Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вождь справедливих - Лісковацький Ришард - Страница 26
Там, у Красноставі, кожна справа, пов’язана з мандрівкою, здавалася дрібницею.
— Світ належить відважним! — вигукував товариш і тут-таки стримано пояснював, що сам він, на жаль, відвагою не грішить, тож про клімат Канади, про корисні копалини Мексіки, про індіанські резервації у Сполучених Штатах мусить довідуватись з книжок, замість того, щоб спізнати все це особисто.
Богдан вірив у свою відвагу, але не тільки вона відігравала основну роль у тому геройському рішенні, що його він прийняв. Був іще клопіт у школі й перспектива залишитись на другий рік. Була напружена атмосфера вдома… Останнім часом Богданів батько дійшов дуже небезпечного висновку, що школа — найважливіша річ у житті. Сам він не скінчив навіть семи класів, тож і постановив, що Ліпка-молодший має ліквідувати заборгованість в освіті своєї родини. Ідея була, звичайно, дуже благородна, проте Богдан поставився до неї скептично. Тим цікавішими й привабливішими здавалися йому слова товариша щодо подорожі в далекий і багатий світ.
Однак тепер, на познанському вокзалі, світ цей помалу, але послідовно почав втрачати свої чарівні барви. За кілька годин доведеться приймати найважливіше рішення в житті. Легко сказати: в порту стоять кораблі. Якщо його спіймають, якщо в останню хвилину щастя відвернеться, на нього чекатиме жаліслива доля втікача. А якщо все складеться щасливо? Якщо вдасться йому випливти в море? Перед такою можливістю Богдан теж мав побоювання. Стало йому раптом жаль матері, яка ні про що ще не знає, та вже, певно, плаче в тривозі, бо син не вернувся на ніч додому й півдня не дає про себе знати. Тільки одну ніч і півдня. А скільки таких днів і ночей спливе, поки Богдан повернеться на батьківщину? Стало йому жаль батька, який з горя хильнув, мабуть, склянку вина і втішає матір: не журися, Богдан розумний хлопець, не пропаде… йому ж уже п’ятнадцять років. Він раптом відчув симпатію і до вчительки Бродзіцької, бо, зрештою, ніякого свинства щодо нього вона не вчинила. Поставила йому таку оцінку, на яку він заслужив. Розчулився Богдан і від думки про те, що Справедливі напевне сидять у Варшаві й тривожаться за долю мандрівця. Мабуть, і вчитель непокоїться разом з ними.
Задумався Богдан: дуже складну роль головного героя випало йому грати в такій незначнії! історії. З цієї задуми вивело його тільки оголошення, що «пасажирський поїзд Варшава—Щецін за хвилину буде подано на першу колію другого перону…»
Богдан підхопився й став готуватись до своєї передостанньої серйозної операції. Останньою ж операцією мала бути посадка на пароплав.
Це вже був не той Богдан, який учора пополудні, з душею в п’ятах, починав у Красноставі свою непевну подорож. Тепер він поводився так, наче все життя тільки й робив, що їздив зайцем. Відійшовши в кінець перону, він спокійно дивився на поїзд, Що наближався. І раптом похолов, прикипівши до того місця, до стояв. Хтось назвав його прізвище…
— Ну, що чувати, колего Ліпка?
Ще мить — і Богдан з плачем признається у всьому. Такого несподіваного кінця він не чекав. Та ось почувся інший голос:
— Все гаразд, колего Місьорчик, через два тижні йду в відпустку.
Богдан обернувся. За спиною в нього стояло двоє чоловіків у формі залізничників. Той, що його назвали Ліпкою, тримав у руці червоний прапорець. Це, певно, черговий по станції. Обличчя його ще молоде, дуже симпатичне. Незабаром черговий пішов зустрічати поїзд, а Богдан, уже знаючи, що поїзд швидко не рушить, завбачливо змінив місце, перебравшись на інший перон.
Відтоді минуло вже кілька годин. Годин, повних напруження… Але, як і досі, все обійшлося без пригод. Богданові кілька разів пощастило приспати пильність кондуктора. І знову він так сильно повірив у своє щастя, що забув про обережність і поводився майже зухвало. Це його й занапастило. Паровоз протяжним гудком саме попрощався зі станцією Кшиж. Богдан зручно вмостився в купе, квитки в якому кондуктор перевірив кілька хвилин тому. Можна бути спокійним, що раніше, як за півгодини, він не з’явиться. Однак виявилося, що це — службіст, який любить влаштовувати пасажирам різні несподіванки. Ось він — мов уродився. Привітно дивлячись на Богдана, каже йому з чарівною усмішкою:
— Прошу пред’явити квиток…
Богдан якусь мить сидить нерухомо. В очах у нього переляк і здивування.
