Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 32

— Гей, Моррі! — закричав він. — Ви що, не збираєтесь сьогодні напувати коні? Просто жаль дивитись на них.

— Одведи їх, Педді, до опріснювача, — відгукнувся Морріс. — Я зараз прийду і заплачу за воду. — Помовчавши трохи, він додав: — Це місіс Гауг. А це Педді Кеван, Саллі.

— Щасливий познайомитися з вами, мем. — Хлопчисько досить граціозно вклонився.

— Постарайся догодити моїй дружині, і ти від цього не програєш, Педді, — сказав Морріс.

— З радістю, — усміхнувся Педді. — Щасливий буду прислужитися вашій леді, містер Гауг.

— Ну, ну, не будь нахабою! — гримнув Морріс, коли Педді вже зник. — Спритне хлопчисько, — пояснив він Саллі. — Прийшло сюди з нами, а до того було юнгою на американському торговому судні і втекло звідти. Добралось до Південного Хреста, а потім — до Хеннана. Живе на випадкові підробітки. Як — тільки богу відомо. Але Педді нічим не гребує, щоб наскребти кілька монет. Ну що ж, треба піти доглянути, щоб напоїли коней. Бо цей Педді здатен сказати, що їх уже напоєно, а воду перепродати іншим.

Коли Морріс пішов до повозки, яка все ще стояла перед крамницею, в повітку зайшла місіс Баггінс з квартою чаю і товстою скибкою хліба з маслом на емальованій тарілці.

— Ах, велике спасибі, — сказала Саллі, — я просто вмираю, так хочеться пити.

— Не мені дякуйте, а Фріско, — відповіла місіс Баггінс кислим голосом. — Це він розпорядився, а я не маю часу панькатися з приїжджими.

— Це дуже люб’язно з його боку, — вдячно пробелькотіла Саллі, сьорбнувши гарячого міцного чаю.

Місіс Баггінс, висока літня жінка, сухорлява, з хитринкою в трохи розкосих, безбарвних очах, з довгими зубами і владним виразом обличчя, осудливо розглядала свою нову пожилицю. Морріс сказав Саллі, що матінка Баггінс — жінка роботяща, що вона набагато молодша за свого чоловіка і тримає в руках і його, і все господарство. Схоже на правду, вирішила. Саллі.

— Якби Морріс попередив нас, що ви приїдете, ми поставили б вам намет, або хлопці звільнили б один із сараїв, — пробубоніла вона.

— Нічого, — заспокоїла її Саллі, — я звикла обходитись без вигод. А сьогодні так натомилась, що засну де завгодно. Висплюся добре і буду свіженька, як рожа.

— У нас тут рожі не водяться, — єхидно буркнула матінка Баггінс і пішла геть.

Бідолашна жінка, подумала Саллі, вона дуже незадоволена, що Морріс накинув їй свою дружину. Мабуть, боїться, що їй доведеться морочитись з кволою, безпорадною білоручкою. Через те вона така й непривітна. Саллі вирішила наступного ж дня подружитися з місіс Баггінс і довести їй, що зовсім не збирається строїти з себе велику пані.

Допивши чай і доївши хліб з маслом, що їх принесла матінка Баггінс, Саллі залишилась сидіти на своєму сундучку, дивлячись на широку плоску рівнину, засновану плетивом густих чагарів, і на чисте зеленкувате небо, де миготіли перші зірочки. Вона дивувалася з долі, яка закинула її та Морріса у цей похмурий, необжитий край.

Невже оте, про що говорив їй Морріс, колись та збудеться? І вони знайдуть золото — крихітку тих величезних скарбів, які ховає в собі оця темна земля, — і стануть багатими, забезпеченими людьми, будуть їздити по світу і повернуться до його батьків «переможцями», як казав Морріс. Ні, не віриться, це — мов чарівна казка. З іншими людьми таке, може, й буває, але до неї та Морріса, передчувала Саллі, щастя не прийде так легко.

Морріс і раніше тішив її мріями про чудесне майбутнє, — на фермі, у Південному Хресті. Хоча, роздумувала Саллі, тут може вийти інакше. Людині не треба тут так надриватись, чекаючи удачі. Кожен може зненацька натрапити на своє щастя: відбити уламок скелі, знайти шматки золота й продати ділянку за тисячі фунтів. Проте, з іншого боку, сотні людей. залишали приїски після довгих місяців розвідки та провіювання, переконавшись, що справа не варта заходу.

