Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 72

З Саллиної пам’яті виринула й ніжно забриніла колискова пісня, яку співали тубілки, йдучи шляхом з дітьми на руках. Лягаючи спати, Саллі почала тихесенько мугикати її, ніби вже заколисуючи своє немовля. Ніколи Саллі не була така щаслива, так сповнена відчуття, що вона тепер не самотня. Віднині маленьке живе створіння завжди буде з нею. Дитина, думала Саллі, — це чудо. Це чудесне втілення її мрії, її туги за ким-небудь, кого б вона могла любити самовіддано, як уже не любила Морріса, як відмовлялася любити Фріско. Яке щастя, що вона не піддалася спокусі, не втекла тоді з Фріско. Замість неї він повіз з собою Лілі, не без гіркої іронії подумала Саллі. Та навіть ця думка не могла вже завдати їй болю.

Життя стане зовсім іншим тепер, коли їй треба піклуватися про сина. Вона віддасть усі свої сили, щоб він ріс здоровий та щасливий; він повинен вибороти собі кращу долю, ніж та, яку зуміли одстояти для себе вони з Моррісом. Солодке хвилювання, що заливало її, помалу-малу розчинилося в дрімотних мріях, і вона заснула, думаючи про Лорині листи; їй приснилась срібляста ріка, що тихо плине між зелених лугів, і квітучі фруктові дерева.

РОЗДІЛ XXXIX

Чистий і прозорий, мов дзвін бубонця, крик раннього птаха у свіжому передсвітанковому повітрі! Калгурла, що спала, скоцюрбившись, біля погаслого вогнища, заворушилась. Кожного ранку вона чула цей крик, а для Саллі він заміняв дзвін будильника.

Якщо прокричав ранній птах — значить, гаяти часу не можна. Небо ще темне, але на сході вже благословляється на світ. Сонце піднімається швидко, і люди встають разом з ним, щоб взятися до роботи на своїх ділянках, поки не дуже пече. Саллі налила трохи води собі та Калгурлі для вмивання і швидко зодяглась.

Калгурла, що в цей час роздмухувала вогонь, підвела голову і здивовано подивилась на місіс Саллі — цього ранку вона зовсім не здавалася хворою, вигляд у неї був життєрадісний і веселий. Саллі одягла чисте ситцеве плаття, підв’язала чорний кухонний фартух і вже поралася коло сніданку — помішувала вівсяну кашу у великому казані й обкачувала в сухарях м’ясні котлети, здобрені сушеними травами. Невдовзі котлети вже шкварчали на сковородах, зроблених з розрізаних уподовж гасових бідонів і поставлених на залізні прути над жаром. Калгурла поналивала водою закіптюжені котелки, підвішені на гаках з двох кінців вогнища, й над ними вже здіймалася пара.

Небо рожевіло, і золотаве сяйво пробивалося на сході. Приїск оживав: старателі перегукувалися один з одним, з рудників долинали пронизливі гудки, пахучий дим від багать повільно здіймався вгору у нерухомому, ще й досі важкому від учорашньої спеки повітрі.

Коли чоловіки один по одному стали сходитися до їдальні. У Саллі для них була вже готова і каша, й котлети, й гарячий чай у великих бляшаних квартах. Котлети були политі томатним соусом. На столі під повіткою красувалися яскравими наклейками бляшанки з варенням; великі бляшанки з-під печива, наповнені скибками хліба, блищали, мов срібні.

Сем Маллет та Тупе Кайло здивувалися, побачивши місіс Саллі такою бадьорою і веселою. Вони чули, що звечора їй було недобре, і вже встигли по щирості про це поговорити з Олфом Брайрлі та Дінні Квіном.

— Як ви себе почуваєте, мем? — запитав Сем з надзвичайною серйозністю, втупившись у неї своїми круглими совиними очима.

— Дякую вам, чудово, — весело відгукнулася Саллі. — Адже в мене здоров’я найвищої проби. — Їй подобалось розмовляти з старателями їхньою мовою. — А ви як?

Після сніданку Сем довгенько не йшов і нерішуче топтався під повіткою: видно було, що в нього є щось на думці.

— Хлопці турбуються… ви себе зовсім не жалієте, місіс Саллі, — затинаючись, почав він. — Он бачте, як ви учора беркицьнулись. Хлопці вважають, що вам би слід поїхати до моря на якийсь тиждень. Хочуть скинутись. Моррі, якщо захоче, розрахується з нами пізніше.

Саллі почервоніла, потім розізлилась на себе за свою сором’язливість і зрештою засміялася радісно й безтурботно.

