Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 52

Саллі зітхнула: так і є, родичі послали Марітану до Фріско, щоб одержати від нього частку його запасів. Вона нагодувала дівчину добрим сніданком, і та зникла в чагарниках ще до того, як Морріс прокинувся.

Наступного дня до Фріско прийшли Бардок, його брат та один з найстаріших чоловіків племені. Фріско кричав і лаявся й відмовився дати їм подарунки, якими звичайно наділяв своїх темношкірих гостей. Потім Морріс розповідав Саллі, що Фріско намагався втовкмачити тубільцям своє категоричне небажання нести будь-яку відповідальність за дитину Марітани.

А Бардоку здалося, ніби Фріско хоче забрати дитину собі, і зчинилась страшна буча. Але Бардоків брат, який не раз водив на розвідки партії старателів і розумів мову білих краще за своїх одноплемінників, сяк-так з’ясував непорозуміння. Він пояснив, що Марітана — Бардокова дружина, і той може позичити білому саму її, а не дитину, якою її нагородив мінгарі, бо в дитині живе дух одного з предків племені. Через те дитина належить племені і Бардокові, бо він є її племінним батьком.

Коли Фріско збагнув, що Бардок не пов’язує вагітність Марітани ні з собою, ні з ним і щиросерде вірить байці про мінгарі, він аж покотився від реготу. Насміявшись, Фріско щедро обдарував тубільців харчами, додавши до всього, як завжди, пляшку вина та плитку тютюну.

— Очевидно, вони вважають, що в кожної тубілки відбувається непорочне зачаття! — жартівливо вигукнув він, радіючи, що уник неприємних обов’язків. — Вона може підхопити дитину від будь-якої каменюки чи ковбані з водою, де живуть духи предків, а мінгарі, певне, — один з них.

Але Саллі не могла так легко зняти з Фріско всяку відповідальність. І кожного разу, коли Фріско наближався до табору Гаугів, він наштовхувався на її спину. Місіс Гауг демонстративно не бажала ні дивитися в його бік, ні розмовляти з ним. Морріс казав, що вона поводить себе просто безглуздо. Адже Фріско нічого іншого й не міг зробити.

— Принаймні він міг потурбуватись, щоб Марітана не ходила голодна, виношуючи його дитя, — гнівно заперечила Саллі.

Марітанине плем’я ще деякий час стояло табором біля пересохлого озера; кочівників часто бачили в місті. Води й дичини було тепер так мало в глибині країни, казав Дінні, що тубільці змушені жебрати їжу в білих.

Якось Марітана привела своїх родичів до місіс Саллі, цілком переконана в тому, що та буде з ними така ж добра й ласкава, як і з нею самою. І Саллі відчула, що під поглядом сміхотливих очей Марітани незрівнянно важче відмовити старій тубілці й не дати їй кілька жмень борошна чи цукру, ніж раніше, коли вона казала кочівникам, що приходили старцювати до її намету: «Нема, нема нічого! Ідіть собі геть…»

Марітана трохи побоювалась своїх родичів: покірливо мовчала в присутності чоловіків і виявляла належну шану старим жінкам. Зате Саллі траплялося бачити, як вона весело хизувалася серед дівчат та дітей у своєму колись гарному барвистому платті, тепер пом’ятому і брудному. Вона до сліз смішила своїх подруг, величаво ступаючи по нерівній кам’янистій землі, підібравши спідницю, удаючи з себе місіс Саллі, або показувала, як матінка Баггінс поспішає до опріснювача, вихляючи гладкими стегнами, і верещить на Педді Кевана за те, що він допомагає фургоннику розпрягати коні, замість того щоб нести до неї додому два важчезні гасові бідони з водою.

Саллі швидко переконалась, що Марітана не дуже побивається за Фріско. Вона була весела й безтурботна, як і раніше, перекочовувала з своїм племенем з місця на місце, завжди голодна і майже гола, хоч на ній ще й лишалося намисто та клапті від колишнього плаття.

Морріс відмовився від наміру перенести свій табір далі від Фріско.

Чи варто? — сказав він. — Можливо, ми скоро взагалі переїдемо в Мензіс або Кеноуну.

Від’їзди старателів, зневірених у багатстві Хеннана, сіяли загальну невпевненість і тривогу. Морріс також вважав, що вони з Фріско мають з своєї ділянки надто мало. Людей дедалі більше приваблювали Мензіс та Кеноуна. Розвідники й фінансисти уже сперечались, який з цих приїсків може стати центром золотодобування.

