Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Манускрипт з вулиці Руської - Іваничук Роман - Страница 24
Л тоді князь Костянтин буцімто погрозив королеві війною і таке йому написав: «Усе християнське ісповідання від півдня до глибокої півночі буде тепер захищатися проти папежників. Ти, королю, хотів унією умоцнити римську церкву, а сталося противно — ослабив. До днесь православні ще не знали, за що мають воювати, а тепер уздріли: за те, що в них забирають. А хто встоїть перед нами, коли тілько з Волині й Червоної Русі ми можемо виставити тридцять тисяч люду при зброї, а папежники хіба превзойдуть нас числом тих кухарок, которых ксьондзи в себе місто жон тримають». Пан Юрій не читав того листа, і я не дуже вірю, аби подданий осмілився повелителеві таке написати, а ще, як то кажуть, ворон воронові очей не клює.
Тяжка молестія впала на наш народ русинський, недаром на святої Параскеви земля ся трясла, і гадали люди, що буде кончина світу. А у моїй пив'ярні впала з полиці куфа сиракузького вина, то була велика руйнація, бо втратив я на тому аж тридцять польських талярів[46].
Соліковський тупо дивився на маріонеток, не розрізняючи їх. Ляльки стояли — кожна на своєму місці — мертво, уява архієпископа вперше не змогла рухати ними, вони тепер скидалися на шахові фігури, вибиті противником з дошки — недіючі й непотрібні.
Програшу ніби й не було, адже за цими ляльками стоять олов'яні жовніри, їх багато в шухляді, але вдаватися до їх допомоги — то вже не архієпископська справа, а королівська. Ця сила вирішила долю Речі Посполитої в останній битві з Наливайком над Солоницею біля Лубен, але вона нічого не важить у боротьбі з людською совістю — чей же не пошлеш жовнірів ні в русинський квартал, ні на Юрську гору, ними не обложиш кожну церкву, не приставиш драгуна до кожної душі, тут і чорти безсилі — православіє живе, як і жило... Ба ні, не так. Дотепер воно було предківською замшілою вірою із старими обрядами, глупими попиками, розпусними архіпресвітерами, зажерливими єпископами, а після Берестя стало ідеєю, яка сама собою очищається від баговиння, хоругвою, котру ледь день піднімуть ще не відомі нині витязі й розбудять від сплячки приспаний люд, із темного смерда сотворять воїна, з пастуха — ватажка, з байдужого — зацікавленого, з боягуза — сміливця, а схильний до зради заховає глибоко в душу свою слабість, бо нині зраду стало видно у всій її соромоті й гидливості.
Тож таки програш. Але чому? Як могло статися так, що Балабан, котрим Соліковський нітрохи не турбувався, бо той давно своїми вчинками став одесную з костьолом, ураз перекинувся і вирішив, власне, долю унії? Бо що вона тепер — папір, а львівська єпархія, з якої мало розповзтися уніатство по всій Україні, залишилася православною. Що тепер діяти? Вбити Балабана і дати православним ще й мученика? Проповідувати? А що дасть нині проповідь — озлоблені, пробуджені схизмати не приймуть тепер з католицьких рук найбілішого хліба, бо він здаватиметься їм отруєним. Посіяти страх, напустити тихих убивців... А що, коли замість страху народиться помста? Заборонити відправи — потаємно будуть сходитися на молитву, зруйнувати церкву — на руїнах складатимуть клятви, оголосити царгородського патріарха турецьким найманцем — московського визнають.
Перед очима Соліковського проступив лик його милості короля Польщі Зигмунта III — тридцятирічного марнославця, великого князя Литви, Русі, Пруссії, Жемайтії, Лівонії, спадкоємця шведської корони. І ще йому мало... Перед королем — поникле високе чоло Скарги і схилений Соліковський. «Я вам велів прокласти міст між Україною і Польщею, а ви проклали його між Україною і Московією. Тож поки не з'єдналася південна схизма з північною, я мушу піти війною на Москву, бо якщо там костьолу не поставлю, то схизмати заберуть у мене і Львів, і Перемишль, і Холм».
Не з'їсть жаба вола, то хоч пащу роззявляє. Чи ж то можна нині думати про московський престол, коли тут, на цій проклятій землі, сидимо, мов на бочці з порохом? Ось вибухне, ось задрижить...