І Саллі не раз доводилось чути від них, що шанси розбагатіти дуже невеликі й навряд чи є сенс гибіти тут у нелюдській праці й нестатках, які випадають на долю золотошукача. Багато старателів, як казали вони, повертали землі те, що від неї взяли, витрачаючи гроші на верблюдів та продовольство, щоб вирушити в довгий розвідувальний похід, або вкладаючи все, що в них було, в розробку рудника. Моррі на цьому вже колись погорів.

Ні, сказала собі Саллі, не віриться, щоб вони з Моррісом так швидко обтрусили з своїх ніг порох золотоносних полів. Та вона ладна потерпіти, призвичаїтись до життя навіть у такому місці, як Хеннан; тільки нехай Морріс швидше забере її до себе в намет або поставить хижку, як обіцяв. А поки що — невже він гадає, що вона отак і сидітиме, згорнувши руки під оцією повіткою з гілляччя? Ні, вона буде допомагати місіс Баггінс, як допомагала місіс Фогарті. Щоб жити в злагоді з людьми, треба ділити з ними їхню працю й турботи. У неї надто багато здорового глузду, казала собі. Саллі, щоб строїти з себе велику пані перед місіс Баггінс.

Коли Морріс прийшов з ліхтарем та ряднами, які він приніс з табору, Саллі вже спала, згорнувшись клубочком на розкладушці. Він завісив вхід до повітки сірою ковдрою і розбуркав дружину, щоб вона роздяглаєь. Вона скинула з себе одяг і надягла нічну сорочку, здивована тим, що Морріс збирається спати разом з нею на такому вузенькому ліжкові. Морріс теж роздягнувся і ліг біля неї під брудну сіру ковдру.

РОЗДІЛ XVI

Морріс давно вже спав, а Саллі все ще лежала з розплющеними очима, дивлячись крізь просвіти між сухими гілками на мерехтіння яскравих зірок.

Вона була до глибини душі обурена тим, що Морріс поводився так непристойно. Він одразу затис її в обіймах, хоч люди снували за кілька кроків від них. Вона чула їхні смішки й масні жарти на адресу Морріса, який «беркицьнувся в ліжко разом з курми», так чітко, ніби ці люди стояли поруч, у головах. Хіба не принизливо для самого Морріса, що він повівся так грубо і зробив її об’єктом сороміцьких пересудів?

Звичайно, вона знудьгувалася за його пестощами, вона з нетерпінням чекала тієї миті, коли забуде в його обіймах про всі їхні життєві незгоди, їхнє примирення в дорозі дало їй солодке відчуття спокою та міцності їхнього кохання. І ось тепер все це було зруйновано. А вона ж так надіялась, що, зустрівшись після довгої розлуки, вони вдруге переживуть медовий місяць!

Колись, у першу пору закоханості, Морріс був для неї божеством, на якого вона ледь не молилася. Вся її істота трепетала від кожного його дотику. Усі ті нескінченні місяці, коли вона жила самітно в Південному Хресті, Саллі болісно, до сліз жадала його тепла. Але це брутальне, скотське зближення глибоко образило її. Він опоганив її почуття. Більше ніколи-ніколи в житті, казала собі Саллі, вона не дозволить Моррісу так зловживати їхніми взаєминами. Вранці вона рішуче заявила:

— Я не буду жити в цій кошарі. Покажи мені, де твій намет, і давай переберемось туди.

— Гаразд, — погодився Морріс, винувато опускаючи, очі. — Але побудь тут хоч день-два, поки я все приготую та перенесу намет трохи далі в кущі.

За сніданком у харчевні матінки Баггінс Саллі дала Моррісу ясно зрозуміти, що вона не стане потурати його забаганкам, не буде цуратися хеннанців та величатися перед ними. Вона зайшла в розмову з своїми сусідами по столу, розпитала про місцеві новини й сама переказала все, що знала про похід в Лондондеррі.

Вставши з-за столу, вона пішла до кухні, щоб привітатися з місіс Баггінс та запевнити її, що спала добре і почуває себе чудово.

— Якщо я можу вам чимось допомогти, — весело прощебетала Саллі, — я з радістю це зроблю. Не звикла я сидіти без діла. Та й добре було б зайнятись якоюсь роботою, поки Морріса не буде вдома.

Але в місіс Баггінс день, як завжди, почався з головного болю й поганого настрою. Щирі наміри Саллі вона сприйняла підозріливо.

— Робіть своє діло, — кисло сказала вона, — а я робитиму своє.

Саллі враз зів’яла під її недружелюбним поглядом.

— От бачиш, — буркнув Морріс, ведучи Саллі назад до повітки. — Я ж попереджав тебе, що своєю настирливістю ти тут нічого не доб’єшся. Баггінс нездатна зрозуміти твоїх добрих і щирих поривань.