Хатина дядька Тома - Бичер-Стоу Гарриет - Страница 11

Чорний Сем — так прозивали його всі, бо він був чи не втричі чорніший від будь-кого із своїх темношкірих товаришів, — зважував ту подію і сяк і так, прикидав її на всі боки, і то з такими далекосяжними замірами щодо власного звеличення, які зробили б честь першому-ліпшому білому патріотові у Вашингтоні.

— Поганий той вітер, що нікуди не дме, це вже як є, — повчально промовив Сем, підсмикуючи на собі штани й дотепно припасовуючи до шлейки чималий цвях замість одірваного ґудзика, дуже потішений цим своїм винаходом. — Атож, поганий вітер… — повторив він. — Ось Томові й урвалося. Ну то звісно, тепер є нагода для якогось, іншого негра. А чом би й не для Сема, га? Том роз’їжджав собі по околиці в наваксованих чоботях і з перепусткою в кишені, мов хтозна-яка цяця. Та хіба він один на світі? Чому б Семові так не їздити? Ось, що я хочу знати!..

— Гей, Семе!.. Семе! Хазяїн каже, щоб ти привів Білла й Джеррі! — гукнув Енді, перепиняючи Семів монолог.

— Овва!якого б то дива, синку?

— Та хіба ж ти не знаєш, що Ліззі накивала п’ятами разом зі своїм малим?

— Розкажи своїй бабусі! — з невимовною зневагою відрубав Сем. — А я знав про це ще раніше від тебе. Сем має голову на в’язах, будь певен!

— Ну то хазяїн звелів мерщій сідлати Білла й Джеррі, і ми з, тобою поїдемо з містером Гейлі її шукати.

— Оце діло! — мовив Сем. — Настав-таки час, що без Сема не обійтися. От тобі й Сем! Я не я буду, коли не зловлю її. Нехай хазяїн побачить, який путящий негр цей Сем!

— Слухай, Семе, — сказав Енді, — ти б поміркував, як воно все є. Хазяйка ж не хоче, щоб Ліззі зловили, то гляди, не перепало б тобі від неї!

— Отакої! — вигукнув Сем, витріщивши очі.

— А ти ж звідки знаєш?

— Та я сам чув, як вона казала, оце щойно вранці, коли приніс хазяїнові воду голитися. Вона послала мене. щоб я подивився, чому це Ліззі не йде одягати її. А коли я сказав, що Ліззі ніде нема, то вона як підскочить і каже: «Дяка богові!» А хазяїн, мов навісний, до неї: «Жінко, ану не ляпай дурниць!» Але ж її однаково зверху буде! Хто-хто, а я таки знаю. Кажу ж тобі, «стоятимеш за хазяйкою, то ніколи не прогадаєш».

Чорний Сем почухай свою кучеряву чуприну, під якою, може, й не було надто великої мудрості, одначе не бракувало тієї кмітливості, яка так потрібна політикам усіх мастей і всіх країв, щоб знати, як то кажуть, звідки вітер дме: отож він спинився в тяжкій задумі й знову підсмикнув штани — то був у нього перевірений спосіб збудити свої розумові здібності.

— Ет, хіба добереш, що воно й до чого на цьому світі, — врешті озвався він.

Сем промовив це, як справжній філософ, із притиском на «цьому», — так, наче він бачив хтозна-скільки різних світів і дійшов такого висновку після належних роздумів.

— А я, бач, був певен, що хазяйка ладна весь світ обшукати, аби тільки знайти нашу Ліззі, — замислено додав він.

— Воно-то так, — сказав Енді.

— Та невже ти не бачиш нічого далі свого носа, чорний ти недотепо? Хазяйка ж не хоче, щоб той містер Гейлі забрав у Ліззі її хлопчиська, — ось у чому штука!

— Овва! — вигукнув Сем тим особливим тоном, що його може уявити собі лише той, хто чув, як розмовляють негри.

— Слухай-но, що я тобі ще скажу, — знову заговорив Енді.

— Ішов би ти вже по коні, та хутчій, бо я оце чув, як хазяйка про тебе питалася. А ти стовбичиш тут і розпатякуєш.

Сема враз наче вітром з місця змело, і незабаром він тріумфально в’їхав на подвір’я, щодуху поганяючи Вілла й Джеррі. Підлетівши чвалом до конов’язі, він на всьому скаку плигонув на землю і рвучко спинив коней, так що аж курява знялася. Прив’язаний там-таки кінь Гейлі, молодий гарячий жеребчик, злякано стенувся і напнув повід.

— Еге, то ти полохливий? — мовив Сем, і на його чорному обличчі з’явилася чудна, недобра усмішка. — Ну стривай, ось я тебе погамую.

Над конов’яззю широко розкинув свої віти величезний бук, земля довкола була всіяна його колючими трикутними горішками. Взявши один такий горішок, Сем підступив до жеребчика й почав заспокійливо гладити його та плескати по шиї. Вдаючи, ніби поправляє сідло, він непомітно підсунув під нього колючий горішок, і тепер досить було злегенька натиснути на сідло, щоб завдати болю чутливій тварині, не лишивши, проте, жодного помітного сліду чи подряпини.

