Три мушкетери - Дюма Александр - Страница 11

— Я дуже любив вашого батька. Що можу я зробити для його сина? Кажіть швидше, бо мені мій час не належить.

— Добродію, — відповів Д'Артаньян, — залишивши Тарб і приїхавши сюди, я сподівався просити, в ім'я тієї дружби, про яку ви щойно згадали, плащ мушкетера; але після всього того, що мені довелося побачити тут за останні дві години, я зрозумів: така милість аж надто велика для мене, і навряд чи я будь-коли її заслужу.

— Це й справді милість, юначе, — зауважив пан де Тревіль. — Хоч щодо вас, можливо, й не така надмірна, як ви думаєте або як удаєте, що думаєте. В усякому разі, один з указів його величності передбачає подібний випадок; хоч мушу зауважити — на жаль, ніхто не може стати мушкетером перш, ніж пройде попереднє випробування в кількох походах, уславить себе якимсь блискучим подвигом або прослужить два роки в іншому полку, не такому привілейованому, як наш.

Д'Артаньян мовчки вклонився. Тепер йому ще дужче захотілось надягти форму мушкетера — адже він дізнався, як важко цього досягти.

— Але, — вів далі Тревіль, зупинивши на своєму землякові такий проникливий погляд, що можна було подумати, наче він і справді хоче прочитати геть усе, що таїлося в Д'Артаньяновому серці, — але, з поваги до вашого таточка, а мого, як я вам казав, давнього приятеля, я дуже хотів би допомогти вам, юначе. Наші беарнські хлопці здебільшого не такі вже й багаті, і я сумніваюсь, щоб це становище могло різко змінитися відтоді, як я залишив рідний край. Гадаю, ви не так уже й рясно привезли з собою грошей, щоб їх вистачило на життя.

Д'Артаньян гордо випростався, немов бажаючи показати, що він ні в кого не проситиме милостиню.

— Гаразд, гаразд, юначе, — вів далі Тревіль, — мені добре відомі ці пози. Я й сам приїхав до Парижа з чотирма екю в кишені, але якби хтось насмілився сказати, що я неспроможний купити Лувр, я не вагаючись схрестив би з ним шпаги.

Д'Артаньян випростався ще дужче; завдяки продажу коня він починав свою кар'єру, маючи на чотири екю більше, ніж пан де Тревіль, починаючи свою.

— Я тільки кажу, що вам треба зберегти свої гроші, хоч би їх було й багато. До того ж вам слід вдосконалюватись у володінні зброєю, як це личить кожному дворянинові. Я сьогодні ж напишу листа до управителя Королівської академії[58], і завтра він прийме вас без усякої винагороди. Не відмовляйтесь від цієї маленької послуги. Наші найродовитіші та найбагатші дворяни часто марно домагаються, щоб їх зарахували туди. Ви вчитиметесь їздити верхи, фехтувати й танцювати; ви познайомитесь з цікавими й розумними людьми і час од часу приходитимете до мене, щоб розповісти про свої справи або коли вам буде потрібна моя допомога.

Хоч як погано Д'Артаньян розумівся на придворних манерах, проте він помітив холодок зустрічі.

— На жаль, добродію, — мовив він, — я тільки тепер зрозумів, як мені бракує рекомендаційного листа, що його передав для вас мій батько.

— Ай справді, — відповів пан де Тревіль, — я здивований, що ви рушили в таку далеку подорож, не захопивши з собою єдиного скарбу, цього неодмінного скарбу всіх беарнців.

— Я його мав, добродію, і, хвала Богові, він був у повному порядку! — вигукнув Д'Артаньян. — Але його в мене підступно викрали.

І юнак розповів про події в Менгу, змалювавши якнайдокладніше незнайомого дворянина, — і все це з таким щирим запалом, що пан де Тревіль замилувався.

— Дивна історія, — сказав він, подумавши трохи. — Отже, ви голосно говорили про мене?

— Так, добродію, я й справді вчинив цю зухвалість; але зважте самі — ваше ім'я мало служити мені щитом у дорозі. Повірте — мені доводилося досить-таки часто ним прикриватись.

Лестощі в ті часи вживались на кожному кроці, і пан де Тревіль любив фіміам на менше за будь-якого короля або кардинала. Він не міг стримати задоволеної усмішки, але за мить знову споважнів і знов повернув розмову до подій у Менгу.

— Скажіть, — спитав він, — чи не було у цього дворянина невеличкого шраму на скроні?

— Так, ніби подряпина від кулі.

— Він показний?

