Юрiй Луценко. Польовий командир - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 33

Нові правила радо вітають реальні робочі конячки МВС – опери, слідчі, замордовані саботажем і продажністю сусідів по системі. Натомість Луценко наживає нових могутніх ворогів. Але вперто продовжує жити за своїми правилами відкритості. Наприклад, Луценко озвучує свою зарплатню – п’ять тисяч гривень. До речі, це в три рази менше, аніж зарплата пересічного нардепа. Вимагає від керівного складу подати декларації про доходи і видатки. Ті опираються – немає відповідного закону. Його проект розробляється, але гине в нетрях парламенту. Так само він інформує про свою квартиру на Печерську, яка хоча теоретично

і вважається житлом еліт-класу, насправді нічим особливим не відрізняється і була придбана ще до «помаранчевої» революції. Міністр відмовляється від зайвої обслуги, належних йому за статусом державних дач під Києвом та в Криму. Про відомчі лазні, які так полюбляли його попередники, говорить: «Якби я в усіх них помився, то змилився б зовсім!» Ще Луценко заявляє: довкола нього і підпорядкованого йому міністерства більше не буде бізнес-проектів і оточення з людей на кшталт російського бізнесмена Максима Курочкіна, чиї фінанси, за версіями ЗМІ, крутилися в кількох українських політичних проектах.

Єдине, від чого не може відмовитися, – спеціальний літак МВС. Цей зручний вид транспорту потрібен новому міністру для швидкісного пересування країною, аби особисто брати участь у процесах реформування міліції.

«Це просто катастрофа: міліція і «кришує» кримінал, і знущається над людьми, і займається катуванням»

На місцях відразу було введено обов’язкову і жорстку систему прийому громадян. Луценко намагався поміняти відомий всім принцип, коли робота з заявниками зводиться до того, що людину правдами і неправдами змушують свої заяви забрати. За незаконну відмову від порушення кримінальної справи летять голови начальників райвідділів.

Наступний крок – так звана «система комісарів». У кожну область направлявся особистий представник центрального апарату, який курирував роботу на місцях. Щойно ситуація потребувала втручання з центру, на місце негайно вирушала спеціальна робоча група, яку чим далі, тим частіше очолював особисто міністр Юрій Луценко. Приводом для такого оперативного втручання могла бути доповідна записка: на виклик по «02» чергова група їхала довше, ніж належить у таких випадках. І якщо швидкому приїзду для роботи по гарячих слідах не перешкодило стихійне лихо чи природний катаклізм, на винуватців чекала серйозна розмова. А результатом аналізу ставав новий наказ щодо ліквідації проблеми по всій системі. Так перейшли на облік ваги вилученого наркозілля замість статистики справ-паличок проти хворих наркоманів. Так почали проводити експертну дооцінку явно заниженої вартості автомобілів. Так за три місяці замінили білизну, провели воду і каналізацію в більшості ізоляторів МВС. Так почали створювати єдину комп’ютерну систему міліції.

Але перший переляк системи пройшов. Саботаж Прокуратури провокував не менш активну позицію і в МВС.

Така практика швидше, ніж кабінетна керівна чиновницька робота, виявляла всі больові точки в кожному конкретному випадку.

Особливо це стосувалося райцентрів: у райвідділах не вистачає людей, транспорту, а на виклик про збройний напад міліціонери цілком можуть виїхати без зброї. «Комісари» з’ясовували: в «мавп’ятниках» (камерах попереднього ув’язнення при кожному міліцейському відділенні, назва лишилася ще від часів СРСР, але аналогічні назви цього закладу прижилися так само в інших країнах. – Авт.) сидить більше людей, ніж треба, а серед затриманих дуже багато таких, в утриманні яких під вартою немає потреби. Словом, завдання «комісарів» – збирати максимально повну інформацію про роботу міліції на ввіреній їм території і на її підставі вирішувати: треба в кожному окремому випадку проводити переатестацію, чи всі люди працюють на своїх місцях.

Навряд чи треба пояснювати, що такі інспекції Луценкові подобалося проводити особисто. Скажімо, в лютому 2006 року в Донецьку міністр збирає дільничних інспекторів одного з центральних райвідділів і пояснює: свого дільничного кожен мешканець має знати в обличчя. А в кожного дільничного має бути журнал проблем зони обслуговування – буйні сусіди, наркоманські кубла, хази для нелегальних мігрантів. Тому в кожній поштовій скриньці мусить лежати візитка інспектора. А потім разом із дільничними керівник МВС особисто обходить квартири навмання вибраних будинків і лазить по брудних запорошених горищах.

Важко передати словами реакцію людини, яка, відкривши двері на дзвінок і представлення дільничного, бачила перед собою міністра власною персоною. Причому не всі його впізнавали, хоча казали приблизно таке: «Ой, добрий вечір, щось дуже знайоме, вас по телевізору не показували?» Та частіше все ж таки пенсіонерки і домогосподарки (а саме їх і вдавалося застати вдома о цій порі) голосно реагували: «Луценко! Ви ж там порядки наведіть!», що опосередковано підтверджувало: інформація про настрої жителів Донбасу по відношенню до нової влади подавалася з регіону в дещо спотвореному і відкоригованому вигляді.

Такі речі практикуються всюди, і всюди міністр намагається зробити кожну свою перевірку максимально несподіваною. Бо розуміє: територію та людей спеціально для такої ревізії могли підготувати.