Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сашко - Смілянський Леонід - Страница 40
Через хвилину вона знову плакала, стогнала, не знаходячи собі місця.
Коли ми почали прощатись, вона з жахом в очах ухопилася за нас і почала просити, щоб ми не залишали її, бо вона не знає, що може вдіяти з собою.
Ромка залишилась з нею на всю ніч, а я пішов додому і по дорозі зайшов до дяді Михайла попередити, що Ромка не прийде до ранку.
В одному з сусідніх будинків по нашій вулиці оселилися троє фашистських офіцерів. Не довго думаючи, я вирішив у них дістати зброю собі й Ромці. Адже які ми партизани, коли не маємо зброї. В цьому ж будинку жив швець, у якого я часто купував гуталін його власного виробництва. Будинок був мені знайомий. Ми почали стежити за їх квартирою. Ми встановили, що вони зранку о дев’ятій годині виходять з дому, за винятком свят. Приходять назад не в однаковий час, але ніколи не приходять раніше шостої. Їх обслуговувало троє денщиків, які теж зранку йшли за продуктами. Помешкання було на замку, і в кімнатах залишався величезний страшний собака — німецька овчарка. Що в них у кімнатах можна було знайти зброю, я не сумнівався, бо одного разу, стежачи за будинком, коли офіцери вже пішли, я бачив, як денщик витирав ганчіркою дві кобури з пістолетами. Певне це були запасні.
Спочатку ми з Ромкою думали отруїти собаку і влізти до кімнат, коли нікого в них не буде. Ромка спробувала якось у дворі кинути собаці шматок чистого хліба для спроби, але та не взяла їжі з чужих рук. Тоді ми стали чекати випадку, коли хто-небудь з німців, ідучи з дому, забере з собою й собаку.
Такого випадку не траплялось. Зате трапилось інше. Один з офіцерів виїздив з Києва й забрав з собою собаку. Я бачив, як вантажили на авто його чемодани й собаку. Бачив, як він гаряче прощався з своїми приятелями. Було ясно — він виїздив зовсім.
Другого дня, коли обидва офіцери пішли з дому, ми чекали, що денщики теж підуть. Але незабаром пішов тільки один, а другий залишився дома замість собаки. Ми терпляче чекали.
Наступного ранку чергувала коло їх будинку Ромка. Вона раптом прибігла до мене й повідомила, що з дому пішли обидва офіцери й обидва денщики.
Я залишив дома свою чистильну скриньку, яку вже був лагодився взяти з собою, і ми поспішили до сусіднього двору. Про все ми поміркували раніше. Крізь щілину в паркані ми пролізли до саду. Ромка залишилась біля паркана. Вона мала тихенько насвистувати, якщо нам не загрожує ніяка небезпека. Коли ж вона почне свистіти голосно, то мені треба швидше тікати…
Я підбіг до ринви, і може, не минуло й хвилини, як я вже стояв на балконі біля причинених дверей до кімнати. Я увійшов до помешкання офіцерів. Перша кімната, певне, була їдальнею. Ніякої зброї тут я не побачив. Я кинувся швидше до другої кімнати і зразу побачив на стіні два пістолети в кобурах. Я повиймав пістолети і заховав у кишеню. Обидві кобури я знову закрив. Потім прислухався. Ромка тихо свистіла в саду. Отже, небезпеки не було, але однаково в мене дуже колотилося серце і стукало щось у скронях. Вибігаючи з кімнати, я перечепився через поріг і мало не впав. Так само по ринві я зліз у сад.
Біля паркана мене з тривогою чекала Ромка. Ми спокійно пішли до міста. Ромка взяла мою руку й притулила долоню до свого серця.
— Чуєш, як б’ється… Ще хвилина — і я не витримала б, дала б тобі тривожний сигнал. Дуже боязко було за тебе.
Потім ми звернули на пустирі Собачої стежки.
— А що, коли вони кинуться за нами з собакою? — злякано сказала Ромка.
— Давай поскидаємо черевики, — запропонував я.
Ми поскидали черевики, довго блукали по калюжах, плутаючи сліди. Потім заховали в зарані наготовленому місці у вибалку пістолети й пішли блукати по Печерську, потім прийшли до центру міста. Одним словом, годі було нас шукати по слідах.
— Як ти думаєш, Сашко, нас уже шукають там?
— Мабуть, ще ні. Обидві кобури залишились висіти на стіні. Денщики можуть не відразу помітити, та й самі офіцери, які носять при собі інші, не ці пістолети, теж можуть помітити колись пізніше.
— А вікно?
— Вікно я зачинив.
