Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ключ від Королівства - Дяченко Марина и Сергей - Страница 28
Оберон був у себе, і його, на щастя, не відволікали ніякі важливі справи. Я нерішуче увійшла до шатра й зупинилася біля порога.
— Що сталося, Ліно? Хто тебе налякав?
Я простягнула йому листа. Ото не думала, що доведеться побувати в ролі листоноші Пєчкіна.
Оберон проглянув лист спершу мимохідь, потім ще раз, уважніше.
— Ти прочитала?
— Випадково. Він розгорнувся…
— Облиш, я не збираюся тебе лаяти. Чому ти така схвильована?
— Ви ж не відрубаєте їм голови… за зраду?
— У тебе просто манія якась — усім рубати голови. Послухай, якби Алісія й Ортензія хоч на хвилинку повірили, що я їх тут залишу, вони не написали б такого листа ні за які гроші. Ну подумай, що їм тут робити? Бути слухняною дружиною річкового землероба жодна не погодиться. А принцеси тут не потрібні — нема такої посади, розумієш? Отже, цей лист — чистісіньке вередування, ще одна спроба привернути увагу Олександра…
Він визирнув із шатра і наказав комусь:
— Поклич принца. Миттю.
Відповіддю був тупіт, що віддалявся.
— Спасибі, Ліно, — повернувшись до шатра, король кинув листа на низький столик. — І облиш ці дурниці… Завтра ми вирушаємо. Спробуй як слід відпочити.
Принц вийшов із шатра червоний як рак, чимось дуже незадоволений. Скочив на коня й зник. За годину всіх п’ятьох принцес, які ночували в селищі, відпровадили до нашого табору.
Після вечері мене знову викликали до короля. Оберон був не сам: на одному з розкладних стільців сидів, винувато всміхаючись, наш сурмач. Він був без чобіт, права нога обмотана ганчіркою, а бурі плями на сірій тканині щомиті збільшувалися.
— Нещасний випадок, — сказав мені Оберон. — Ось що буває, якщо вправлятися у фехтуванні, хильнувши перед цим вина… Та припини, — це сурмачеві, який винувато опустив голову. — Я ж тебе не лаю? Ліно, — це мені, — сподіваюся, ти знаєш, як влаштована людина?
— Ну так, — у горлі в мене чомусь пересохло. — Кістки, вени, артерії… у животі шлунок і печінка, в грудях — серце, в голові — мізки…
— Мізки — це чудово, — сказав Оберон без посмішки. — Зрощувати кістки тобі рано, та й необхідності такої, на щастя, нема. Розрізано м’яку тканину, пошкоджено сухожилля. Обережно збираємо все назад, спочатку знеболивши. Давай.
Сурмач почав розмотувати ногу, я нажахано втупилася в нього.
— Як? Я?! — видихнула я злякано.
— Маг дороги зобов’язаний лікувати рани, — сухо зауважив Оберон. — Досі миналося. Та щось мені підказує, що наше везіння ненадовго. Візьми посох, направ на пошкоджене місце й уяви, що в тебе німіють долоні.
Сурмач витягнув скривавлену ногу й тихо зойкнув.
Боюся крові. У мене відразу ж темніє в очах. Я глянула на рану й одразу ж відвела погляд. Шлунок, застрибавши, піднявся до самого горла.
— Йому боляче, між іншим, — тихо сказав Оберон. — Дуже. У тебе коли-небудь була розрізана рука чи нога?
Я якось тільки пальця собі розрізала. Не пам’ятаю болю, тільки страх…
Узявшись за посох, я піднесла червоно-зелений круглий набалдашник до пораненої, знівеченої ноги.
— Німіють долоні, — так само тихо підказав Оберон.
Руки, що стискали посох, задерев’яніли. Сурмач раптом перестав посміхатися, зітхнув крізь зуби… І обм’як у кріслі. Розслабився. Я тільки тепер зрозуміла, який напружений він був досі.
— Розумничка, — тихо сказав Оберон. — З’єднуємо тканини, починаючи з найглибших. Бачиш сухожилля?
Я вийшла з шатра, похитуючись, відчуваючи себе м’ясником і водночас майже героєм. Сурмач вийшов слідом за мною. Він майже не шкутильгав і без угаву говорив. У голосі його було неймовірне полегшення, а слів я не розуміла. Та хіба вони мали значення, слова?
