Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 77

— Ой, вони всі були такі уважні, такі добрі до мене — ви просто уявити собі не можете! — часто казала місіс Гауг, згадуючи ті часи.

Раз або двічі на тиждень навідувалась місіс Моллой: посидіти з Саллі, погомоніти про се, про те за склянкою чаю, дати якусь добру пораду щодо дитини. А по суботах прибігали молодші Моллой: рубали для Саллі дрова і взагалі допомагали, чим могли. Сіді вже робив у крамниці, решта дітей, крім найменших, ходили тепер до школи.

Школу відкрили недавно, і місіс Моллой дуже цьому раділа.

— Росте наш Хеннан, як з води, — задоволено казала вона. — Скоро його зовсім не впізнаєш. Оце, бач, школу відкрили, залізницю тягнуть, крамниці, трактири ростуть як гриби. Поглянули б ви, голубонько, який домище відбухав своїй жіночці Олф Брайрлі! Лялечка! Хоч він просто з побіленого вапном гофрованого заліза, та ще є веранда з зеленими гратами; зате ж як все там зручно влаштовано: і пральня з усім потрібним начинням, і гарненькі квітчасті фіранки на вікнах, і білі чохли на меблях. Місіс Брайрлі буде першою жінкою на приїсках, якій не доведеться виварювати білизну в гасовому бідоні на багатті за хатою.

А ще за день чи за два місіс Моллой прибігла до Саллі з великою новиною: містер Брайрлі позичив у когось коней та коляску і поїхав до Кулгарді зустрічати місіс Брайрлі.

За обідом Саллі почула від старателів, як Олф сьогодні віз додому свою пані — до речі, для всіх, окрім давніх друзів, він тепер не Олф, а містер Брайрлі, управляючий рудником Мідас.

— Глянули б ви на Олфа, коли він їхав по Хеннану, — казали за столом. — Сидить такий набундючений і щасливий-щасливий, а поруч жінка з дитиною на руках. А він так і розсипає усмішки направо-наліво, і всі, хто був на вулиці, кричать йому «ура!».

Саллі раділа, що скоро побачить Лору і її дочку; та коли до неї в намет вбігла Марі Робійяр і кинулась їй на шию, для Саллі це справді була приємна несподіванка.

— Саллі, дорогесенька! — щебетала Марі. — Яке щастя бачити тебе знову! Ох, ти не знаєш, як тоскно було мені самій в Кулгарді! Я так хвилювалась за тебе, коли місіс Фогарті сказала, що ти при надії! Ну швидше, швидше покажи мені твого синочка, а потім уже наговоримось…

Виливши ціле море захоплених ахів та охів над маленьким Діком, що спав у своєму ящику-колисці, Марі з захватом почала переповідати Саллі всі новини:

— Аякже, ну, звісно, ми назовсім приїхали в Хеннан. Містер Брайрлі обіцяв влаштувати мого Жана на Мідас. Але ж, Саллі, це жах, я не хочу, щоб Жан працював під землею! Він же у мене хворий — все кашляє, кашляє, кашляє… Я так боюся, що в нього шахтарська хвороба. Жанів батько живе тепер з нами, і він теж проти цього. Каже, що сам полізе в шахту, бідолашний старий! А хіба я безрука? Я теж дещо вмію робити — шити плаття, чоловічі сорочки. Недарма ж бо вчилась. Побачиш, я стану наймоднішою кравчинею в Хеннані!

Робійяри вирішили осісти поблизу рудника, і поки чоловіки ставили намет, Марі прибігла хоча б краєчком ока глянути на Саллі. Зараз вона поспішає, треба допомогти розпакувати речі, дати всьому лад. Зате яке щастя, що тепер завжди можна прибігти до Саллі й наговоритися досхочу!

Марі чула, що Морріс пішов у цей горезвісний похід на Блек-Рейндж і що Саллі не має про нього жодної звістки.

— Містер Брайрлі все розповів нам, — співчутливо сказала Марі. — Mon Dieu[18], це жахливо! Я розумію, як ти тривожишся, люба! Але старайся не думати ні про що погане, поки є надія.

— Я стараюся, — сказала Саллі. Теплі, дружні почуття Марі були для неї великою розрадою. Чимсь ласкавим і ніжним повіяло від неї, ніби сюди, в намет Саллі, внесли оберемок запашних квітів. Саллі відчувала, що тепер, коли приїхали Марі та Лора, Хеннан для неї стане зовсім іншим. Вона любила їх обох, але з Марі у неї знайшлося більше спільного, їм весь час доводилось боротися з труднощами, у них одне й те ж саме викликало і сльози, і глибокі роздуми, й сміх. Лорине життя було легше, безтурботніше. Лора була справжня молода леді, дуже мила й привітна, але, по суті, недалека, й любила іноді повеличатися, взяти покровительський тон.

