Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сашко - Смілянський Леонід - Страница 33
— Я щось вигадаю, і вона пустить.
— Сядеш у поїзд і поїдеш. Адже дорога тобі знайома. За добу й доїдеш. Станція тобі теж знайома. Там є касир, Семен Порфирович. Не забудеш?
Другого дня дядя Михайло зашив мені в сорочку малесенький клаптичок тонкої матерії — не більший за вербовий листок. Я нічого більше не брав з собою в дорогу, щоб не мати вигляду подорожуючого хлопця. Всім мало здаватися, що я ось тільки вийшов з своєї хати і просто через хлоп’ячі витівки підкатуюсь то на приступці вагона, то в кузові автомашини.
Для бабусі була вигадана історія про те, що я їду не сам, а з одним знайомим хлопчиком до його родичів на село погостювати на тиждень. Бабуся, звичайно, повірила. Те ж саме я мусив сказати й Ромці та Юрчикові, бо дядя Михайло заборонив мені розповідати будь-кому про те, що я їду з його дорученням. Він і мені не сказав, що я везу листа до партизанів, але я в цьому не сумнівався.
І ось наступного дня я немовби вийшов просто собі з дому, а насправді я виїхав у далеку і, мабуть, небезпечну й дуже цікаву подорож.
На асфальті біля опери лежав труп дівчини. На грудях її був шматок картону з написом «Партизанка». Люди спинялись біля неї на хвилинку і мовчки проходили далі. Якась жінка своєю хусточкою витерла кров на обличчі в дівчини. Одне око в дівчини було напіврозплющене. Я довго дивився на її спотворене від тортур обличчя і все не міг рушити далі. Наче прикувала партизанка мене нерухомим поглядом напіврозплющеного ока.
Якийсь дуже старий чоловік, що стояв тут, узяв мене за руку й промовив:
– Іди собі, хлопчику, далі. Іди, дитино. Це не для тебе видовище.
І я, згадавши про свою справу, швидко побіг далі.
Один залізничник на вокзалі порадив мені шукати на товарній станції вантажного поїзда.
Я швидко розшукав вантажний поїзд, що йшов у потрібному мені напрямку. За кілька хвилин до відходу я обійшов усіх кондукторів, але ніхто з них не погоджувавсь брати мене до себе. Тоді я зачекав, поки поїзд рушив, і скочив на приступку тормозної площадки. Тим часом поїзд набирав швидкості.
Кондуктор помітив мене тільки тоді, коли поїзд ішов майже повним ходом. Це був старий і похмурий кондуктор. Він подивився на мене спідлоба й не сказав спочатку нічого, а почав копатися в своїй скриньці. Все-таки я помітив, стоячи на приступці, що він раз у раз позирав у мій бік.
— Ну влізай уже сюди, чого ж став на приступці, — нарешті сказав він, — довго ти отак їхатимеш?..
– Їхатиму, поки ви, дядю, дозволите…
— А я тобі не дозволяв і стільки їхати. Я ось тебе здам на першій станції військовому комендантові…
Я почав удавати, що дуже злякався, і спустив ногу з приступки так, немов хочу стрибати на повній швидкості.
— Куди, скажений!.. — вигукнув кондуктор. — Голова ще ціла?.. Він навіть схопив мене за руку і втягнув на площадку.
— Сиди отут.
І посадив мене на свою дорожню скриньку. Сам він сів край тормозної площадки, поставивши ноги на верхню приступку. Тепер він дивився не на мене, а в поле, але кожного разу, промовляючи до мене, він напівобертався в мій бік.
— Сам із Києва?
— З Києва.
— А їдеш куди?
— На село.
— Думаєш, там краще?..
Щоб якось не проговоритися йому, чого я їду, я почав говорити йому те, що я вичитав у одній старій книжці для дітей, у якій хлопчик-сирота їде на село до родичів, бо немає чого їсти в місті, всі його забули, всі його женуть від себе, не дають йому їсти, лають. Він не має притулку, його втягують у своє коло міські босяки, різні там злодюжки й так далі…
— Та вже не знаю, чи там краще, — відповів я, — знаю тільки, що гірше, ніж тут, не буде.
— А хіба в місті немає більше родичів?
Кондуктор уже зовсім повернувся до мене й уважно слухав.
— Бідна дитина, — сказав він, — таке мале, а стільки вже перетерпіло. Всього вже звідав. Як ото не натрапиш на доброго чоловіка, то життя тебе так перемеле, що не буде з тебе нічого путнього.
