Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 129

Грабунки особливо почастішали під час кризи. Бандити в масках напали на управляючого Хеннанським товариством золотопромисловців у його власному домі, заткнули йому кляпом рот і зламали сейф, де зберігалися проби. На Браун-Хіллі підкупили нічного сторожа і вивезли увесь золотоносний шлам. На Королівському вчинили наскок на рудодробарку й забрали купу золота. Але не було жодного арешту.

Калгурлі стає розсадником злочинів, корупції і розпусти, кричала південна преса. Населення Калгурлі відкидало ці наклепи. Всі знали, що великі компанії вигребли з рудників золота на мільйони фунтів стерлінгів і безкарно пограбували пайовиків, а тепер душать місто, намагаючись довести свою силу. Багатії, що нажилися на рудниках, не бачили зв’язку між цими злочинами: коли грабували їх, вони не пам’ятали про те, як самі грабували. А рудокопи й старателі цей зв’язок добре бачили. Ніхто з них не був причетний до наскоків, але в якійсь мірі їх тішила думка про те, що промисловцям допомагають у такий спосіб звільнитися хоча від невеличкої частки золота, награбованого ними в народу.

Невесело, мабуть, було в ці дні в Гірничій палаті на біржі. Та в будинках старожилів приїску, на чиїх очах галасливий безладний табір золотошукачів перетворився у солідне місто, не журились: які б труднощі не стояли на шляху, тут завжди можна було почути веселий жарт чи кумедну історію. Том Дойл, як і раніше, лишався мером міста Кеноуни; його розпирало від радості й самовдоволення.

Дінні любив пригадувати, як Том, коли його вперше обрали мером, увесь набундючений, приніс цю звістку дружині:

«Ну, Кейт, я нині, дякувати богові, мер цього міста, а ти — пані мерша».

«Та що ти кажеш? — мало не зомліла від подиву Кейт. — А ким же я тепер доводитимусь англійській королеві?»

Подружжя Дойл влаштувало бучну пиятику жителям Кеноуни. Це називалося балом, і Том, якому сказали, як і що в таких випадках потрібно, позичив у когось на вечір фрак.

Том, як відомо, здоровий плечистий ірландець: шести футів на зріст, чорна борода з сивиною, очі так і палають; одне слово, показний чоловік, хоча і скидається на пірата. Останнім часом він уже почав відрощувати пузце, і фрачні штани виявились для нього занадто вузенькі — він ледве натягнув їх на голе тіло.

— Побий мене грім, якщо я неправду кажу, — присягався Дінні. — Том, значить, уже напідпитку, упрів у своєму фраку, як свиня, і витанцьовує з пані інспекторшею, і раптом — бац! Хлопці добряче натерли підлогу воском, ось Том і послизнувся, а пані інспекторша на нього, а в мера штани як тріснуть по шву! Кейт кинулася до свого чоловіка: «Я тобі це вмить упораю!» Виштовхує його в сусідню кімнату, відведену для дам, і стягає з нього штани. Але в цей час закінчуються танці. Дамочки пориваються йти у свою кімнату, і Кейт тягне Тома до дверей — зопалу подумала, що ці двері в задню кімнату, штовхає його туди — і ось маєте, — Том знову у бальній залі! Стоїть собі, голубчик, у фраці без штанів, немов старий півень, і тупцює волохатими ногами по підлозі на превелику радість публіці.

«Кейт, Кейт, впусти мене назад! — благає він, — це ж бальна зала!» Але гості аж ревуть, сміючись, і Кейт нічого не чує крізь двері. Так він і стояв, трясучи голими жижками, доки Кейт не вирядила всіх жінок з кімнати і не впустила його назад, щоб натягнути на нього штани.

А втім, цей маленький конфуз не міг, звичайно, отруїти Томові Дойлу задоволення, яке він діставав від того, що став мером міста. Він походжав по вулицях з таким виглядом, наче місто було його особистою власністю. Одне слово, втішався своїм становищем від душі.

— Минулого року мені довелося їхати разом з ним на верхогони, — пригадав Тупе Кайло. — Бачимо, якийсь хлопець працює на дорозі, а Боб Фіней, секретар міської управи, показує йому, що й до чого.

«Гей, містер секретар міської управи, — каже Том, — що поробляє тут оцей тип? Для чого він перекопує дорогу?» «Він копає стічну канаву, Томе», — відповідає Боб. «Канаву? Він, далебі, гадає, що це канава? Жени його під три чорти, і нехай зроблять пристойну канаву як годиться». «Не можу, — каже Боб, — у мене з ним укладено угоду». «Яку таку угоду?» «Усну угоду».

