Юрiй Луценко. Польовий командир - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 29

Наприклад, начальник УВС Сумської області генерал Плеханов відмовився передавати справи своєму наступникові полковнику Горпинченку. Вперся він серйозно: не хотів звільняти службовий кабінет. Довелося віддавати відповідний наказ «соколятам», і ті виконали наказ Міністерства внутрішніх справ, забезпечивши дотримання указу президента.

Несподівана ситуація склалась і в рідному Рівному. На представленні начальника міліції губернатор Рівненщини вчорашній ніби соратник по опозиційній боротьбі сказав: на посаду начальника УВС області призначена людина, в якої спільний бізнес із братом Юрія. Те, що в Сергія Луценка бізнес на основі молочного міні-заводу був розгромлений ще в перші дні «України без Кучми», звісно, нікого не турбувало. Як і те, що кандидат на посаду сном-духом не знав про брата міністра.

Отже, говорити щось про лобіювання бізнес-інтересів родичів за допомогою міліцейських призначень було щонайменше безглуздим і завчасним. Загалом за часів керівництва Луценка бізнес-структури всередині самої міліції демонстративно вичищалися. Саме з огляду на це закиди Цушка стосовно комерціалізації МВС виглядали щонайменше дивно. Адже всі ті тисячі комерційних підприємств і справді були в системі МВС, але саме при Луценку вони зупинили свою діяльність, а його новий заступник по тилу (вперше в історії і показово – жінка) активно їх закриває.

Інша кричуща проблема – плата за звання. «Коли двадцятитрьохрічний син губернатора Черкащини отримує звання підполковника міліції, це саме по собі потребує окремої розмови, – говорить Луценко кореспондентам «Дзеркала тижня» весною 2005 року. – З огляду на його унікальні здібності він отримав призначення – поїхав начальником міліції Тячівського району на Закарпатті. Нехай покаже себе в ділі. Загалом же проти кожного доведеного факту незаконного присвоєння звань та посад порушується службове розслідування».

Справді, один час подейкували, що Луценко обезголовлює райони й області, забираючи в Київ під своє крило кращих працівників, а на їхнє місце ставлячи менш досвідчених. Проте на місце керівника, котрий ішов на підвищення, автоматично приходив його заступник, що так само добре себе зарекомендував. І якщо він не справлявся, його міняли. Погодьтеся, за таким принципом працюють у будь-якій системі, тільки в міліції це найбільш помітно, ніж, скажімо, в Міністерстві сільського господарства.

Особливо коли оголошено про тотальне реформування системи силових структур.

«В міліції жартувати не можна»

Свій перший робочий день як міністр внутрішніх справ Юрій Луценко не пригадує в деталях. Бо першого дня як такого не було: був перший тиждень, що минув як один день. Специфіка міліцейської роботи, крім усього іншого, полягає в тому, що її треба виконувати двадцять чотири години на добу.

Пам’ятає лише першу справу. В Хмельницькій області батькам під двері підкинули записку з вимогою сплатити викуп за сина. В пакетику був відтятий палець хлопця. Через два дні знайшли його тіло – виявилося, що підліткова банда вбила хлопця, коли він відмовився йти на грабунок. А потім вирішила ще підзаробити, шантажуючи батьків покійного.

Звичайно, все це було для цивільної людини новим і не завжди зрозумілим. Удень новий міністр боявся, що від «планірок» у нього розпухне та лусне голова, а ночами намагався читати і вивчати Кримінальний, Адміністративний та інші кодекси, аби хоч трошки розуміти, про що говоритимуть наступного дня. На перших порах Юрій не міг правильно користуватися термінологією, що стало ласим шматком як для недоброзичливців, так і для преси. Наприклад, виступаючи на телебаченні, він якось сказав: мовляв, міліція вже знайшла громадянина, котрий украв стільки-то і стільки-то, скоїв такі-то і такі-то злочини. Після того як це прозвучало, нового міністра поспішили критикнути за некомпетентність: винних визначає суд, а поки людину затримано і ведеться слідство, вона офіційно називається не злочинцем, а підозрюваним. Одначе такі речі Луценко навчився схоплювати дуже швидко, і скоро його виступи і коментарі стали більш компетентними.

Всі нюанси нової для себе міліцейської роботи Юрій вивчав, не забуваючи про необхідність практичного втілення гасла «Міліція з народом» і, відповідно, виведення її з зони впливу будь-якої політичної сили: «помаранчевої», «блакитної», «рожевої» тощо. Делікатність ситуації полягала ще й у тому, що до свого приходу в МВС Луценко знав особисто лише генерала Олександра Савченка,[13] з яким безпосередньо контактував по різні, правда, сторони барикад під час «України без Кучми». А свого дільничного інспектора, знайомством із яким так само похвалився в одному з інтерв’ю, він, виявляється, взагалі не знав! Зате дільничний уже на другий день після призначення нового міністра потурбувався кинути йому в поштову скриньку свою візитну картку. Що зайвий раз підтвердило переконання Луценка: міліція – це такий живий організм, який дуже тонко відчуває настрої країни, насамперед – політичні. І всі прекрасно розуміють: будь-які перестановки в верхах виллються в масові перетасування в міліцейському середовищі. Через необхідність, з одного боку, тримати руку насамперед на політичному пульсі й керуватися політичними настроями, а з іншого – небажанням цього робити доля багатьох міліціонерів та їхніх сімей свого часу була переламана політизованою системою об коліно. Таких історій екс-польовий командир так само наслухався за перший тиждень своєї роботи.