Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Щоденник Миколки Синицина - Носов Николай Николаевич - Страница 23
Скоро зовсім стемніло. На небі засяяв місяць. Довкола, мов велетні, стояли чорні стовбури дерев. За кожним деревом нам увижалися вовки. Ми зупинились і боялися йти вперед.
— Нумо кричати! — каже Мишко.
Тут ми як закричимо разом:
— Агов!
«Агов!» — відповіла луна.
— Агов! Агов! — закричали ми знову щосили.
«Агов! Аг-гов!» — повторила луна.
— Може, нам краще не кричати? — каже Мишко.
— Чому?
— Ще вовки почують і прибіжать.
— Тут, мабуть, ніяких вовків нема.
— А що як є! Краще ходімо швидше.
Я кажу:
— Ходімо прямо, а то ми ніяк на дорогу не виберемося.
Пішли ми знову. Мишко все оглядався і питав:
— А що робити, коли нападають вовки, а рушниці нема?
— Жбурляти в них палаючі головешки, — кажу я.
— А де їх брати, ці головешки?
— Розкласти вогнище — ось тобі й головешки.
— А в тебе є сірники?
— Нема.
— А вони на дерево можуть вилізти?
— Хто?
— Та вовки.
— Вовки? Ні, не можуть.
— Тоді, якщо на нас нападуть вовки, ми заліземо на дерево і сидітимемо до ранку.
— Що ти! Хіба висидиш на дереві до ранку?
— Чому не висидиш?
— Змерзнеш і впадеш.
— Чому змерзнеш? Адже нам не холодно.
— Нам не холодно, бо ми рухаємося, а спробуй посидь на дереві без руху — відразу змерзнеш.
— А навіщо сидіти без руху? — каже Мишко. — Можна сидіти й йогами дриґати.
— Втомишся — цілу ніч на дереві ногами дриґати!
Ми продиралися крізь густі чагарники, спотикалися через пні, провалювалися по коліна в снігу. Йти ставало важче й важче. Ми дуже втомилися.
— Киньмо ялинки! — кажу я.
— Шкода, — каже Мишко. — До мене хлопці сьогодні прийдуть. Як же я без ялинки буду?
— Тут коли б нам самим, — кажу, — вибратися! Чого ще про ялинки думати!
— Стривай, — каже Мишко. — Треба одному попереду йти і протоптувати дорогу, тоді другому легше буде. Мінятимемося по черзі.
Ми зупинилися, перепочили. Тоді Мишко пішов попереду, а я за ним услід. Йшли, йшли… Я зупинився, щоб перекласти ялинку на інше плече. Хотів іти далі, дивлюся — нема Мишка! Щез, ніби провалився крізь землю зі своєю ялинкою.
Я кричу:
— Мишко!
А він не відповідає.
— Мишко! Гей! Куди ж ти подівся?
Нема відповіді.
Я пішов обережно вперед, дивлюсь — а там урвище! Я мало не впав в_урвище. Бачу — внизу ворушиться щось темне.
— Гей! Це ти, Мишко?
— Я! Я, здається, з гори скотився!
— Чому ж ти не відповідаєш? Я тут гукаю, гукаю…
— Відповіси тут, коли я ногу забив!
Я спустився до нього, а там дорога. Мишко сидить посеред дороги й коліно руками тре.
— Що з тобою?
— Коліно забив. Нога, розумієш, підвернулась.
— Боляче?
— Боляче! Я посиджу.
— Ну, посидьмо, — кажу я.
Посідали ми з ним на снігу. Сиділи, сиділи, поки нас холод пройняв. Я кажу:
— Тут і замерзнути можна! Може, ходімо по дорозі? Вона нас куди-небудь виведе: або на станцію, або до лісничого, або в село яке-небудь. Не замерзати ж у лісі!
Мишко хотів устати, але тут же заохав і знову сів.
— Не можу, — каже.
— Що ж тепер робити? Давай я понесу тебе на плечах, — кажу я.
— Та хіба ти донесеш?
— Спробую.
Мишко підвівся й поліз мені на спину. Кректав, кректав, насилу виліз. Важкий! Я зігнувся в три погибелі.
— Ну, неси! — каже Мишко.
Тільки пройшов я кілька кроків, підковзнувся — і бебех у сніг.
— Ой! — зарепетував Мишко. — У мене нога болить, а ти мене в сніг кидаєш!
— Я ж не навмисне!
— Не брався б, якщо не можеш!
— Лихо мені з тобою! — кажу я. — То ти з бенгальськими вогнями морочишся, то ялинку аж поки засутеніло, вибирав, а тепер ось забився… Пропадеш тут з тобою!
— Можеш не пропадати!..
— Як же не пропадати?
— Іди сам. Це все я винен. Я вмовив тебе по ялинки їхати.
