Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Дрозофіла над томом Канта [Роман] - Дністровий Анатолій - Страница 1
Анатолій Дністровий
Дрозофіла над томом Канта
Роман
Коли неможливо звільнитися від самого себе, людина знаходить задоволення в самопожиранні.
Між подвійним склом вони лежать уже не знати скільки років, мабуть, вікно не розкручували давненько й не мили всередині, як це щороку робила моя мати у своїй квартирі. Я завжди їй допомагав: мокрою ганчіркою повільно згрібав маленькі трупики, а потім ретельно мив внутрішню поверхню віконної рами від пилу. Цей простір між двома прозорими скляними оболонками — єдине місце, де нема часу й життя. Назовні, — де проспект, — постійний шум і різноманітні звуки, від різкого скрипу автомобільних гальм до світанкового дзвону птахів, а тут — у кімнаті, — лише шурхотіння сторінок або голоси дикторів новин із телевізора. Коли дивлюся на своє вікно, усміхаюся: від великого світу мене відокремлює лише мертвий простір із нерухомими тільцями мух, великих і малих, геть висохлих і посірілих, які спокійно лежать на пожовклій і полущеній колись свіжо-білій поверхні, — й згадую тебе. Коли ти до мене приїхала, то жахнулася від мого занедбаного побуту, а потім засміялася:
— Чоловіки без жінок поволі перетворюються на свиней!
— Чому?
— Поглянь сюди, — ти показала пальцем на внутрішній простір вікна між шибами, де лежать здохлі мухи, здохлі ще за попередньої власниці квартири, гидко скривилася й попросила до наступного свого приїзду розкрутити вікно і ретельно вимити зсередини. — Тут роботи — непочатий край. А якщо я кудись зникну? Ти ж пропадеш.
— Куди це ти маєш зникати? Нікуди ти не зникнеш!
Ти мовчки усміхнулася й вже ніби про себе задумано додала:
— Не переживай, я замість себе пришлю іншу. А тепер, — раптом знову пожвавилася ти, — щоб до наступного мого приїзду було чисто. Ок?
Ок. Але наступного приїзду так і не було, тому мені нічого не залишається, як дивитися на трупики мух і лише думати про тебе.
Що я можу сказати? Думати про тебе перетворилося у стабільну, навіть по-армійському дисципліновану звичку; інколи мені здається, що саме таким чином народжуються нав’язливі ідеї. Навряд чи я психічно хворий, хоча й психічно здоровим себе не назву. Можливо, я думаю про тебе, бо не маю чим зайнятися. Мене підбивають писати статті, брошури, методики з викладання мого курсу, виступати на конференціях і круглих столах, планувати тему докторської дисертації, бо кафедра «потребує перспективних професорів», оскільки старі через рік-другий-третій зовсім здитиніють, повимирають, мене постійно заохочують дописувати до газет і журналів, вести публічний і активний спосіб життя, утверджувати свій авторитет серед інших авторитетів, але, йопсель-мопсель, мене все це зовсім не цікавить і я мало цьому вділяю увагу, хоча й не відмежовуюся.
В мене є інше приємне заняття: думати про тебе. Коли я спостерігаю з вікна за випадковими людьми, які йдуть на тролейбусну зупинку, щоб зникнути з мого поля зору в громадському транспорті, коли під час лекції, зробивши незначну паузу, вдивляюся в очі студентів — глузливі, іронічні, зацікавлені, почервонілі від пиятик чи безсоння (хоча студенти всіляко намагаються показувати, що слухають мій предмет), коли снідаю на своїй маленькій кухні з пожовклою керамічною плиткою на стінах, гортаючи роздруківку чергової статті, «скачаної» з мережі, коли читаю книгу на дивані, з нетерпінням очікуючи, щоб обізвався телефон і я почув приємний голос давнього приятеля чи інший, коли голюся, замислено оглядаючи своє худе обличчя… — думаю про тебе. Уявляю твоє спокійне лице, повненькі живі губи та по-дитячому чисті сині оченята, в які дивишся і, ніби під впливом гіпнозу, не можеш відвести погляд. У такі миті стає особливо боляче, бо я відчуваю свою ліниву, трішки елегійну й ніби притуплену сонливість, яка прийшла на місце порожнечі, залишеною тобою.
