Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 126

— Та годі вже тобі, угомонися, дурило! — почав благати Обманка, коли шум і гвалт досягли апогею.

— Що?! Про що ти там варнякаєш? Чуєте, хлопці, — загорлав Білл, — цей старий, вошивий скнара обізвав мене дурилом за те, що я частую своїх товаришів! Наливайте ще, міс! Пийте до дна, хлопці! — І звернувся до Мак-Суїні, який вигулькнув на порозі бару: — Не хвилюйтеся, містер Мак-Суїні. Кварц-Обманка заплатить, коли ми тут щось покалічимо. Е-ех! Як би не промазати!

Скло у дверях за спиною в Мак-Суїні розлетілося на друзки, і хазяїн мерщій сховався у залу, де було безпечніше і де за піаніно сиділа Лора, трохи підхмелена й до смерті налякана всім цим бедламом. На самому початку гулянки офіціантка принесла їй пляшку шампанського: містер Білл Король п’є за її здоров’я і просить заграти й заспівати що-небудь для його гостей. Лора забарабанила популярну на приїсках пісеньку, але дикий рев, що виривався з бару, заглушив і музику, і спів.

Коли Тім Мак-Суїні, задкуючи, повернувся до зали, тримаючись за закривавлену щоку, порізану скалкою скла, слідом за ним увійшов Білл.

— Все гаразд, Тіме! — закричав він весело. — Ми з Обманкою заплатимо за все. Заплатимо за кожну паскудну шибку… прошу пробачення, мем.

— Шквар, Білле! Ти заплатиш, будь певен, — похмуро відповів Мак-Суїні, витираючи хусточкою обличчя.

— А чом же ви не співаєте і не граєте, мем? — запитав Білл.

Лора знову почала грати. В барі продовжували галасувати. Білл привів пишнотілу вродливу офіціантку — Клару Фагот. Він хотів, щоб вона для нього заспівала. Слідом за ними до зали посунули гості.

Жінок було обмаль, і чоловіки танцювали один з одним. Клара кружляла у ведмежих обіймах Білла. Вони спіткнулися і покотилися додолу, регочучи і горлаючи, мов божевільні: «О Дейзі, о Дейзі, тебе люблю безмежно…»

Почалася бійка за Джессі Грей: поки двоє старателів сперечалися, з ким вона танцюватиме вальс, третій забрав дівчину у них з-під носа. Зчинилася страшна колотнеча; дівчата верещали і заливалися сміхом; у бійку встряло ще з півдюжини старателів, але Мак-Суїні припинив неподобство, загнавши всіх назад у бар і звелівши подати нову партію шампанського. Він пильно стежив за порядком, цей старий волоцюга Тім Мак-Суїні. З хлопцями легше впоратися, казав він, коли вони добряче нап’ються і дехто звалиться під стіл.

— Тепер вам краще поїхати додому, — сказав він Лорі, коли веселощі перейшли всяку міру. — Вам тепер тут не місце, мем. Сам я вас не зможу провести, а скажу своєму хлопцеві, щоб запряг кобилку й одвіз вас додому.

Але Білл не зводив очей з Лори.

— Ось Лен Мінога! Він нам заграєпольки, — загорлав він, тягнучи до піаніно куцого чоловічка з гармошкою в руках. — Дозвольте запросити вас, місес?

Білл рвонув Лору з стільця і закружляв з нею по залі. І вона відразу відчула себе в центрі шаленого веселого вихору — мчала кудись крізь натовп п’яних чоловіків, наскакуючи на них і спотикаючись… А Білл весь час бурмотів їй на вухо, що він хоче переспати з нею, чого б це не коштувало йому. Може, вона залишиться на ніч у готелі? Де вона живе? Він прийде до неї додому. Якщо жінка закрутила йому голову, він свого доможеться, ніщо його не спинить. Лора почувала себе зовсім безпорадною в дужих чоловічих руках: під палаючим поглядом Біллових очей.

— Ні! Ні!—мов заведена, белькотіла вона, силкуючись вирватися з його міцних обіймів, а сама відчувала, як нею оволодіває дивне, божевільне бажання крикнути: «Так! Так!»

Старателі, яких Мак-Суїні заманив шампанським у бар, галасували, вимагаючи до себе Білла.

— Гей, Білле! — горлали вони. — Ти що — назад раком? Що з ним таке, чого він там застряв? Мак-Суїні частує! Він тебе переплюне!

Заряд влучив у ціль. Білл випустив Лору, наче вона втратила для нього всякий інтерес, і поплентався в бар. Ні, дзуськи, він нікому не дозволить переплюнути себе. Ніякому Мак-Суїні!