Все ж таки ми були стривожені й довго мовчки сиділи вдвох під шовковицею. І тільки перед смерком пішли додому.
Я був певний: якщо хто приходив до мене, бабуся обов’язково мені скаже, коли я вернуся додому. Але вона нагримала на мене за те, що я вчасно не прийшов обідати, і нічого не сказала, чи приходив хто до мене, чи ні. Отже, не приходили. Але я все-таки був неспокійний і нарешті запитав сам:
— Бабусю, мене ніхто не питався?
— А кому ти потрібний, такий гуляка?..
— А чому гуляка, бабусю?
— А хто ж? То було з скринькою ходив, чоботи людям начищав, а тепер уже й забув за скриньку.
— Ні, не забув. Незабаром знову візьмуся за неї.
— А хто мав прийти до тебе?
— Та ніхто… Це я так просто… А коли нікого в мене не було і все тут спокійно, то про що й говорити.
— Чого тобі боятися, дитино? Не вистачало, щоб вони ще й дітей займали, іроди!..
І я враз заспокоївся.
НА АЛЕЇ ЧЕТВЕРТОГО САНАТОРІЮ
Ніякі клопотання не врятували Юрчика. Тьотя Клава домоглася прийому в самого високого начальства, але і там їй відповіли, що в Німеччині йому буде добре, він там навіть одержить освіту й спеціальність. Це, звичайно, мало тішило його матір. За кілька днів вона дуже постаріла. Мені здавалося, що вона навіть посивіла. Ми з Ромкою часто заходили до неї, і вона була рада нам.
І ось був призначений день від’їзду мобілізованих і просто захоплених у полон до Німеччини. Зранку я й Ромка зайшли до Юрчикової матері і втрьох пішли на вокзал, звідки мав рушити десь по обіді поїзд. Ми сподівались, що вагони подадуть раніше і ми побачимо Юрчика під час посадки. Але вагонів довго не подавали, і ніхто на вокзалі з працівників нічого не міг нам сказати про цей поїзд. Здавалося, що вони вперше про нього чули.
Тим часом надходили люди, які хотіли провести своїх дітей чи родичів.
Нарешті я знайшов одного чоловіка, який нишком сказав мені, що цей поїзд відійшов уночі, а посадку робили увечері на вантажній станції. Звідти й рушив поїзд.
Я не знав, як розповісти про це матері Юрчика. Я розповів спочатку іншим, що поприходили проводжати своїх. Народ загомонів. Почула швидко про це й тьотя Клава. На вокзалі зчинився галас, зойки, плач.
З’явилися фашистські солдати. Вони почали проганяти людей і враз очистили перон від натовпу. Ми з Ромкою підтримували Юрчикову матір попід руки. Вона так знесиліла, що не мала сили йти. На площі вона спинилася. Стояла довго мовчки, дивлячись на вокзальний будинок. Очі її потемніли, і брови нижче нависли над очима.
— Ну гаразд! — раптом вимовила вона рішучим і якимсь загрозливим голосом.
І ми пішли додому.
Незабаром я одержав від Юрчика листа, зашифрованого за моїм способом. Я негайно розшифрував його. Ось що він писав мені:
«Дорогий мій Сашко! Пишу тобі з самої Німеччини. Нас тут, таких хлопців, як і я, зібрали багато, цілу школу. Тут є наші люди — підпільники. Вони пояснили нам, що з нас хочуть зробити зрадників нашої Батьківщини, майбутніх катів нашого народу, найвірніших поліцаїв і холуїв фюрера… Тепер ми й самі бачимо, що саме таких потвор з нас хочуть зробити. Та не думайте, Сашко й Ромка, що піонера Юрка можна переробити. Ваш друг Юрко був і залишиться бойовим радянським піонером, ворогом фашистів і ніколи не припинить боротьбу з ними, навіть тут, на проклятій чужині!»
Такого листа надіслав мені Юрчик. Мабуть, він написав також листа й матері, але вона його не одержала: десь загубився в дорозі або фашистській владі не сподобався цей лист, і вона його перехопила. Адже мати Юрчикова не знала нашого шифру, і тому він не міг писати їй зашифрованих листів так, як мені.
Ми з Ромкою пішли до неї з цим листом. Ми думали, що, читаючи лист сина, вона плакатиме знову. Я дуже не любив, коли плачуть дорослі. Але вона зовсім не плакала на цей раз. Вона тільки попросила в мене його лист, і я віддав їй, але шифру ми їй не розкрили, бо така в нас була давня ухвала.
- Предыдущая
- 40/55
- Следующая