На незначну мить моєю розрадою може стати музика або ж телебачення, якщо показують притомний фільм притомного режисера, бажано — минулих добрих часів. Музики вистачає ненадовго, бо вона нав’язує власний настрій, особливо гучна, гуркітлива та динамічна, від якої одразу стомлююся. Спершу я слухав усе молодіжне, навмисне розпитуючи у знайомих тінейджерів і студентів, що їм подобається, але вся ця урбаністика, музична мішанина, нелінійні та атональні експерименти настільки втомили, що я вдарився в іншу крайність — і зациклився на класичних композиторах. Від Генделя я ставав безвольним і спустошеним, ніби гумовий спущений матрац, від Скрябіна почувався розладнаним, як старий, потрісканий рояль, а коли щовечора слухав Бетховена, то постійно хотілося плакати. Я вмикав на комп’ютері Symphony № 7 in А і залюбки плакав: просто так, без причини, не розуміючи чому й навіщо. Звісно, це відбувалося без сліз і схлипів. Заплющивши очі, я відчував небезпеку музики: вона забирає навіть порожнечу, залишену тобою, бо наповнює її своїм настроєм, повністю підкорюючи мою волю. Через неї я втрачаю себе, і не знати що в мені починає відбуватися.
Інколи мені сняться здохлі мухи, що лежать між рамами подвійного вікна. Розумію чому: жити без подій і вчинків — попри те, що це не ризиковано, — дуже набридає й хочеться вирватися зі звичної шкаралупи, розірвати вуаль сонливості, що окутала життєвий простір і вдихнути свіже повітря на повні груди. Це ще не відчай, бо для відчаю я надто молодий. Це ще не криза середнього віку, бо кризи я поки не відчуваю, це й не апатія, бо тоді буквально до всього опускаються руки (як не як, а я все ще не втратив інтересу до лекцій, писання дрібних статей і спорадичних пиятик з колегами чи приятелями); ні, ні, це все не те. Мені здається, що саме життя раптово сповільнилося, втратило динаміку й непомітно перейшло в інерцію. Зрідка я створюю собі миті розради: блукаю вечірнім парком, вештаючись по випадкових забігайлівках і більярдних; спостерігаю за веселими компаніями моїх однолітків чи підлітків у кав'ярнях, прислухаюся до їхніх розмов, жартів чи сварок, і мені це заняття приносить справжню насолоду; в такі миті я пригублюю коньяк чи ром і глузую над розмазуванням шмарклів про «важливе», що відбувається у п’яних теревенях за сусідніми столиками; особливо ретельно я люблю прислухатися до так званих інтелектуальних балачок — хоча які вони в біса інтелектуальні? — до примітивного трьопу безтурботних шмаркачів про Коельо чи Булгакова.
Що тобі ще сказати?
Інколи телефонують незнайомі люди — стривожені, засмучені, зажурені, знервовані, розгублені. Буквально кілька годин тому, коли я наминав вермішель зі смаженим яйцем, був такий дзвінок. Незнайомка, судячи з голосу — жінка сорока, а може й п’ятдесяти років, — попросила покликати до слухавки бабу Маґду. Знову бабу Маґду, як завжди бабу Маґду. Мені осточортіло постійно відповідати, що баба Маґда тут більше не проживає, що вона виїхала в Донецьк, до внуків. Інколи я чую в слухавці схлипування, інколи зойки, інколи фрази, Господи, що ж це буде; мабуть, баба Маґда — дуже важлива людина, якщо через неї так переймаються. Бог із нею, тією бабою Маґдою. В мене інколи є справжня розрада, коли мій однокурсник Льоша, який мешкає в Ялті й працює там завучем школи, передає кілька літрів вина із місцевого заводу; наскільки знаю, це нефільтроване вино краде зграя місцевих кримських татар, які збувають його за дуже демократичними і вигідними цінами туристам і відпочивальникам. Найбільше я люблю чорно-червоні вина; «Ай-серез», «Чорний полковник», «Тайфі», «Чорний мускатель», «Ізабелла»; зазвичай наливаю собі велике металеве горня вина й виходжу на балкон. Мій балкон — найкраще місце в Києві. Ніхто не заважає, не чіпає, не говорить, тут усе належить тільки моїм думкам і ніщо на них не здатне вплинути. Просто сидиш на балконі і думаєш, дудлиш винце і куриш. Що ще треба? На балконі я відчуваю повільну течію свого життя, її найдрібніші зміни, що неквапно рухаються, поступаючись місцем іншим незначним подіям. Ковток за ковтком — я насолоджуюся вином і думаю.
- 1/39
- Следующая