І земля враз задрижала. Хитнувся стіл, поплив убік, втекла підлога з-під ніг архієпископа, з креденса впали підсвічники; Соліковський хрестився, не розуміючи, що трапилося, а стіл ковзав то в один, то в другий бік; ляльки попадали, перемішалися; весь прообраз ладу на довіреній йому землі, так ретельно продуманий, розставлений, вивірений, умить зруйнувався, тільки лялька-Лойола стояла міцно на краю стола як символ несхитності костьолу.
Соліковський судорожно тримався руками за стіл і в божевільному страху перед кінцем світу мовчки молився до образу засновника єзуїтського ордену. Лойола похитувався, тремтів, наче пройнятий благородним гнівом, втім Соліковський помітив, що фігура святого виростає, досягає людського зросту, гострі очиці генерала спалахнули, він підняв хреста і вдарив ним архієпископа по тонзурі.
Трясти перестало. Соліковський лежав на підлозі, і думалось тепер йому, що він у своїх сумнівах і душевних муках наблизився до бога, як Мойсей на Синайській горі, або ж — як Магомет під час приступу епілепсії, бо коли падав, то виразно чув голос: «А ти зумій зневажити провідців їхніх, а ти зумій висміяти їхні святощі і науку, нехай діти соромляться їх і шукають у твоїй школі доріг до світла!»
Соліковський ще наслуховував, що підкаже йому голос божий устами Лойоли, він розплющив очі, та замість святого побачив над собою ніздрювате обличчя Блазія.
— Не проганяйте мене, не проганяйте, — лепетав Антох. — Я бачив, як хиталася ратушева вежа, фігури падали з карнизів, і я подумав про вас і прибіг, щоб закрити вас своїм тілом.
— Баране, — звівся на лікті Соліковський, Блазій допомагав йому стати на ноги, — говори, як то сталося, що Балабан...
— Я почув — бароне, ваша ексцеленціє, — Блазій жалісливо скривився і затулив долонею рота. — Я падаю до ваших ніг — залиште за мною цей титул...
— Блазень... — прошепотів архієпископ і на мить задумався. — А ти й справді можеш бути блазнем. То скажи мені... Бароне, як це сталося, що Балабан не прийняв. ключа від братської скарбниці.
— Чорт його... — затнувся Блазій на півслові. — Бог його... — знову затнувся. — Аллах його знає. Я зробив усе...
— Нічого ти не вмієш, дурню... Але я дам тобі роботу по твоїй силі. Слухай уважно... Ти будеш мати гроші. Стільки грошей, як у справжнього барона. І пропивай їх у корчмах з тими, колишніми, твоїми братами. Споюй їх, фундуй... І смійся, глузуй з усього. А коли вони, п'яні, почнуть підсміхатися, наливай ще — поки не зарегочуть на цілий рот. Тоді виводь їх на люди. І хай сміються з себе, з тебе, з своїх провідців, дидаскалів, проповідників, з церкви...
— Не второпаю.
— А ти бери гроші. На! — Архієпископ відчинив шафку, зачерпнув долонею золотих і срібних монет і висипав їх у наставлену жменю Блазія. — Тепер іди, а ці кружальця самі тобі підкажуть, що робити.
Розділ сьомий
ПЕЧАЛЬНА ГІЗЯ
Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпше кохання твоє від вина... Став подібним до пальми твій стан, твої перса — до грон виноградних. Пісня пісень
Бургомістр Вольф Шольц готував переодягнутих жовнірів до останнього штурму іграшкової «смоленської» твердині, і був би Юрій Рогатинець ще почекав, щоб побачити фінал магістратського видовища, та мусив іти геть з Ринку, не оглядаючись, бо до нього прилипав, мов лишай, гнилозубий Барон з землянистим пропитим обличчям. Барон чіплявся за Рогатинця, мов вішальник за бантину; Юрко був нині для нього, сплюгавленого і відкинутого всіма, навіть чортом, єдиною надією на порятунок, він справді не виказав нікому таємниці, тримав її для найчорнішої своєї години і тепер домагався плати.
Не простак — знав, що спілка з панством нетривка; з панами, як з вогнем: здалеку не нагрієшся, а зблизька обпечешся; йому хотілося нагрітись, та обпікся, то мав тепер у запасі останній шанс, який допоможе йому втриматися на людській поверхні. Молох його прокаженої душі уже не мав нині що жерти, та йому не так багато й треба: тільки випити на людях з Рогатинцем. Невже за те, що тоді він не зганьбив братського сеньйора, той не віддячиться йому мізерною послугою? Так мало хоче — лише випити з ним за одним столом на людях, і не більше.
- Предыдущая
- 24/53
- Следующая