Крах рудників лорда Фінгала в Лондондеррі викликав паніку. Коли шахта, заморожена до початку розробок у великих масштабах, нарешті стала до ладу, раптом виявилось, що багаті руди в ній уже вибрані. Нова штольня та поперечний шурф дали майже пусту породу під верхнім золотоносним шаром. Акції катастрофічне знецінились, і хоч правління компанії намагалось відшкодувати збитки, багато вкладників розорилось. Золоті приїски Західної Австралії стали неходовим товаром на європейському ринку.

Крамниці й трактири в Хеннані позакривались. Лише кілька літніх старателів ще віяли пісок у виярку між Марітаною та Кассіді. Але Фріско все-таки вірив, що недаремно Брукмен, Чарлі де Роз та Зеб Лейн так міцно тримаються за свої розробки на Великому Боулдері. Вони запевняли, що «незабаром ці рудники справдять найбільші надії і слава Хеннана підніметься до небес».

РОЗДІЛ XXIX

Морріс виявляв все більшу нетерплячість і невдоволення ділянкою, на якій вони працювали з Фріско. Він остаточно втратив віру в Хеннан, і його дратували розмови про те, що на інших приїсках люди лопатами гребуть золото, тоді як він марнує час, очікуючи того, чого, може, не варто й чекати.

В штольні, яку вони з Фріско пробили на ділянці на південний захід від Кассіді, золото вичерпалось. Уже багато тижнів підряд вони його навіть у вічі не бачили. Але ділянка була зручно розташована, і Фріско упирався, сподіваючись все ж таки спродати її англійським перекупникам. А ті, налякані торговим застоєм, не поспішали купувати ділянки, які не обіцяли негайного багатого виробітку. Скидалось на те, що не скоро заявляться покупці на південний захід від Кассіді.

У Морріса в кишенях гуляв вітер. Як Фріско примудрявся завжди мати гроші, цього Морріс не міг збагнути. Щоправда, одного разу Фріско поталанило: він збив кілька тисяч під час буму в Кулгарді, хоч більша частина цих грошей пішла в нього на розвідки та спекуляцію акціями. Але все-таки він якось тримався, скуповуючи та перепродуючи золото, беручи комісійні за різні послуги, верховодячи в грі в ту-ап. Саллі знала, що Морріс по вуха в боргах у крамарів та трактирників. Отож не дивно, що він так рветься, щоб десь роздобути грошей.

Коли Кон Магаффі вернувся з Кеноуни з новинами про похід на південний схід, Морріс вирішив їхати разом з ним. Кон був уже старий чоловік, але добрий розвідник. Його напарник щойно помер у лікарні після страшного перепою, і Морріс легко умовив Кона взяти з собою його.

Фріско не став умовляти й затримувати свого напарника і заплатив йому двісті фунтів відступного за його частку; Морріс вважав, що це дуже благородно з боку Фріско, а надто як взяти до уваги, що він, Морріс, мав намір просто кинути їхню розробку і що ділянки в Хеннані зовсім знецінились.

До Кеноуни було якихось дванадцять миль. Та коли Саллі йшла поруч бідки під палючим промінням сонця, їй здавалось, що вона ніколи ще не долала такої далекої і втомливої дороги. Морріс купив цього візка, а до нього стару білу кобилу, щоб перевезти їхнє майно. От воно й їхало, навалене горою, не залишивши на біді анітрішечки вільного місця: намет, ковдри, невеличкий опріснювач, грохот, кайла, лопати, бачок для води, харчі, бляшаний сундучок Саллі та Моррісів чемодан.

— Якщо втомишся, ти зможеш примоститися збоку, на крилі, — сказав Морріс, коли вони вдосвіта вирушали в дорогу. Він уже не був ні похмурий, ні пригнічений, а навпаки — веселий і сповнений енергії, хоч було понад сто градусів у холодку і сонце нещадно палило дорогу, що змією звивалася поміж чагарів. Кон їхав попереду на кудлатій австралійській конячці, а слідом за ним ішов нав’ючений кінь. Курява огортала і старого верхівця, і Моррісового візка.

Кон був похмурий дідуган, кошлатий, мов дикий цап, та й тхнуло від нього теж цапом. Йому не сподобалось, що його напарник тягне з собою жінку, і він вирішив не помічати її. Проте звернув з головної дороги, поораної колесами фургонів, і поїхав обіч, верблюжою стежкою, щоб курява не летіла Саллі в обличчя; і він же опівдні запропонував зробити привал. Морріс ще не встиг зупинити коня, що спітнів і запарився на важкій піщаній дорозі, а Кон уже розпалив багаття і повісив котелок з водою.