Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 93

Саллі бачила, як Фріско танцював з Марі та Лорою, і хоч вона час від часу ловила на собі його погляди, проте він до неї ні разу не підійшов. Саллі танцювала з Моррісом, з Олфом Брайрлі та Жаном Робійяром, з Семом Маллетом та Тупим Кайлом, удаючи, ніби їй дуже весело і приємно на цьому балу.

Жінок було не так уже й багато на вечірці. Золотошукачі з далеких таборів, розкиданих по чагарях, прийшли сьогодні в місто, щоб добряче гульнути у новорічну ніч; вони юрмилися біля дверей, пожадливими очима дивлячись на декольтованих жінок, що кружляли по залі в обіймах чепуристих чоловіків. Потім, осмілівши від дарової випивки, самі взялися до діла; в брудних молескінових штанях, у грубих, просякнутих пилюкою сорочках, вони витанцьовували один з одним, зсунувши на потилиці старі повстяні капелюхи та гупаючи підбитими цвяхами черевиками. Розпорядник балу спробував випровадити їх за двері, але Фріско крикнув весело і добродушно:

— Шкварте, хлопці, шкварте! — І гукнув до оркестру: — Ану там, піддайте вогню!

Музиканти «піддавали», не шкодуючи сил, та вже після кількох чарок почали страшенно фальшивити.

Невдовзі всі були п’яні — і музиканти, і танцюристи; один танець змінювався іншим — ще швидшим і запальнішим. Фріско послав по дівчат з домів розпусти, бо кавалерам не вистачало дам. Дівчата змішалися з гостями і танцювали з кожним, хто встигав заволодіти ними.

Арчі Меллісон утинав з Белл, а низенький Боб Доусет крутився з Бертою Алебардою в шаленому лансьє, їхні дружини, очевидно, дивились на це крізь пальці. Місіс Доусет одчайдушно кокетувала з кожним своїм партнером у танцях, і в неї з корсажа раз у раз вивалювалась пишна біла грудь. Час від часу вона запихала її назад, але здебільшого просто йе звертала на це уваги. Всі гості аж покотились від реготу, коли розпорядник балу обвів крейдою калюжу на підлозі. А коли золотоволоса місіс Фробішер верескнула: «Хтось ущипнув мене за ногу!» — трохи не зчинилася бійка. Містер Фробішер викликав на бій по черзі всіх чоловіків, що терлись поблизу його дружини, — а їх було не менше десятка, — проте у відповідь йому лунали тільки вибухи сміху, і зрештою Фріско потяг розгніваного Фробішера до буфету.

Морріс після перших двох-трьох танців пішов з лордом Персі та ще кількома літніми приїсковими ділками в окрему кімнату грати у карти.

Мсьє Малон зник з Лілі ще на початку балу, а Олф та Лора поїхали додому, коли гулянка стала надто бучною. Робійяри також пішли, не дочекавшись навіть вечері, бо в Жана почався сильний приступ кашлю, і Марі сказала, що вся ця штовханина й задуха взагалі не для нього.

Саллі вже шкодувала, що прийняла запрошення Фріско і прийшла на цей бал. Її ображало те, що він жодного разу не запросив її до танцю, і водночас вона злилась на себе за те, що це її ображає. Сидячи під стіною і дивлячись на шалене кружляння пар, вона бажала тільки одного: щоб швидше прийшов Морріс та одвів її додому. Так принизливо усвідомлювати, що вона вирядилась у жовте атласне плаття і встромила у волосся іспанський гребінь, щоб сподобатись Фріско, а він її мовби й не помічає.

Востаннє Саллі одягала це плаття і цей гребінь на губернаторський бал, невдовзі після того, як вони побралися з Моррісом. Тоді вона була молода і гарненька. А тепер, хоч їй немає ще й тридцяти, вся її привабливість, певне, пішла за водою. Коли Марі сказала їй: «Ти сьогодні просто чарівна, люба!» — у Саллі серце зайшлося від радості. Але містер де Морфе, очевидно, зовсім іншої думки. «Так мені й треба! — картала себе Саллі. — Знайшла за ким побиватись! Господи, а дитина, зовсім про неї забула!»

Тім Мак-Суїні, власник готелю, віддав свою спальню на другому поверсі в розпорядження матерів з малими дітьми, і Саллі, коли Ларрі заснув, лишила його там серед десятка інших немовлят, а сама спустилася в бальний зал. Музика, співи, тупотіння ніг побудили дітей, і вони зчинили одчайдушний лемент. Одна з дружин рудокопів пішла їх угомонити; коли Саллі зайшла до кімнати, жінка спала, сидячи на стільці поруч широкого ліжка, на якому покотом лежали діти.