— Які ви всі добрі! Спасибі вам! — сказала вона. — Але Морріс сам про мене подбає, коли буде потреба.

Саллі з полегкістю зітхнула, коли нарешті всі пішли і вона прибрала зі столу. Передусім треба написати Моррісу листа, потім збігати до крамниці взяти продуктів та розпитати, чи не йде на північ фургон або партія розвідників. Саллі вирішила не лягати вдень, щоб відпочити, а замість того навідатись до місіс Моллой. Обід можна приготувати потім. Бо ж хто краще за місіс Моллой може розповісти їй все, що необхідно знати, коли чекаєш дитину, вирішила Саллі.

Калгурла пішла разом з Саллі, щоб допомогти їй принести продукти. Це був щасливий день. Напередодні різник оббілував тушу і зараз був у чудовому настрої. Саллі поторгувалася з ним і недорого купила яловичини на печеню. В крамниці Неда Кіллінгтона взяла гарбуз, картоплі та цибулі, й Нед сказав їй, що завтра вранці піде пошта на Дарлот. Тоді Саллі пішла до невисокої будівлі з гофрованого заліза та мішковини, в якій містилася Хеннанська поштова контора, і зпочуттям глибокого задоволення віддала свого листа в надійні руки.

Саллі уся змокріла від поту і ледве не задихнулась, поки дотягла з крамниці додому важкі клунки з хлібом та м’ясом. Калгурла цілу дорогу хекала і бурчала, зігнувшись під вагою мішка з картоплею та цибулею. Але Саллі сьогодні було не до неї. Вона посадила Калгурлу чистити картоплю, а сама порізала м’ясо, поклала його у великий казан і поставила на жар; зверху, на покришку, вона теж висипала цілу лопату жару, звелівши Калгурлі змінити його, коли він перетліє.

Було ополудні; всі ці ранкові справи дуже стомили Саллі, піт заливав їй очі, але вона сказала тубілці:

— Я збігаю до місіс Моллой. З обідом ще встигнемо. Ти розпали вогонь, нагрій воду, все приготуй. Гаразд, Калгурла?

— Егем, — буркнула у відповідь тубілка, з подивом дивлячись на хазяйку: її зіркі очі не могли не помітити радісного хвилювання місіс Саллі, що так і рвалося назовні.

— Юккі! — з посмішкою вигукнула Калгурла, коли Саллі вийшла з намету в білому мусліновому платті з вузьким ліфом і широкою спідницею. Від довгого лежання в сундучку плаття зім’ялось, а солом’яний капелюшок з великими крисами, якого Саллі частенько надівала від сонця, ніяк не можна було назвати новим, хоч сьогодні навколо тулії вона й пов’язала ясно-червону стрічку. І на додаток до всього місіс Саллі розкрила перед зачудованою Калгурлою червону парасольку.

— Я йду в дуже важливій справі, Калгурла. Треба причепуритись, — пояснила весело Саллі й почимчикувала на шлях.

Тед Моллой зліпив для своєї дружини та дітлахів халупу на схилі пагорба, поблизу рудника Великий Боулдер, на якому він зараз працював, і Саллі треба було довгенько йти, щоб дістатись до місця. Небо, немов розжарений до білого гігантський металевий щит, висіло над головою, втративши всі свої барви. Від залізних гофрованих дахів будинків навколо рудників, повз які проходила Саллі, в повітря здіймалося гаряче тремтливе марево. Зашкарубла й тверда, наче цегла, червона земля пекла Саллі ноги крізь підошви білих парусинових черевичок.

З якою полегкістю після сліпучого сонця та поривів палючого вітру, що його на приїсках так і називають «паліем›, Саллі опустилася на стілець у місіс Моллой і, зірвавши з голови капелюшок, почала обмахуватись ним, мов віялом.

Саллі сиділа червона й пітна, серце в неї мало не вискакувало з грудей; вона важко відсапувалась, але їй приємно було чути, як дружелюбно вітає її хазяйка, і радісно бачити, як ціла зграйка маленьких Моллой захоплено глипають на неї.

Всі вони висипали Саллі назустріч, як тільки хтось із них побачив, що вона збочила з Боулдерського шляху і кам’янистою стежкою почала видиратись до їхнього дому. Кілька кіз, що паслися поміж скель, шарахнули від неї і кинулися врозтіч. Ач, скільки дітей — і всі босоногі, простоволосі, на худеньких засмаглих тільцях метляється якесь лахміття, що колись було бавовняними штанцями чи спідничками!… У Саллі мимоволі вихопилось: