Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Синє яблуко для Ілонки [Новели та повість] - Пономаренко Любов - Страница 41
Савці здалося, що на мить товарний вагон освітило полум’я грубки. Здалося, що він побачив у тому світлі її обличчя, сумне й покірне. Здалося навіть, що мати всміхнулася до нього.
Поїзд летів, гуркотів, скреготіли гальма, сварилися колійники. Поруч в одному кожусі з ним спала чужа жінка, яку йому послано на допомогу, на те, щоб він не змерз і не загинув.
Він відчував поруч її пружне гаряче тіло, яке пахло соломою, худі, як скоринка руки. Його тривожило те, що вони тільки вдвох, що зрідка світло місяця проявляє її виразне обличчя зі смоляними бровами. Часом поїзд калатало на всі боки, немовби от-от вишвирне з колій і він полетить з насипу в чорну безодню. Несподівано для себе Савка вільною рукою став притримувати голову тієї жінки, щоб вона не прокинулася. Його пронизувало досі незнайоме тепло, йому хотілося обняти її всю, притиснути ще міцніше, ніж тиснув обох їх кожух. Він чув як барабанить його серце, немов на сполох, боявся, щоб не почула це вона. Але жінка поворухнулася і раптом гаряче зашепотіла:
— Я Рубін, Рубін, а ти хто? Тебе як звати?
— Савка я.
— Років тобі скільки?
— Чотирнадцять.
— Ти білорус, білорус, кажи? Бачу, що білорус, а я рома. Циганка по-вашому.
— Куди… ти їдеш?
— Ми разом їдемо, разом! — зареготала жінка. — В Ленінград, ясно тобі?
По тому вона повернулася до нього, засовалася заштовхала його, скинула велику шерстяну хустку. І раптом він відчув біля себе щось кругле м’яке і соромітне. Савці здалося, що його ошпарили кип’ятком, він скинувся й одхитнувся. То були її оголені палаючі груди.
— Чого ж ти, дурнику? Ну давай пограємося! У тебе що, цього ніколи не було?
Савка відчув, що він відривається від дна вагона й піднімається вгору, мов на крилах. Він уже не володів собою, така дика сила його схопила, що забув про весь світ. Забув про патронат з його босяцькими звичаями і Волом, забув про Верчика з відрізаними косами, забув про батька, що закладав за спину руки і ходив немов на асфальті чеканив чобітьми слова. Він забув навіть про матір, за якою голосила його душа.
В ту мить Савка переступив одвічну порочну межу світу, за якою починалося доросле життя. Він піднімався і падав, летів, розпластавшись, як мертвий. А коли за дощаними стінами вагона, мов паросток, прорізався новий день, хлопець боявся відкрити очі й подивитись на ту, яка спала поруч з ним у кожусі. Він соромився своїх поцілунків, бо досі жодна жива душа не цілувала його в губи, соромився обіймів, бо не вмів навіть обійматися. Затуливши повіки він тут же знесилено засинав і перед ним з’являвся суворий, замкнутий батько, який сидів за столом, склавши перед собою зморщені руки. Хлопець часто думав про батькові руки, які були немовби не його, а зняті зі старої людини. Мабуть, тому він ходив, заклавши за спину ті не свої руки.
Савка згадав, як у патронаті хлопці говорили про дівчат, як вони малювали жіноче тіло на обривках паперу, на обідраних тумбочках, як вони ржали, аж ревіли, немов підстьобуючи батогами свою недозрілу бунтівливу плоть. Він то провалювався, то кидався зі сну, смикнувшись усім тілом, наче вдарений струмом.
— Ей, хлопче, та ти весь гориш! — скрикнула циганка.
Вона знову простягла йому пляшечку з вином, дістала його торбинку з печеною картоплею, що змерзлася на камінці. Тут він уперше подивився на неї — маленька, немов п’ятикласниця, з розметаним чорним волоссям і з якимось неймовірним червоним мереживом під кофтиною. Вона сховала в кишені картоплю, щоб відтала, а потім загорнулася з головою в кожух і прошепотіла, немовби крізь гуркіт поїзда їх міг хтось почути:
— Іди до мене, зараз я тебе лікуватиму.
Вони знову провалилися в жар і лід.
Савка відкрив очі, встав, але тут же, скрикнувши, впав на мерзлу солому. Боліли пальці ніг, які він приморозив і яких у гарячці не відчував. Саме ця тиша, мабуть, і розбудила його. Вже не гуло, не бахкало й не стукало, ледь-ледь, мов крізь сон, поскрипували дошки вагона. Він прикрив Рубін кожухом, перемагаючи біль, знову піднявся. Похитуючись, тримаючись за стіну, підійшов до дверей з надірваною дошкою. Поїзд стояв. На небі не було ні хмаринки, але раз по раз здіймався вихор, пеленою хапав сніг і розсипав його, як пилюгу, навколо.