«Усна угода, — говорить Том урочисто, — варта не більше того папірця, на якому вона написана. Жени в шию цього йолопа. Я хочу, щоб на моїх дорогах всі кляті канави мали пристойний вигляд».

Ось так завжди весело минали вечори, коли Сем Маллет і Тупе Кайло, Елі Нанкерроу і Тессі Ріган, та ще Жан Робійяр приходили на вогник.

Сем знав цікаву історію про Тома Дойла і Педді Кевана. Том якийсь час умудрявся держати готель і одночасно виконувати обов’язки управляючого на руднику поруч з старим Білим Пером, а хлопчиськові Педді кортіло одержати на руднику роботу.

— От Педді і внадився заходити до Тома в контору мало не щодня, — розповідав Сем. — Розсядеться на стільці, простягне ноги під столом і питає: «Є робота?» — «Нема», — каже Том і на тому випроваджує Педді за двері. Та він знав, що через день Педді знову прийде і спитає, зухвало посміхаючись: «Є робота?» І це страшенно дратувало Тома.

«Ось що, юначе, — говорить одного разу Том. — Хоч би в мене й була робота, я все одно її тобі б не дав. Не вмієш просити».

«А як би ви, наприклад, просили?» — питає Педді.

«А ось так, — говорить Том, підводячись із стільця. — Зараз я покажу тобі, як би я просив».

Том виходить з кімнати, а Педді сідає на його місце, бере з столу сигару, запалює. Входить Том.

«Доброго ранку, сір, — каже Том, приємно посміхаючись. — Дозвольте спитати, чи не знайдеться у вас якої-небудь робітки?»

«Ні, — відповідає Педді, затягуючись його сигарою. — Ми не приймаємо на роботу таких старих віслюків. Занадто вже ти розжирів, братику. Забирайся геть!»

Ця історія нагадала Жану Робійяру про те, як він одержав свою першу роботу в Хеннані. Жан — тихий, мовчазний хлопець, і всі знають, що він людина пропаща. «Наскрізь пилом пройшов», — говорять про нього товариші; щоранку його так душить кашель, що, здається, він ось-ось задихнеться.

Тут уже нічим не можна зарадити. Сотні людей, які працювали на перших рудниках, платяться тепер життям за те, що не було вентиляції при сухому бурінні. Ось і Тед Моллой теж; він не встає з ліжка вже восьмий місяць і весь час харкає кров’ю, лякаючи місіс Моллой і дітей. Кожний хворий рудокоп знає, що хвороба ця довга і виснажлива. Та Роббі все ще на ногах, не хоче здаватися і навіть підшукує собі яку-небудь легеньку роботу. Ще недавно він працював по ремонту устаткування на Об’єднаному.

— Я прийшов сюди з старого табору, коли справи там ішли досить кепсько, а мені до зарізу потрібна була робота, — Роббі говорить з легким іноземним акцентом, голос його звучить глухо. — Пам’ятаю, Тупе Кайло порадив мені спробувати щастя на Браун-Хіллі.

— Вони всі там, на Браун-Хіллі, були рабами божими, — не втерпівши, встряє Тупе Кайло, який бачить, що Жану важко говорити. — А штейгером тоді був Сальво Джо; він натрапив на багатий поклад — справжнісінький тобі скарб. Але цей хлопець настільки схибнувся на спасінні душі, що тримав у себе на роботі лише тих, хто ходив,на його молитовні сходини.

— Ну от Тупе Кайло і питає мене, — відкашлявшись, продовжував Роббі. — «Чи вмієш ти співати гімни?» — «Ні, гімнів співати я не умію». — «Дарма, — каже він. — Іди на їхні молитовні сходини і весь час повторюй: «Восхвалимо господа бога!» Я ходив на ці сходини разів два чи три і говорив: «Восхвалимо господа бога!» А потім попросив Сальво Джо прийняти мене на роботу, і мене одразу ж прийняли.

Роббі говорив через силу, в грудях у нього свистіло, та, зробивши над собою зусилля, він все ж вів далі:

— Наступного ранку спускаюся я в шахту. Рудник був невеликий, і робітників на ньому небагато. Бачу — сидить почіпки якийсь тип з цапиною бородою, як у корнуельців, і колупає кайлом породу в найбагатшому місці. Я мерщій присів біля нього і теж почав колупати. Тут підходить до нас штейгер.

«Восхвалимо господа бога, брате, як ідуть справи?» — питає Сальво Джо.