Та все одно Саллі дуже зраділа, коли Олф якось надвечір привіз до неї Лору. Сам він, посидівши хвильку, подався в Хеннан купувати продукти, залишивши жінок віч-на-віч, щоб вони могли «досхочу наговоритися про своїх «крихіток».

Лора розцвіла. Вона поповніла, ще погарнішала й мало нагадувала ту досить сором’язливу дівчинку, яку колись привіз на приїски Олф. Її дитина теж була пухкенька, рожева — така собі жива лялечка в чепурному платтячку, плетених вовняних капцях та вишитій дрібненькими трояндами шапочці.

Вони охрестили свою дочку французьким ім’ям — Еме, але, звісно, на приїсках всі її зватимуть просто Емі, сказала Лора. Дівчинка має ще цілу купу інших імен, як справжня принцеса, каже Олф. Її назвали Елізабет по Олфовій матері, Маріанною по улюбленій Лориній тітці й Мод — через те, що це друге Лорине ім’я, а Олф дуже хотів, щоб навіть у доччинім імені було щось від матері.

— Я знаю, все це страшенно безглуздо! — казала Лора, заливаючись щасливим сміхом.

Що ж до Еме, то її, здавалося, усе це зовсім не обходило. Еме взагалі дуже спокійна дівчинка. Акушерка сказала, що вона давно не бачила такої чудесної дитини. Це тому, сказала вона, що Лора така урівноважена і з перших днів сама годує дитину. Слава богу, що з цим у неї все гаразд.

— Я уявляю, як тобі страшно було, Саллі, що життя твоєї дитини залежить від якоїсь кози, — додала Лора.

— Я була рада навіть козиному молоку, — сказала Саллі.

— Атож, — спохватилася Лора, збагнувши свою нетактовність. — Ти просто не повіриш, люба, як я хвилювалась за тебе! Це було так несправедливо, що я живу в комфорті, всі бігають коло мене, а ти тут мучишся сама мов палець у цій задусі та куряві. Я просила Олфа привезти тебе до мене, скільки б це не коштувало, — але він сказав, що ти не хочеш їхати.

— Дякую, Лоро, що ти про. мене тоді подумала, — зворушено сказала Саллі. — Але я не могла допустити, щоб ти й містер Брайрлі звалили на себе стільки турбот. У мене тут багато друзів, вони допомогли мені. Місіс Моллой була до мене добра, мов ангел, і вона така вміла, досвідчена.

Саллі призналася, що попервах Дік був миршавий і кволий, мов кошеня; а тепер зміцнів, бач, який опецьок. Одне слово, вона ним цілком задоволена.

Та все ж таки заздрість шпигнула Саллі в серце, коли Лора розстебнула ліф і дала дочці грудь, тільки-но та почала рюмсати. На Лору приємно було дивитись, коли вона годувала дитину, її м’яка біла грудь була налита молоком. Еме уткнулася в неї всім личком і, насмоктавшись, мирно заснула.

Вони заговорили про Морріса. Саллі призналася, що дуже непокоїться за чоловіка.

— Він би мав уже повернутись або принаймні надіслати про себе звістку, якби все було гаразд, — сказала вона.

— Олф каже, що там зараз Дінні, він обов’язково порозпитує про містера Гауга, — заспокоювала її Лора. — Олф гадає, що Морріс та Кон могли повернути на Мерчісон, коли побачили, що по дорозі на Дарлот так погано з водою. Адже Кон Магаффі прийшов з Мерчісона, коли Кулгарді щойно відкрили, і його, на Олфову думку, потягло зараз назад. Знаєш, Саллі, а чому б тобі не перебратися до нас? Поживеш, доки повернеться містер Гауг. Вільної кімнати в нас, правда, немає, але можна цілком пристойно влаштуватися й на веранді. Я була б дуже рада, якби ти погостювала у нас.

Так, Лора завжди була гостинна й великодушна. Але місіс Гауг — «нестерпна гордячка», як казав на неї Дінні Квін, — не вміла приймати від людей послуг. Вона воліла нести свої тяготи сама і знати, що ні від кого не залежить. Вона була дуже вдячна Лорі за запрошення, але навіть думки не допускала, щоб утіснитися з дитиною в маленький будиночок, який Олф будував для своєї сім’ї. Ні, ні, про це не може бути й мови, їм самим там не дуже просторо.

По неділях Саллі приходила іноді випити з Лорою склянку чаю, але завжди при цьому почувала себе якось сковано. Все в цьому домі було таке новісіньке та чисте, що Саллі весь час боялась посадити пляму на скатерть або забруднити ситцеву оббивку крісла, в яке її садовили. Лора дбала, щоб у її господі був ідеальний порядок.