Саллі взяла Ларрі на руки і вийшла погодувати його на довгу вузьку веранду. Ніч була тиха й задушна, в імлистому небі тьмяно мерехтіли зірки. Коли Ларрі насмоктавшись, заснув у неї на руках, Саллі залишилась сидіти на сходах, що вели з веранди на подвір’я, радіючи, що втекла з п’яного гульбища, шум якого долинав до неї знизу.

Тут її і розшукав Фріско.

— Ну, Саллі, — сказав він, сідаючи поруч неї на східець, — як вам подобається мій бал?

— Ніяк не подобається, — відрубала Саллі.

Фріско засміявся своїм диявольським сміхом, як сміявся завжди, коли вона висловлювала йому своє невдоволення.

— Це тому, що ви нічого не пили, — сказав він. — Ми з вами тут єдині жалюгідно тверезі люди. Це одна з тих корисних речей, яких я навчився за кордоном: зберігати ясність у голові, коли всі довкола тебе п’яні.

— Гидко дивитись, коли люди забувають про всяку пристойність, — спалахнула Саллі. — Олф забрав Лору додому.

— Бідолаха Олф, — спроквола процідив Фріско. — Він зовсім втратив почуття гумору. Надто серйозно сприймає свої подружні обов’язки. А Лорі не хотілося йти. Вона тут непогано веселилась. Одверто кажучи, люба, ми з Лорою добре ладнаємо.

— Ради бога, облиште хоч Лору, — з благанням у голосі сказала Саллі. — Це вб’є Олфа, якщо…

—…якщо я втечу з Лорою, як колись намагався втекти з вами? Біда в тому, що вона згодиться, але мене щось не тягне тікати з нею.

— Ви просто негідник! — прорвало Саллі. — Безсовісний негідник!

— О, ще б пак! — сказав Фріско, з посмішкою дивлячись їй у вічі. — Через те я й упадаю біля кожної гарненької жінки, якій кортить, щоб я біля неї упадав, хоч і прикидається, ніби це не так.

— Якщо ви гадаєте…— почала Саллі, але Фріско перебив її.

— Ви втілення всіх чеснот, Саллі, — сказав він з жалем. — Я навіть не наважувався танцювати з вами сьогодні. Віднесіть свого сисунця і вийдіть сюди на хвилинку. У мене є добра новина для вас.

Саллі однесла Ларрі до спальні й знову поклала на ліжко.

Коли вона повернулась на веранду, Фріско стояв, прихилившись спиною до поруччя; обличчя в нього було серйозне й похмуре.

— Сьогодні останній день старого року, Саллі, — сказав він. — А для мене — останній день всіх років, прожитих тут, на приїску, якщо ви не зміните свого рішення.

— Ні, не зміню, — сказала Саллі.

— Я так і гадав, — у беззлобно-глузливому тоні Фріско прохопилася різка нотка. — У вас мало пороху. Ви будете нидіти з Моррісом до кінця днів, бо вас лякаю я, лякає моє кохання. Ну що ж, моя люба, я також ставлю на цьому крапку. Візьму собі якусь вродливу кобилу, таку, як Лора чи Бетті Фробішер, наплоджу дітей і стану великим фінансовим ділком. Це зовсім неважко, коли знаєш, куди повернути.

— Атож! — Саллі міцно тримала себе в руках. — Мабуть, просто досить пустити в діло кілька дутих підприємств.

— Дуті підприємства чи телуристі руди — яка вам різниця? — знущально відгукнувся Фріско. — Мені байдуже, як наживати гроші, якщо я не можу мати вас, Саллі.

— Я ненавиджу вас і всіх таких, як ви! — з розпачем вигукнула Саллі. — Вам немає діла до того, що буде з іншими, — тільки б ви мали те, що вам забажається. А я вірила в вас, Фріско. Гадала, що ви не такий, що все це напускне. Я хотіла довести вам, що у мене вистачить пороху… Але тепер не хочу. Я хочу кохати Морріса і бути йому відданою завжди.

Раптом вона заридала й відчула, що Фріско тримає її в обіймах. Його голос мов чарами оповивав її, тамуючи і біль, і гнів. Почуття, що штовхало їх одне до одного, було надто сильне — марно було це заперечувати.

Коли Фріско поцілував її, Саллі відчула непереборне бажання покласти край незлагодам між ними, сліпо віддатися під владу цієї миті. Вона вже не чинила опору хвилям солодкого дурману, що заливали її свідомість.

П’яний регіт примусив її отямитись. У дворі під верандою вона побачила білі плями чиїхось облич. Фріско потяг її в глиб веранди.