Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хатина дядька Тома - Бичер-Стоу Гарриет - Страница 27
— А що, Джіме, — звернувся він до свого слуги, — здається мені, нам трапився по дорозі ніби такий один, десь біля Вернена?
— Атож, пане, — відказав Джім. — От тільки за руку я не певен.
— Ну, на руку йому я, звісно, не дивився, — мовив прибулець і недбало позіхнув. Тоді повернувся до господаря і загадав приготувати йому окрему кімнату, бо мав негайно писати якогось листа.
Господар запопадливо схопився з місця, і не минуло й хвилини, як з десяток негрів, негритянок і негренят, старих і малих, з галасом Заметушилися по заїзду, мов сполоханий табунець куріпок, і, хапаючись, штовхаючись, наступаючи одне одному на ноги, старанно заходилися «ладнати панові кімнату». Тим часом він сам спокійнісінько вмостився на стільці посеред вітальні й завів розмову з чоловіком, що сидів поруч.
Власник фабрики, містер Вілсон, ще відтоді, як незнайомець тільки-но з’явився на порозі, весь час пильно й збентежено придивлявся до нього. Йому здавалося, що він уже десь бачив цього чоловіка і навіть був з ним знайомий, але де — він ніяк не міг пригадати. Щоразу, як той щось казав, чи рухався, чи усміхався, він аж здригавсь і втуплював у нього очі, але тут-таки відводив їх, зустрівшись із холодним та байдужим поглядом великих темних очей незнайомця. Нарешті в нього, як видно, сяйнула раптова згадка, бо він уп’явся в незнайомця таким враженим і переляканим поглядом, що той сам підійшов до нього.
— Містер Вілсон, чи не так? — мовив він, немовби щойно пригадавши собі щось, і подав руку. — Даруйте, що не впізнав вас одразу. Я бачу, ви теж мене пам’ятаєте… Містер Батлер з Окленда, округа Шелбі.
— Еге… так… так, сер, — пробелькотів містер Вілсон, наче вві сні. і В цю мить до вітальні зайшов темношкірий служка і сповістив, що кімната панові готова.
— Джіме, забереш валізи, — неуважно мовив молодик і знов обернувся до містера Вілсона. — Я хотів би трохи побалакати з вами в одній справі. Може, ходімо до мене в кімнату, коли ваша ласка.
Містер Вілсон, мов сновида, поплентався за ним. Вони зайшли до просторого приміщення нагорі. У каміні потріскував щойно розпалений вогонь, і кілька слуг металися з кутка в куток, роблячи останні опорядження.
Коли все було готове і слуги пішли, молодик повільно замкнув двері, поклав ключ до кишені, а тоді обернувся і, згорнувши руки на грудях, подивився просто в обличчя містерові Вілсону.
— Джордж! — вигукнув містер Вілсон.
— Так, Джордж, — відказав молодик.
— Хто б міг подумати!
— Здається, я добре перемінився, — з усміхом сказав молодик. — Горіхова кора зробила моє жовте обличчя смаглявим, наче в благородного пана, а волосся я пофарбував на чорне. Тож, як бачите, тепер я зовсім не схожий на того збіглого невільника з об’яви.
— Ой Джордже, але ж це дуже небезпечна гра. Не радив би я тобі до такого вдаватися.
— А я затіяв її самотужки, — відказав Джордж з тим самим гордовитим усміхом.
Побіжно зауважимо, що батько Джорджа був білий. Мати його належала до тих нещасних представниць своєї раси, яких сама врода прирікає на те, щоб слухняно коритися пристрастям своїх господарів і народжувати дітей, що ніколи не знатимуть батька. Показну європейську зовнішність і запальну волелюбну вдачу Джордж успадкував від одної з найвідоміших родин у Кентуккі. Від матері йому передався тільки відтінок шкіри, що виказував у ньому мулата, проте і його чималою мірою приховували прекрасні чорні очі. Отож досить було йому трохи змінити колір обличчя і пофарбувати волосся, як він обернувся на справжнього іспанця, а вроджена горда постава і добрі манери якнайкраще допомогли йому грати ту зухвалу роль, яку він собі прибрав, — удавати благородного пана, що подорожує зі своїм слугою.
Містер Вілсон, добросердий, але дуже нерішучий і обачний чоловік, розгублено тупцяв по кімнаті, вагаючись між бажанням допомогти Джорджеві та невиразним острахом перед законом і владою. Незграбно переступаючи з ноги на ногу, він міркував уголос:
— Так-так, Джордже… Отже, ти втік… подався геть від свого законного господаря… Мене це не дивує, Джордже… Але я вражений… так, прикро вражений… Гадаю, я мушу тобі сказати, Джордже… просто зобов’язаний тобі сказати…
— Чим ви вражені, сер? — спокійно запитав Джордж.