— Отже, я тебе покинути повинен?
— То й що ж? Я й сам дійду. Посиджу, нога перестане — я й піду.
— Та ну тебе! Нікуди я без тебе не піду. Разом приїхали, разом і повернутися повинні. Треба придумати що-небудь.
— Що ж ти придумаєш?
— Може, санки зробити? Сокира в нас є.
— Як же ти із сокири санки зробиш?
— Та не із сокири, голово! Зрубати дерево, а з дерева — санки.
— Таж цвяхів нема.
— Треба подумати, — кажу я.
І став думати. А Мишко все на снігу сидить. Я підтягнув до нього ялинку й кажу:
— Ти краще на ялинку сядь, а то простудишся. Він сів на ялинку. Тут мені ось що спало на думку.
— Мишко, — кажу я, — а що, коли тебе повезти на ялинці?
— Як — на ялинці?
— А отак: ти сиди, а я за стовбур тягтиму. Ану, тримайсь!
Я схопив ялинку за стовбур і поволік. От як ловко придумав! Сніг на дорозі твердий, укочений, ялинка по ньому легко йде, а Мишко на ній — мов на санках!
— Чудово! — кажу я. — Ану, держи сокиру.
Віддав йому сокиру. Мишко вмостився зручніше, і я повіз його по дорозі. Скоро ми вибралися на узлісся й відразу побачили вогники.
— Мишко! — кажу. — Станція!
Здалеку вже було чути гук поїзда.
— Швидше! — каже Мишко. — Запізнимося на поїзда.
Я побіг щодуху. Мишко кричить:
— Наддай ходи! Запізнимося!
Поїзд уже під'їжджав до станції. Тут і ми наспіли. Підбігаємо до вагона. Я підсадив Мишка. Поїзд рушив, я скочив на підніжку і ялинку за собою втяг. Пасажири у вагоні картали нас за те, що ялинка колюча.
Хтось запитав:
— Де ви взяли таку обідрану ялинку?
Ми почали розповідати, що з нами в лісі скоїлося. Тоді всі стали жаліти нас. Одна тітонька посадила Мишка на лавку, зняла з нього валянок і оглянула ногу.
— Нічого страшного нема, — сказала вона. — Просто забив.
— А я думав, що ногу зламав, так вона в мене боліла, — каже Мишко.
Хтось сказав:
— Нічого, до весілля заживе!
Усі засміялися. Одна тітонька дала нам по пирогу, а інша — цукерок. Ми зраділи, бо дуже зголодніли.
— Що ж ми тепер будемо робити? — кажу я. — У нас на двох одна ялинка.
— Віддай її на сьогодні мені, — каже Мишко, — і на тому кінець.
— Як це кінець? Я її тягнув через увесь ліс та ще тебе на ній віз, а тепер сам без ялинки залишусь?
— Так ти мені її тільки на сьогодні дай, а завтра я тобі поверну назад.
— Гарненька, — кажу, — штука! В усіх хлопців свято, а в мене навіть ялинки не буде!
— Ну ти зрозумій, — каже Мишко, — до мене сьогодні хлопці прийдуть! Що ж я без ялинки робитиму?
— Ну, покажеш їм свої бенгальські вогні. Що, хлопці ялинки не бачили?
— Таж бенгальські вогні, мабуть, не горітимуть. Я їх уже двадцять разів робив — нічого не виходить. Тільки дим, та й годі!
— А може, вийде?
— Ні, я й не згадуватиму про це. Може, хлопці вже забули.
— Е, ні, не забули! Не треба було завчасу хвалитися.
— Якби в мене ялинка була, — каже Мишко, — я про бенгальські вогні що-небудь вигадав би і якось викрутився б, а тепер просто не знаю, що діяти.
— Ні, — кажу, — не можу я тобі ялинку віддати. В мене ще жодного року так не було, щоб ялинки не було.
— Ну будь другом, виручи! Ти мене вже не раз виручав!
— Що ж, я тебе завжди виручати повинен?
— Ну, востаннє! Я тобі що хочеш за це дам. Візьми мої лижі, ковзани, чарівний ліхтар, альбом з марками. Ти ж сам знаєш, що в мене є. Вибирай що завгодно.
— Гаразд, — сказав я. — Коли так, віддай мені свого Дружка.
Мишко задумався. Він одвернувся й довго мовчав. Тоді подивився на мене — очі у нього були сумні — і сказав:
— Ні, Дружка я не можу віддати.
— Ну от! Казав «що завгодно», а тепер…
— Я забув про Дружка… Я, коли говорив, думав про предмети. А Дружок не предмет, він живий.
— То й що ж? Простий собака! Якби він хоч породистий був.
- Предыдущая
- 23/41
- Следующая