Вечоріло. Рожеві жаби блищали, наче перлини, на темно-зеленому листі латаття. Почувши їх квакання, будь-який соловей помер би від заздрощів: це був не жаб’ячий хор у звичному розумінні слова. Це був справжній музичний ансамбль, котрий змінював мелодії, а я все видивлялася в очеретах диригента…
Цікаво, напевно, тут нема чапель? І взагалі ніяких природних жаб’ячих ворогів? Із таким безсоромним кольором їх же за версту видно!
— Чудово співають, — сказала Ельвіра за моєю спиною.
Я привіталася.
— Добривечір і вам, Ліно… Я втекла із карети. Там скиглення і плач. Неначе відразу не було зрозуміло, чим закінчиться їхня провокація.
— Мені теж не хочеться їхати, — сказала я чесно. — Але ж і залишатися тут також…
— Хто б сперечався, — Ельвіра сумно зітхнула. — Ви не бачили принца?
— Ні, — я чомусь стривожилася. — А що?
— Блукає десь самотою, — у голосі Ельвіри знову забриніла злість. — Коли у нього неприємності — він ображається на всіх. Особливо на мене.
— А які в нього неприємності?
Ельвіра покосувала на мене, ніби вирішуючи, говорити чи ні.
— У принца, Ліно, одна велика неприємність — він не схожий на батька. Жодного порівняння з Обероном… так йому здається. Власне, так йому й навіювали з дитинства. Він боязкий, нерішучий, м’який. А головне — він не маг. А Оберонові хотілося, щоб його син був чарівником.
— Ну, — пробурмотіла я розгублено, — його величність все одно любить…
— Звичайно. Але наполовину менше, ніж любив би сина-мага, схожого на нього самого. Хіба це не очевидно?
Я мовчала. Жаби співали, заглушаючи Ельвірині зітхання.
— Ви не думайте, Ліно… Я чудово розумію Оберона: король не може бути сентиментальним. На ньому така відповідальність… Вона багато чого виправдовує. Скажімо, він може собі дозволити взяти на службу чужу дитину з чужого світу. Ризикувати її життям…
— Я не дитина. І я сама обрала…
— Звичайно, ви самі. У Оберона завжди так виходить — само собою. Ні, Ліно, не ображайтеся на мене! І не ображайтеся на Олександра, якщо вам здасться, що він поводиться безглуздо. Уявіть, як це — постійно відчувати свою нікчемність поряд із всесильним батьком…
Із жаб’ячого хору вирвався одинокий голос соліста. Звук линув, стаючи все прозорішим і тоншим, поки не обірвався раптом звичним «квик!». Я провела носком чобота по вологій траві.
— Принц… Е-е-е… Хіба його величність…
— Його величність — полководець на чолі армії. У військовий час. У нього є багато інших занять, окрім як оберігати ніжні нерви принца, — Ельвіра сумно похитала головою.
— Але ми прийдемо на нове місце. І Королівство відбудується заново? І принц зможе одружуватися…
Я мало не ляпнула «з вами», та вчасно прикусила язика.
— Можливо, — згодилася Ельвіра без жодної впевненості. — Сподіватимемося, Ліно. Сподіватимемося…
Розділ шістнадцятий
Атака
Я знову їхала на чолі колони, цього разу поруч із Обероном. Замикали стрій Ланс і Гарольд — захищали Королівство з тилу.
Відступав ліс. Усе рідше зустрічалися острівці зеленої трави. Позаду залишилася річка. Вітер носив хмари пилу. Оберон на ходу навчив мене, як захистити ніс і рот від задушливих пилових хмар. До обіду ми перевалили через невисокий хребет, і перед нами розкинулося піщане море.
Ніколи в житті не була в пустелі. Мене вразив колір піску — він був не білий і не жовтенький, як на пляжі. Він був темно-цеглистий, майже червоний. І він не стояв на місці. Порівняно з танцем цих червоних гір навіть море в шторм видалося б, мабуть, спокійним.
— Привал, — спокійно сказав Оберон, і сурмач, котрий їхав відразу за нами, відтворив мій улюблений сигнал із двох нот.
Караван звично розбрівся — кожен займався своєю справою. Тут не було води, зате було багато палива — чагарник навколо стояв наполовину сухий, мертвий. Метушилися слуги, кухарі, стражники напинали шатро, комендант скрізь встромляв свого носа й усім заважав.
Тільки Оберон верхи на Фіалку не рухався з місця, мовчав і дивився на пустелю. Мені не сподобався вираз його обличчя.
- Предыдущая
- 28/58
- Следующая