Станція була невеличка, чорніли хатини, розкидані попід ярком, завивисто скавулів неподалік собака, немов скаржився на голодне життя. Савка прочинив двері, зійшов униз, озирнувся. Паровоза біля вагонів не було, схоже, їх відчепили і загнали в тупик.
Треба було б у когось розпитати про паровоз, але він не вмів говорити по-російськи і не знав, як звернутися. Метрів за сто від нього стояла жінка з металевою палицею в руках. Хлопець сяк-так пошкандибав у її бік, на ходу хапаючи сніг і прикладаючи до запечених губів. Коли він привітався, жінка повернула до нього обвітрене бурякове обличчя, якусь мить мовчала, оглядаючи виношену куфайку, яку подарував йому Чорний, обмотане ганчірками взуття. «А де паровоз?» — запитав Савка. Вона все дивилася на нього з подивом чи з осудом, він так і не зрозумів. Потім мовчки кивнула і махнула рукою, повівши його до станційної хатини.
Там горіла грубка і парувала в горняті вода. Жінка налила йому кип'ятку, запареного на гілках, поклала сухий окраєць і вийшла. Савка чув, як вона гукала когось за порогом:
— Ковальов, ти ґдє? Ковальов!
А щоб його забрала напасть, твого Ковальова, подумав Савка. Не могла сказати, куди подівся паровоз і скільки його ще чекати. Він уже збирався вийти, але перед ним стало двоє чоловіків у міліцейському одязі.
Хто такий? Куди їдеш? Покажи метрики. Метрики у Савки не було, зате було велике бажання позбавитися цього спілкування, яке нічого доброго не обіцяло. Він хотів прослизнути низом, але його схопили за комір і кинули на лавку. Савка ощетинився, але зачепився ногою за відро, скрикнув і знепритомнів.
Отямився він у присмерку довгого білого коридора, в ліжку. Подумав: яке ж воно підступне, це життя. Б’єшся з усіх сил, рвешся на частини, щоб вирватися з полону, відмовляєшся від тепла і їжі, тікаєш на край світу, щоб здобути професію, працювати і нормально жити, а тут, за сотні кілометрів від патронату, знаходяться нові узурпатори, які хапають тебе за комір і тягнуть казна-куди. Чому такі речі трапляються тоді, коли ти вже на порозі нового життя?
Його мучило двоє запитань, на які він шукав відповіді: де він і де зараз Рубін? Савка поворушив ногами, відчув біль, але той біль був уже не такий гострий. Він побачив, що йоги обмотані бинтами.
Ми їдемо саньми в село. Попереду сидить батько, підганяє старого шкільного коня Орлика, який пирхає і дихає густою парою. Між батьком і мною на сіні лежить кабанчик, у якого мотузками зав’язані ноги. Кабанчик порохкує, немов хоче заспокоїти, що нікуди тікати не збирається. Я дивлюся в його маленькі тихі очі, торкаюся холодного мокрого рила, в якому заведене дротяне кільце, щоб не рився під стіну. Прикриваю кабанчика драним рядном і гладжу шорстку ковану спину. Сніг шурхотить під полозками, за спиною червоно сходить сонце.
З висоти п’ятирічного досвіду розумію, що кабанчикові довго з нами не жити. Колись удосвіта прийде дядько Яким, мати рано розтопить грубку і наставить грітися багато води. Потім дядько з батьком підуть у сарай, прив’яжуть до кабанчика вірьовку, витягнуть на подвір’я. Кабанчик не розумітиме, що таке з ним роблять, чому вірьовка врізається в тіло, і впиратиметься, рвонеться з рук, а вони його схоплять, повалять і заколють. Потім дядько витре ножі, набере повну чашку крові і вип’є. Цівка крові довго буде в нього засихати на бороді, і я боятимуся колія. Дірку, з якої цибенітиме кров, заткнуть ганчіркою, а самі прийдуть снідати. Батько хвалитиме дядька Якима, який заколов так, що «й не пікнув», а дядько, не звиклий до похвали, перекине чарку і перепитає, чи є гречана солома для осмалу, чи тільки пшенична. Кабанчика осмалять і скребтимуть ножами, а я дивуватимуся, чому він у сараї був такий великий, неповороткий, а тут лежить собі не товстий і не довгий.
- Предыдущая
- 41/50
- Следующая