— Квиток, будь ласка…— нагадує залізничник.
Шукати? Навіщо шукати, коли відомо, що в кишенях можна знайти що завгодно, тільки не квиток. Так думає Богдан і раптом, ніби наперекір цим думкам, починає порпатися в кишенях. Витягає різний мотлох, яблуко, три цукерки, шкільне посвідчення, носовичок…
— Нема! — дивується він і далі обшукує кишені. — Або десь запхнув, або загубив.
Кондуктор знову всміхнувся. Ні, це вже не та усмішка, з якою він підійшов. Тепер у ній іронія, злість…
— Шукай, добре шукай, голубе, в мене є час, я почекаю…
Нічого не вдієш, треба взятися до пошуків як слід. Може, в цій маленькій кишеньці? А може, в задній кишені штанів? Теж нема. От безглуздя вийшло з цим квитком…
— Ти звідки їдеш? — запитання звучить так, ніби його поставив суддя або прокурор.
— З Познані…
— Куди?
— В Щецін…
Це ж треба, відповів уже на два запитання і ні разу не збрехав.
— Є в тебе шкільне посвідчення?
— Є.
Неймовірно. Знову відповідь правдива.
Кондуктор бере посвідчення й поволі читає:
— «Богдан Ліпка».
І коли в купе прозвучало це ім’я, Богдан здригнувся й похолов, як тоді на пероні: «Ну, що чувати, колего Ліпка?» І водночас у Богдана сяйнула така геніальна думка, яка народжується в дуже видатних головах хіба що раз на десять років.
— Отже, квитка в тебе немає? — голос кондуктора помітно посуворішав.
— Та ж він був! — Геніальна думка помалу виливається в геніальні слова, — Дядько мені купив. Сам і в кишеню мені поклав…
— Мій обов’язок перевіряти квитки, а не дядьків.
— Але якщо ви знаєте мого дядька, то можете його спитати, купував він мені квиток чи ні…
— Не знаю я твого дядька. Годі дурника клеїти!
— Та я серйозно. Дядько на залізниці працює, в Познані, невже ви його таки не знаєте?
Кондуктор раптом починає дуже пильно приглядатися до Богдана. Триває це надто довго. Ніякі людські нерви не витримають такого довгого й тяжкого випробування.
— Міхал Ліпка?
— Авжеж, Міхал, — мерщій притакує пасажир.
— Отже, черговий по станції Міхал…
— Мабуть, черговий, я в цьому не розбираюсь. Він з червоним прапорцем ходить.
— І це — твій дядько?
— Я приїздив до нього на кілька днів, а тепер їду в Щецін, до дідуся.
На обличчі кондуктора знову з’являється приязна усмішка. Він віддає посвідчення Богданові. По-дружньому плескає його по плечу.
— Твоє щастя, що Міхал — мій товариш. Чоловік він — те, що треба…
— Мій тато дуже його любить. А як надходять якісь свята, то за столом тільки й розмов, що про дядька Міхала.
— Може, хочеш перейти у вагон другого класу?
— Ні, я більше люблю їздити в третьому класі. Та й вільніше тут.
— Ти мені подобаєшся… І знаєш, ти дуже схожий на Міхала. Очі, ніс… Ти в Щеціні бував коли-небудь?
— Ніколи…
— Гарне місто, тільки дуже зруйноване. Ну, то до побачення…
Кондуктор вийшов, а Богдан сказав раптом так голосно, що пасажири в купе здивовано глянули на нього:
— Любий кондукторе! Мій дядечко Міхал — золотий чоловік!
Якийсь час Богданові здавалося, що інцидент з кондуктором уже остаточно залагоджено. Він навіть був трохи розчарований, оскільки не любив надто легких перемог. І, може, саме тому повторна поява кондуктора була сприйнята Богданом з істинно джентльменською усмішкою. Але цього разу кондуктор був так глибоко зосереджений, наче розв’язував складну математичну задачу, в якій треба було перемножити кількість пасажирів на кількість гвинтиків у паровозі. Тому усмішку Ліпки він зустрів з цілковитою байдужістю. Зрештою, засмучуватись через це ще не було причин. Виявилось, на жаль, що справа багато серйозніша. Може, не настільки серйозна, як результат множення пасажирів на гвинтики, однак контролерові, а потім і Богдану довелося над нею неабияк задуматись.
- Предыдущая
- 26/39
- Следующая