— Отак! — сказав він, зводячи очі вгору і самовдоволено посміхаючись. — Тепер усе гаразд!

В ту ж мить на балконі з’явилася місіс Шелбі й знаком поманила його до себе. Сем рушив до неї з добре обміркованим наміром бути чемним та догідливим — точнісінько мов якийсь претендент на вільну посаду при королівському дворі чи в Білому домі1.

1 Резиденція і канцелярія президента США у Вашингтоні.

— Де це ти так довго барився, Семе? Я ж посилала Енді поквапити тебе.

— Та що ви, пані! — озвався Сем. — Хіба ж їх отак враз і зловиш, ті коні! Вони ж забігли чортзна-куди, аж на нижнє пасовисько.

— Семе, скільки разів я тобі казала не згадувати за кожним словом чорта! Це недобре!

— От лихо! Геть-чисто забув. Більше не згадуватиму, хай йому чорт!

— Та ось же ти знову сказав «чорт»!

— Хіба? чорт… Цебто я ж зовсім не хотів.

— Треба бути уважнішим, Семе.

— Ось нехай я трохи віддихаюсь, пані, то вже говоритиму все як слід. Буду страх який поважний.

— А тепер, Семе, ти поїдеш з містером Гейлі, покажеш йому дорогу і щось там допоможеш. Бережи коней, Семе. Ти ж знаєш, Джеррі трохи накульгує ще від минулого тижня. То не дуже їх натужуй. Останні слова місіс Шелбі проказала, стишивши голос і дуже промовисто.

— За мене будьте певні! — вигукнув Сем, значливо зводячи очі вгору. — Та хай мене чорти… Ой! Я незумисне!.. — раптом схаменувся він з таким кумедним виразом обличчя, що господиня мимохіть засміялася. — Я кажу, пані, за коней можете не турбуватись.

— Слухай, Енді, — мовив Сем, повернувшись до конов’язі під крислатим буком, — я нітрохи не здивувався б, якби коник отого пана зненацька почав вихати, тільки-но пан сяде в сідло. Ти ж знаєш, кінь — худобина норовлива! — І Сем лукаво тицьнув Енді в бік.

— Атож! — озвався Енді, вмить усе збагнувши.

— Бачиш Енді, хазяйка хоче вигадати на часі, це й дурневі видно. Ну, то я їй трохи допоможу. Щоб ти знав: якби всі оці коні ненароком забігли аж ген до отого гайка» то пан, мабуть, вирушив би не так уже й скоро.

Енді гмукнув.

— Бачиш, Енді, — провадив далі Сем, — а коли й справді вийде так, що кінь того пана Гейлі раптом заноровиться, нам з тобою треба йому помогти. То ми вже йому поможемо, будь певен!

І Сем з Енді позакидали голови і зайшлися нестримним сміхом, приляскуючи пальцями й дриґаючи ногами в буйному захваті.

В цей час на веранді з’явився Гейлі. Випивши кілька чашок доброї кави, він трохи заспокоївся, навіть полагіднів і тепер був усміхнений та балакучий. Сем і Енді схопили в’язки пальмового листя, що правили їм за брилі, і гайнули до коней, «помагати панові».

Пальмове листя в Сема на голові геть розшарпалось по краях і втратило будь-яку подібність до крисів бриля. Гострі кінці його зухвало стриміли на всі боки, і це надавало Семові незалежного та войовничого вигляду, як ото в тубільних вождів на островах Фіджі1. Зате на брилі Енді ніяких крис зовсім не було, отож він хвацько наплюснув на себе куцого наголовка і дуже вдоволено озирнувся навколо, ніби хотів сказати: «А що, хіба поганий бриль?»

1 Фіджі — група островів у південній частині Тихого океану.

— Ану ворушіться, хлопці! — гукнув Гейлі.

— Нам не можна гаяти час.

— Ваша правда, пане! — озвався Сем, віддаючи Гейлі повід його коня й піддержуючи стремено, тим часом як Енді відв’язував двох інших коней.

Тільки-но Гейлі торкнувся сідла, як норовлива тварина раптом вихонула задом і скинула свого хазяїна, та так, що він перелетів через її голову і простягнувся на м’якому висхлому моріжку. Сем пронизливо закричав і метнувся до повода, але спромігся лише черкнути коневі по очах колючими кінцями вищезгаданого пальмового листя, що аж ніяк не сприяло заспокоєнню його нервів. Щосили рвонувшися геть, кінь повалив Сема додолу, кілька разів обурено форкнув, став дибки, а тоді поскакав аж на протилежний край галявини. Слідом за ним подалися й Білл та Джеррі, яких Енді, пам’ятаючи Семову настанову, не забарився пустити з припони і тепер підганяв моторошними вигуками.