Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна - Страница 122

РОЗДІЛ LXVI

Дінні й Олф всіляко уникали один одного від часу подій на Айвенго. Вони стали немов чужі; здибавшись на вулиці чи в трактирі, ледве віталися кивком голови, й обличчя їхні при цьому кам’яніли. Обидва тяжко переживали розрив, та Олф знав, що Дінні ніколи не простить йому, що він пішов проти давніх товаришів, коли вони піднялися на боротьбу за свої права. І Олф з головою поринув у роботу на руднику Золоте Перо.

— А справи на руднику були дуже кепські, коли я став до роботи, — розповідав Олф Моррісу. — Видобутку майже ніякого, звітність заплутана так, що сам чорт не розбереться.

Педді цілком поклався на Олфа, погодився з його проектом розширення та реорганізації робіт, проте заявив, що не дасть грошей на кріпильний ліс і машини, поки не підніметься курс акцій.

«Мій хазяїн!» — казав про нього Олф, і в очах у нього спалахували глузливі іскорки. А втім, він не без подиву розповідав, як цей безграмотний, але хитрий молодик намагається опанувати справу управління рудником.

Олф сам навчився всього, що він знав, спілкуючись з гірничими інженерами, геологами та металургами, читаючи книжки, які вони йому давали, й обговорюючи з ними всі процеси промислового видобутку золота. Педді займався самоосвітою за тим же методом. Коли Олф прийняв на себе управління Золотим Пером, Педді був майже неписьменний — ледь міг надряпати на папері своє ім’я. А тепер Педді вивчав бухгалтерію та господарський облік і накидався на будь-яку книгу з фінансових питань, яка лиш потрапляла йому до рук. Протягом усього року Олф, працюючи на руднику, допомагав Педді в його навчанні.

Впертість, з якою Педді корпів за найважчими проблемами банківської справи та фінансів, здоровий розум і здібності, які він виявляв при цьому, вражали Олфа. Педді завжди знав, що слід відкинути і що можна застосувати на практиці, але рішуче відмовлявся витрачати час на геологію та металургію.

— Це не для нас писано, Олфе, — казав він. — Нехай цим займаються спеціалісти. Може, нам коли-небудь знадобляться й спеціалісти, але поки що вони надто мало обізнані з нашими приїсками.

Педді страх як не любив управляючих іноземців.

— Нам у промисловості потрібні такі люди, як ви, Олфе, — казав він. — Практики. Люди з досвідом, які добре знають країну та всі особливості нашого виробництва. На мою думку, ви один з кращих практиків у нас на приїсках. А всі оті дипломи, вчені ступені… Нехай з ними панькаються на Боулдері, Об’єднаному та Лейк-В’ю! У нас з вами, Олфе, є голова на плечах і досвід. Ми можемо ще більше заробити на Золотому Пері, якщо не будемо байдикувати і не дозволимо всяким ученим шарлатанам викачувати з нас гроші.

Згадайте! Кілька років тому ці вчені запевняли, що в нашій країні взагалі немає золотоносних порід. Потім почали доводити, що є, тільки саме алювальне золото. А тепер вони хочуть вбити нам в голову, що окислені руди вичерпались, а з сірчаних мало користі. Щоб їм очі повилазили! Можна, звичайно, заробити дещицю і на окислених, і на алювальному, та не в них сила. Я вірю в наші родовища і купуватиму акції, а не продаватиму. Зараз саме час купувати акції, Олфе, і купувати якнайбільше. Все золото, яке потрапить мені до рук, я вгачу в акції.

— Алювіальне золото, а не алювальне, Педді, — зауважив Олф.

— Вельми вдячний, — посміхнувся Педді. — Ви підправляйте мене, Олфе, коли я ляпну щось не так.

Педді працював на руднику й одержував зарплату, як перший-ліпший гірник. Для всіх він був просто штейгером. Мало хто на руднику знав, що Педді — головний пайовик компанії. А той, хто знав, тримав язика за зубами. На це була своя причина: Педді давно скуповував у рудокопів золото; робив це, мабуть, і зараз, як підозрював Олф.

Кожен вибійник, який працював на багатих покладах, знав, що найкраще мати справу з Педді. Щоправда, він давав не таку добру ціну, як інші перекупники, зате з ним було безпечніше, а ради цього чи варто було сваритися за кілька шилінгів? Рудокопи гадали, що Педді працює на могутню банду, яка скуповувала крадене золото. Вона мала зв’язки в поліції, і «велика п’ятірка», як її називали, могла захистити будь-кого з своїх клієнтів, якби той попався на гарячому. Це всі добре знали.

Поступово Олф зацікавився Педді Кеваном, і йому захотілося допомогти хлопцеві стати на чесний шлях.

— Послухайте, Педді, — завів він якось розмову. — Якщо ви й далі так вестимете справу, у вас згодом буде купа грошей.