— Так.

— Високий на зріст?

— Так.

— З блідим обличчям і чорнявим волоссям?

— Так, так, це він. Звідки ви його знаєте? О добродію! Якщо я його колись знайду, — а я знайду його неодмінно, запевняю вас, хай навіть у пеклі…

— Він чекав на жінку? — вів далі Тревіль.

— Принаймні він поїхав тільки після того, як сказав кілька слів тій, на кого чекав.

— Вам невідома тема їхньої розмови?

— Він передав їй скриньку, сказав, що в ній всі інструкції, і порадив відкрити скриньку лише в Лондоні.

— Ця жінка була англійкою?

— Він називав її міледі.

— Це вона! — прошепотів Тревіль. — Це вона! А я гадав, що він іще в Брюсселі!

— О добродію! — вигукнув Д'Артаньян. — Якщо ви знаєте цього зухвальця, скажіть мені, хто він і звідки, і я вважатиму, шо ви мені нічого не винні, навіть забуду про вашу обіцянку зробити мене мушкетером! Бо перш за все я мушу йому помститися.

— Ні в якому разі, юначе, — заперечив Тревіль. — Якщо ви зустрінетеся з ним, то навпаки, перейдіть на той бік вулиці! Не наражайтеся на цю скелю: вона розчавить вас.

— І все-таки, — сказав Д'Артаньян, — якщо я коли-небудь його зустріну…

— А тим часом, — перебив Тревіль, — послухайте моєї поради й не шукайте його.

Раптом Тревіль замовк, уражений несподіваною підозрою. Чи не приховується зрада за цією страхітливою ненавистю, яку так одверто виказує молодий чоловік до людини, котра викрала, — а чи ймовірно це? — лист його батька? Чи не підісланий цей юнак його високопреосвященством? А може, він навмисне прийшов сюди, щоб заманити його, Тревіля, в пастку? Чи не є цей Д'Артаньян емісаром[59]кардинала, якого намагаються ввести в його дім, щоб скористатися з його довіри і занапастити згодом так само, як його високопреосвященство вже тисячі разів робив з іншими? Пан де Тревіль ще пильніше глянув на Д'Артаньяна. Вираз обличчя цього юнака, що іскрилося лукавим розумом і вдаваною покірністю, не дуже заспокоїв капітана мушкетерів.

«Мені, правда, відомо, що він гасконець, — подумав пан де Тревіль. — Але він може бути ласкавим не тільки до мене, а так само й до кардинала. Ну що ж, треба випробувати його».

— Мій друже, — поважно сказав він Д'Артаньянові, — історія викрадення листа, як на мене, цілком вірогідна, і я хочу виправити холодність, яку ви могли помітити в моєму прийомі. Як синові свого давнього друга, я мушу розкрити вам деякі таємниці нашої політики. Король і кардинал — найкращі друзі; їхні вдавані суперечки служать лише для того, щоб увести в оману дурнів. Але я не хочу, щоб мій земляк, гарний молодець і сміливець, створений для успіху, став жертвою всіх цих хитрощів і пошився б у дурні, як багато інших, що скрутили собі на цьому в'язи. Завважте — я щиро відданий цим двом могутнім володарям, і кожен мій вчинок має на меті лише служіння королю та панові кардиналу, одному з найвизначніших діячів, яких коли-небудь знала Франція. Відтепер, юначе, візьміть це до уваги, і якщо, через сімейні або дружні зв'язки чи підкоряючись голосу пристрастей, ви відчуваєте до кардинала неприязнь, як це іноді трапляється серед дворян, то попрощайтеся зі мною, — і розійдімось. Я радо допомагатиму вам за будь-яких умов, але не наближу до себе. Сподіваюсь принаймні, що моя щирість зробить вас моїм другом, бо досі ви були єдиним юнаком, з яким я так одверто розмовляв.

Тревіль думав:

«Якщо кардинал підіслав до мене цього лиса, то він, безперечно, не забув, знаючи про мою до нього ненависть, сказати своєму шпигуну, що найкращий спосіб завоювати мою довіру — наговорити про нього казна-що; отже, незважаючи на мої слова, цей спритний хитрун, напевне, відразу ж почне твердити, що він ненавидить його високопреосвященство».

Але все сталося зовсім не так, як сподівався Тревіль, бо Д'Артаньян відповів йому дуже щиро:

— Добродію, я приїхав до Парижа саме з такими намірами. Мій батько радив мені не підкорятися нікому, крім короля, пана кардинала й вас, кого він вважає третьою особою Франції.