Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 15
У суєті, що настала потому, Уйма кудись зник. Я знайшла собі куточок, сіла, прилаштувавши посох у темному місці, і задумалася: умирати зараз чи зачекати?
Уйма з’явився хвилин через десять. Спершу я почула плямкання, потім запах смаженого м’яса, і нарешті у коридорі з явився людожер. У правій руці в нього був меч, у лівій — величезна кістка із залишками м’яса. Не інакше, убив когось і доїдає.
— Ідемо.
— Куди?
— Тут кухня.
У прорізі між двома вікнами Уйма зупинився. Рвонув зі стіни стару портьєру. Затріщали нитки.
— Ти чого?
— Посох замотай. Хтось запитає, скажеш, що лижі.
— Що?
Уйма, не слухаючи мене, віддалявся по коридору. Волочачи в одній руці посох, а в другій обривок портьєри, я поспішала за ним. Ну звідки, скажіть, будь ласка, волосатому людожерові з островів знати, що таке лижі?
І хто потягне із собою лижі до замку в облозі?
— Ти знущаєшся, — сказала я жалібно. — Ти знову смієшся наді мною.
— Ні.
І він заштовхнув мене в просторе приміщення, що пропахло димом і жиром. Тут нікого не було, якщо не зважати на пацюка, який з нашою появою навіть не втік — просто пішов у нору, неквапливо й перевальцем.
Я зі стогоном повалилася на дерев’яний стілець.
— Замотуй посох, — Уйма заглянув у казан, що висів на тринозі поруч зі згаслим вогнищем. — Кашу будеш?
— Пити хочу.
— Вино будеш?
— Ні.
Уйма фиркнув:
— Тоді водичка.
Я згадала морс, яким мене пригощав Оберон.
— Навіщо ми сюди прийшли, якщо тут немає принців?
— На, — Уйма поставив переді мною тарілку каші й чашку з водою. — Скажеш Гарольду — Уйма піклувався.
Якщо я ще хоч колись побачу Гарольда… Що йому скаже Оберон? Як він пояснить Оберону? Що там у них зараз відбувається?
— Зараз я піду битися, — Уйма розглядав свій меч. — Ти сиди тут. Хтось запитає — скажи, я звелів сидіти й нікуди не витикатися.
— Навіщо ти будеш битися? З ким? Проти кого?
— Потім довідаюся, — волосся й борода У йми стояли сторчма, вся його голова нагадувала коричневе сонце, намальоване похмурим дитсадківцем. Він усією душею радів майбутній битві невідомо кого невідомо з ким і збирався взяти в ній якнайдієвішу участь. Фу, природжений убивця; мені й без того було сумно, а тепер узагалі туга здолала.
— Не бійся, магу дороги, — у бороді людожера мелькнули вискалені зуби. — Знайдемо принців… Е-ех! Жритраву!
І, помахуючи мечем, він зник, залишивши мене саму в порожній кухні, що просмерділась жиром.
Розділ дев’ятий
Максиміліан
Не знаю, скільки я спала. Просто впала на дерев’яну лаву й так, не знімаючи чобіт, відключилася, наче електрична іграшка. Міг приходити хто попало, відбирати посох, красти восковий ключ, різати мене чи їсти живцем — я б і бровою не повела.
А коли прокинулася — за вузенькими віконцями вже був день, віддалік щось гуркотіло, і стіни замка трусилися.
Бій!
Я намацала посох, загорнутий у залишки портьєри. Треба було принаймні подивитися, що там відбувається, хто перемагає і чи живий ще Уйма. І, може, непогано б з’явитися на полі бою, ударити в піднебесся зеленою блискавкою, і нехай вони визнають у мені могутнього бойового мага, а не старшого куди пошлють?
Я підійшла до вогнища подивитися, чи не залишилося в казані ще каші, і цієї миті в трубі шурхнуло. Геп! — у вистигле вогнище вивалилася людина; я звела посох.
Він був невеликий. З мене зростом. Хлопчик, одягнений у чорне, з наполовину чорним від сажі лицем і білим, але брудним волоссям.
А очі в нього були чорні-чорні, так що навіть зіниць майже не розгледіти.
Він уп’явся в мене цими своїми чорнющими очами, і в мене раптом від страху жижки затрусилися. Хоча він зовсім не виглядав сильним — худий, ніби його рік не годували. Вузькі плечі. Гострий ніс.
— Привіт, — сказав він, наче нічого й не сталося. — А я щось про тебе знаю.