— Авжеж, — погодився Педді.

— Я до того, що коли ви хочете стати рівнею великим ділкам, то для цього не досить уміти спекулювати на акціях, треба багато чого навчитись.

— Ще встигну, — відповів Педді. — А втім, біди не станеться, якщо ви, Олфе, трохи мене помуштруєте.

— Для початку можна було б підстригтися й купити пристойний костюм, — порадив Олф.

— Не піде! Якщо я ходитиму чистенький та прилизаний, кожен йолоп вважатиме, що в мене золота хоч гатку гати.

— А хіба це не так? — Олф спробував викликати його на одвертість.

— Ну, це ви не туди загнули, містер Брайрлі, — хихикнув Педді, ніби почув дотепний жарт. — У благородному товаристві, я чув, не цікавляться двома речами: звідки ви берете гроші і хто ваша коханка.

Олф засміявся.

— Ну що ж, Педді, це, звісно, ваша особиста справа. Але у вас усе життя попереду, і ви, бачу, можете досягти великих успіхів. То чому б вам не облишити всі околяси та не піти прямою стежкою?

— Як ви, наприклад? — ущипливо запитав Педді.

Олф криво посміхнувся.

— Хоча б. Правду кажучи, мені це не дуже допомогло. Але зрештою мати репутацію чесної людини — це теж чогось варте, навіть у такому місті, як наше.

— Не так уже й варте, — заперечив Педді. — Навряд чи це вам допоможе, коли доведеться тинятись по трактирах, шукаючи роботи. Ні, перш ніж почати жити за вашим рецептом, треба мати хоч кілька тисяч у кишені.

— Овва! — зітхнув Олф. — Можливо, й ваша правда. Але я інакше скроєний. Для мене є тільки два шляхи: або прямо, або… на той світ.

— Не вдавайте з себе дурня, Олфе, — Педді подався вперед; його бліде веснянкувате обличчя враз набрало напруженого, майже старечого виразу. — Всі тут підробляють на золоті…

— Ви хочете сказати — крадуть золото і незаконно збувають його?

— Ви знаєте, що я хочу сказати. А якщо ви цього навіть не робите, один біс, всі думатимуть, що робите. Так в чому ж різниця?

— В тому, що я цього не роблю. От і все.

— Хай буде по-вашому. — Педді осміхнувся. — Ну, а що б ви робили, якби я не взяв вас на роботу?

— А що б робили ви, якби я не дав ладу вашому руднику? — скипів Олф. — Адже ви самі казали, що берете мене тому, що я чесна людина…

— І знаєте свою справу.

— То й що? Ви незадоволені? А хто вам навів порядок, хто підвищив видобуток? У вас тут із звітністю робилось казна-що, коли я прийшов. А тепер ваша звітність в ажурі. Акціонери можуть нарешті дістати хоч якесь уявлення про стан справ на руднику. Ви маєте змогу платити дивіденди в цьому році…

— Атож, — реготнув Педді. — Містер де Морфе навіть пропонує від імені свого клієнта дві тисячі фунтів готівкою за наш рудник… і все завдяки вашій сумлінності.

Худе, змарніле обличчя Олфа посіріло. Пальці нервово стиснулися в кулак.

— Отже, мої послуги будуть уже не потрібні? — з гіркою іронією спитав він.

— Ви наче в воду дивились, — сказав Педді. — Хіба ви забули, як віддубасили Фріско тоді в поході? Він вам цього не подарував і ніколи не подарує. До того ж у нього завжди напохваті який-небудь гірничий інженер з дипломом. А втім, я міг би ще деякий час не продавати Золоте Перо, оскільки ми робимо тут непогане діло, якби ви так не пильнували кожної піщинки золота, що виходить з шахти.

— Що ви хочете цим сказати?

— А ось що…— Педді нарешті вирішив узяти бика за роги. — Не слід заважати хлопцям підробляти. Це майже всі управляючі розуміють. Всі знають про те, що тут робиться, і дивляться на це крізь пальці. Так більше користі. І хлопці задоволені, не галасують, і золото осідає в країні. Підтримує життя міста. Це краще, ніж дозволяти йому витікати за море, щоб англійські дженджики там у себе могли казитися з жиру. Отож і нехай наші хлопці одержують за своє золото, що їм належить. По-моєму, це правильно і справедливо. Але з нашого рудника хлопцям перепадає дуже небагато. І це через вас, Олфе. Саме тут нам з вами й треба порозумітись. Бо ж не тому я сиджу під землею чи стовбичу біля дробарки; що це корисно для мого здоров’я! Я хочу все бачити на власні очі. Хочу точно знати, скільки золота вислизає ї хто його цупить. І бачу, і знаю, але не втручаюсь. Я своє маю, а якщо ви цього не хочете — залишайтеся дурнем, тим гірше для вас.