— Ну… тим, що ти, сказати б, пішов проти закону своєї країни.
— Моєї країни! — гірко вигукнув Джордж. — Де ж то вона є така? Хіба що в домовині. Отам би мені краще й бути!
— Та ну-бо, Джордже, що це ти, їй-право! Гріх таке казати. Хазяїн у тебе лихий, це правда. Поводиться він негідно, і я не збираюсь його захищати. Отож почуття твої цілком природні, — провадив далі той добряга, гучно висякавшись. — Так, природні… І все ж я не маю права заохочувати тебе до такого вчинку. Жаль мені тебе, хлопче, страх як жаль. Я розумію, як тобі тяжко… Але ж усі ми мусимо коритися своїй долі, Джордже.
Джордж стояв, гордо відхиливши голову й згорнувши руки на широких грудях; уста його кривила гірка посмішка.
— Хотів би я знати, містере Вілсон, що б ви сказали, коли б оце раптом наскочили індіанці й силоміць забрали вас від дружини та дітей, а тоді примусили б довіку обробляти їм поле. Чи ви й тоді вважали б за свій обов’язок покірливо зносити таке життя? Мабуть, тільки б натрапили десь яку конячину, то враз би добачили в тому ознаку долі та й ну ходу! Правда ж?
Старий добряк аж очі вирячив на такий доказ. Та хоч він і не належав до глибоких мислителів, проте в нього вистачило глузду вчинити так, як вчинив би за подібних обставин далеко не кожний логік, а саме: не заперечувати того, чого не можна заперечити. Отож, дбайливо погладжуючи свою парасольку й розправляючи на ній кожну складку, він знову вдався до умовляння.
— Ти ж знаєш, Джордже, я завжди був тобі друг, і коли я щось кажу, то кажу це для твого ж таки добра. По-моєму, ти наражаєш себе на страшну небезпеку. Навряд чи тобі пощастить досягти свого. А якщо тебе зловлять, тобі доведеться скуштувати ще гіршого лиха. Тебе затопчуть у болото, заб’ють мало не на смерть, а тоді продадуть на Південь.
— Містере Вілсон, усе це я добре знаю, — сказав Джордж. — Я справді дуже ризикую, але… — Він розгорнув поли пальта й показав два пістолі та великий мисливський ніж. — Осьде! Я готовий до всього! І на Південь я нізащо не поїду. Ні! Коли вже дійде до такого, шість футів землі собі на домовину я здобуду й тут. Хоч по смерті стану землевласником у Кентуккі!
— Годі, Джордже! Це ж чистий жах, що ти кажеш. Я просто боюся за тебе. Ти хочеш переступити закон своєї країни!
— Знову «моя країна»! Містере Вілсон, в и маєте рідну країну, але яка ж вона рідна мені чи будь-кому з нас, народжених матерями-рабинями? Які закони існують для нас? Хіба ми ухвалюємо їх, хіба хтось питає нашої згоди? Отож і нам до них байдуже. Усі ваші закони скеровані лиш на те, щоб іще дужче нас гнобити й утискувати…
Містер Вілсон мав вдачу, яку чи не найкраще порівняти з пакою бавовни, — таку ж м’яку, податливу, пухку та безформну. Він справді жалів Джорджа від щирого серця, навіть невиразно уявляв собі ті почуття, що хвилювали молодика, і все ж вважав своїм обов’язком терпляче „наставляти його на добрий розум.
— Ти говориш лихі речі, Джордже. Подружньому тобі раджу: облишив би ти краще такі балачки. Людині в твоєму становищі, Джордже, від них тільки лихо…нічого, крім лиха…
З цими словами містер Вілсон сів біля столу й заходився знервовано гризти держалко своєї парасольки.
— Ну от що, містере Вілсон, — мовив Джордж, підступивши до нього, і рішуче сів навпроти. — Подивіться на мене. Ось я тут перед вами — чи не точнісінько така сама людина, як ви? Погляньте на моє обличчя, на руки, на статуру… — І молодик згорда випростався. — То чому ж я не така людина, як усі? Ось ви послухайте, містере Вілсон, що я вам розкажу. Мій батько був одним з ваших кентуккійських поміщиків. То він навіть не завдав собі клопоту подбати про те, щоб після його смерті мене не виставили на продаж разом з його кіньми та собаками. Я бачив, як мою матір та сімох її дітей пустили з торгів. Всіх сімох продали в неї перед очима, одного по одному, і всіх різним хазяям. Я був найменший. Вона впала на коліна перед отим моїм паном і почала благати, щоб він купив і її разом зі мною, — тоді хоч одна дитина лишилася б при ній. Та він відштовхнув її своїм важким чоботом, я сам це бачив. І останнє, що я чув, коли мене вже прив’язували до його коня, щоб везти геть, було материне голосіння.
- Предыдущая
- 27/94
- Следующая