— Привіт, — відгукнулася я, намагаючись дивитися глумливо. — Я теж про тебе щось знаю. Ти сажотрус.
— Я такий же сажотрус, як ти — слуга цього волосатого, — він посміхнувся.
— А хто я? — мені дуже хотілося, щоб голос звучав якомога твердіше.
— Ти маг, — він перестав скалитися.
Це було так зненацька, що я опустила посох.
— Із чого ти взяв?
— Але й це не головне, — він вибрався з вогнища, заглянув у казан, поморщився, неквапом оглянув кухню, начебто вирішуючи, чим тут можна поживиться. — Головне — ти відтіля. З-за Печатки.
— Ні, — сказала я поспішно.
— Так, — він примружився, наче кіт на сонці. — Тут десь були яблука в цукрі. Ти не знаєш?
— Не знаю, — я ледве стрималася, щоб не перевірити в кишені восковий ключ.
— Жаль, — він потягнув носом повітря. — По-моєму, перша атака відбита. Ти як вважаєш?
— Я не знаю, — повторила я похмуро. — А ти-то сам хто такий?
Він зупинився переді мною. Йому було років дванадцять, і богатирською поставою він, як і я, не вирізнявся.
— Я? — він посміхнувся, на забрудненому сажею білому обличчі проступили милі ямочки. — Я тобі розповім. Але спершу давай подивимося, як там справи на полі бою?
Ну, хто там зазвичай лазить по трубі, крім трубочистів? Санта-Клаус з великим мішком? То-то ж бо я йому не заздрю.
Хлопчисько підіймався першим, я бачила його черевики, що вправно переступали з одної скоби на іншу. Скоби були далеко одна від одної, з розрахунку на дорослу людину, і виявились такими брудними, що страшно було доторкнутися. Звідусіль летіла сажа. Коли ми нарешті вибрались із труби на дах, я безкінечно чхала, кашляла і була така ж замурзана, як і мій супутник.
Із-за рваних хмар виглянуло сонце. Я озирнулася, і в мене захопило подих: ми сиділи на даху башточки, яка височіла над усім іншим, як бліда поганка над сімейством псевдоопеньків. Віддалік диміли руїни сусіднього замку, а наш власний проглядався як на долоні. Просто над нами метушились люди на зубчатій стіні — підносили каміння, заряджали ним катапульти і вистрілювали, не прицілюючись, аж повітря посвистувало.
Завмираючи від страху, я підібралась до самого краю даху (намагаючись не забувати про хлопчика — хтозна, що спаде йому на думку!). Звідти стало видно ворогів — велике строкате військо у цей момент саме відступало від стін. Ворогам наступали на п’яти захисники замку, і коли я їх розгледіла, то ледь з даху не звалилася!
Із флангів билися звичайні люди: хто в обладунках, хто без, а Уйма (я і його змогла розгледіти) — був узагалі голий до пояса. Але в центрі, у передніх рядах, стояли великоголові, у півтора людського зросту, чудовиська!
— Що це?
— Ляльки, — зневажливо сказав мій супутник. — Бойові іграшки Майстра. Безнадійна справа, замок не взяти. Принц-деспот може просто зараз розвертатися й іти.
— Хто?
— Принц-деспот, — хлопчисько стрельнув на мене чорними очима. — Тільки прибульці з-за Печатки можуть бути такими незнайками.
Він помовчав і додав зарозуміло:
— Особливо, якщо це дівчиська.
Ось як. А я-то думала, що в чоловічому одязі схожа на хлопчиська.
— Хто тобі сказав, що я з-за Печатки? — я зробила вигляд, що не помітила глузування.
— Сам здогадався. Я теж маг. І розумніший за тебе.
— Хвалився б менше, — сказала я, відповзаючи від краю даху і ближче підтягуючи до себе посох.
Хлопчисько примружився:
— Хочеш, зіграємо в цікаву гру?
— Не хочу. Мені зараз не до ігор.
— Це особлива гра. Називається «питання-відповідь». Адже ти хочеш мене розпитати?
Він втрапив у яблучко.
— От-от, — він глянув на обрій, прикривши очі долонею, потім знову на мене. — Я теж дещо хочу знати. Чесна відповідь в обмін на іншу чесну відповідь. Годиться?
Вороги, які атакували замок, відступали. Чудовиська, справді схожі на невміло зшитих ляльок, у якийсь момент завмерли, як за командою, одночасно повернули назад.
- Предыдущая
- 15/56
- Следующая