Я розповідав йому все те, що було написано в книзі про хлопчика, а він тільки співчутливо кивав мені й підтакував. Потім він, коли вже звечоріло й ми проїхали кілька станцій, дістав з своєї скриньки хліб, печену картоплю, цибулю й сіль. Мені він одломив більше хліба, ніж собі, й підсунув до мене картоплю й цибулину.
– Їж, синку, бо ніхто тебе в дорозі не нагодує, а з тобою ж, бачу, нічого немає…
Потім він мене знову посадив на скриньку, вкрив на ніч своїм брезентовим кобеняком і наказав заснути хоч сидьма…
— Спи собі, синку, тут тебе ніхто не займе.
Мені було соромно перед самим собою, що я в розмові дурив цю таку добру до мене людину, але інакше повестися не міг, бо все ж таки я людини не знав та, хоч би й знав, то не міг би йому сказати правду. Я втішав себе тим, що, мабуть, в цій книзі про давне життя, з якої я все йому розповідав, описана правда. А ще я думав про те, чи знайду, приїхавши, ту людину, до якої мене послав дядя Михайло, і чи не потраплю й сам у гестапо, і, коли б потрапив, то як би я себе там поводив, і тут же вирішив, що нехай там навіть з живого мене здирають шкіру, а я їм нічого не скажу про підпільників. І думав ще, чи встигну виконати доручення за той час, який мені дав на це дядя Михайло. А що, коли касир, до якого мені треба звернутися, вже не працює, або кудись поїхав, або його заарештовано і він розповів у гестапо про пароль, і тоді мене, тільки-но вимовлю пароль, миттю схоплять і, звичайно, повісять, і що я вигукну до катів перед шибеницею…
Ніч навіювала на мене сумні думки, та коли я прокинувся вранці й побачив сонце, зелені ниви, ліси, то сам здивувався, як це могли опанувати мене такі думки вночі.
З цим кондуктором було добре їхати. Вранці він годував мене знову хлібом і холодною картоплею і навіть здобув десь гарячої води, і ми напилися чаю. Шкода тільки, що він зовні виглядав дуже похмурою й мовчазною людиною. Після першої ж розмови він наче замкнувся й майже весь час мовчав.
Я мав трохи грошей, які дав мені на дорогу дядя Михайло, і на одній зупинці купив смачних і запашних суниць. Я й сам дуже любив суниці, але особливо хотів почастувати ними кондуктора, щоб віддячити йому за співчутливе ставлення до мене. Але він не взяв у мене жодної ягідки, як я не просив його з’їсти хоч трохи. Йому навіть стало чомусь так ніяково, що він, щось промимривши, заметушився і швидко кудись пішов. Довелося мені самому з’їсти всі суниці.
Та, на жаль, незабаром довелося мені розлучитися з цим чудовим кондуктором. На одній станції поїзд зупинили, і далі він не пішов. Я ще з годину чекав, аж поки не повернувся кондуктор.
— Га-га… — сміявся він якимсь дивним, немов довго стримуваним реготом, — партизани висадили міст через річку, і тепер ніякий чортяка не проїде вперед поїздом.
Він скрутив цигарку, довго смоктав її, сказав знову:
— А здорово висадили! Мабуть, тижнів на два спиниться рух на дільниці. От що, синку, нема чого тобі тут даремно сидіти, йди на дорогу, може, хто в машину візьме. Ти малий, тебе пожаліють.
Він трохи покопався в своїй скриньці й подав мені загорнутий в папір шматок хліба, картоплину й маленьку грудочку цукру.
— Візьми собі на дорогу, бо хто зна, коли ще ти доберешся до своїх родичів на село та чи й приймуть тебе.
Бідний дядя кондуктор, він цілком повірив у те, що я йому розповідав немовби про себе. Я попрощався з ним і вирішив, що обов’язково віддячу цій людині, якщо тільки коли-небудь в житті зустріну її.
Кондуктор підрахував, що йти мені до моєї станції треба ще кілометрів сто п’ятдесят, тримаючись біля залізниці. Мені нічого не залишалось, як вийти на шлях і рушати пішки, сподіваючись, що якась попутна автомашина візьме мене. Я мусив поспішати, бо дядя Михайло дав мені строк і сказав, що спізнюватись не можна.
Я розпитався про дорогу в однієї старої жінки, яка, подивившись на мене, похитала головою і сказала:
— Дай боже тобі, синку, дійти, та тільки боюся, що не дотопаєш — малий ще… та й взуття на тобі плохе, не витримає. Хіба хто на машину візьме, просися.
- Предыдущая
- 33/55
- Следующая