піднялася трішечки вищеми з Максиміліаном благополучно перетнули б перешкоду й опинилися на мосту. Але я не дотягла.
Мотузка напнулася, як огородження рингу, і відкинула мене назад. Я втратила рівновагу й, упустивши Максиміліана, полетіла у воду!
Але не заглибилась навіть по груди.
Вода без бризок виштовхнула мене назад. Я висіла, як поплавець, по пояс у воді, й під моїми ногами була порожнеча. Поряд борсався некромант — руки його, як і раніше, не слухалися, але впав він, на щастя, не на живіт, а на спину.
Уйма ще бився. Його шолом відкотився до самої води, його меч переломився навпіл, чорна рука зімкнулась на його горлі. Напевно, подумала я, після смерті людожер по праву міг би сподіватись на місце в Мандрівних Садах. І відразу спохопилася: два маги бовтаються, як оселедці в розсолі, тоді як простий дикун не на життя, а на смерть б’ється з породженням Соляної Безодні!
- Предыдущая
- 24/56
- Следующая