Щоб одразу нагадати всім, хто сьогодні частує, Білл згріб всі склянки із стойки додолу й замовив новий ящик шампанського. І знову починав стріляти по пляшках, коли офіціантки не встигали їх відкорковувати. Шампанське фонтанами било з пляшок і, шумуючи, розтікалося по підлозі; золотошукачі хапали розбиті пляшки і пили нахильці, задерши високо голову й заливаючи вином бороди та брудні, промоклі до рубця сорочки.

Коли все, що можна було потрощити, було потрощено, Білл без тями звалився під стойку. Тільки над ранок Мак-Суїні вдалося спровадити останніх гостей і зачинити бар. Наступного дня Білл заплатив за дюжину ящиків шампанського і всю заподіяну шкоду. Обійшлося в кількасот фунтів стерлінгів, казав Білл, зате є що згадати. Крім цього, в Мак-Суїні був ще один рахунок до Білла, і тут він поквитався з ним по-своєму.

Цієї ночі Лора не поїхала додому. Мак-Суїні поступився їй своєю кімнатою, а сам ліг на канапі внизу.

— Те, що вчора було тут, не повинно більше повторитися, люба, — сказав він Лорі вранці, коли вони снідали разом. — Так не годиться… У мене руки свербіли задушити того мерзотника, коли він тягнув вас із стільця і примушував танцювати з ним. Біля вас повинен бути мужчина, щоб він піклувався про вас і захищав. Я звичайний, грубий трактирник… сам знаю, що не до пари такій жінці, як ви. Але я був би вам добрим чоловіком; ви б ні в чому не знали одмови. Подумайте, Лоро, ідіть за мене заміж, їй-бо, не пожалієте. Присягаюся божою матір’ю і всіма святими, що годитиму вам, як самій королеві, до кінця днів своїх ви не думатимете про гроші.

— Ви дуже добрі, містер Мак-Суїні, — пробелькотіла Лора, — але я ніколи більше не піду заміж…

— А саме це вам і слід зробити, — стояв на своєму Мак-Суїні. — Ви ж самі бачите, що виходить…, а у вас же донька росте.

Лора почервоніла, їй було соромно, її мучила совість; вона ніяк не могла збагнути, що трапилося з нею під час того шаленого танцю з Біллом Королем. Мак-Суїні, очевидно, помітив її стан і зрозумів, що її не можна зараз відправляти додому; одверто кажучи, вона так захмеліла, що йому довелося підтримувати її на сходах. Вона проспала всю ніч, не роздягаючись, а вранці почувала себе зовсім хворою. Бридко згадати, як вона втелющилась у цю оргію! Її кидало в дрож на саму думку про те, що могло б трапитися, якби Мак-Суїні не поставив гостям нової випивки і вони не покликали Білла в бар.

Мак-Суїні й раніше застерігав Лору — радив їй не пити, хоч йому було вигідно, звісно, що відвідувачі купують для неї вино. Тому він удався до таких хитрощів: звелів офіціанткам наливати Лорі з пляшки, в якій він завжди тримав для себе холодний чай, або подавати їй розведене водою імбирне пиво у пляшці з-під джину. Та Лорі тепер подобалось пити коньяк, подобалось веселе запаморочення голови, яке викликало в неї шампанське. Вона сама краще за Мак-Суїні знала, що вже звикла до спиртного, і їй ставало страшно, коли вона думала про те, до чого це може призвести. Вона бачила себе нікчемною старчихою, такою, як стара Мег Райєн, що тиняється по шинках, випрошуючи на похмілля чарчину.

«О ні!—ледь не плачучи, казала собі Лора. — Цього не може бути, до цього не дійде!» І все-таки їй було страшно: вона знала, що все може статись, якщо і далі так піде. Лора не могла позбутися відчуття своєї безпорадності, своєї самотності, їй потрібна була чиясь любов і близькість. В задушливій атмосфері готелю, серед зголоднілих за жіночою ласкою чоловіків, Лора відчула раптом, як у ній прокидається незнане раніше грубе плотське бажання.

Вона відчувала, що могла б дозволити цілувати себе, держати в жагучих обіймах не одному з цих чоловіків. Але вже сама думка про це жахала її. В душі вона залишалася все тією ж добре вихованою дівчинкою, яка вважала будь-які випадкові зв’язки аморальними і вульгарними; все тією ж гонористою і самовдоволеною жіночкою, яка була дружиною Олфа і пишалася своєю чеснотою. «Вільна любов», плотські утіхи поза шлюбом здавалися їй принизливими.

Лора соромилася своїх почуттів, стидалася того, що закипало в ній під похітливими поглядами п’яних чоловіків, при їх випадковому грубому дотику. Вона пробувала удавати з себе байдужу: з спокійною гідністю відповідала на багатозначні натяки поважних городян та деяких приїжджих знаменитостей; але все це були нікчемні прикидання. Вона не могла обманути себе: любовні загравання чоловіків були їй приємні, вони хвилювали її і ніби повертали до життя.