Лісова пісня - Украинка Леся - Страница 4

Дійшовши до берега озера, Лукаш зупинився.

Л е в

Чого ж ти зупинився? Тут не можна

зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.

Л у к а ш

Та я хотів собі сопілку втяти, -

хороший тута вельми очерет.

Л е в

Та вже тих сопілок до лиха маєш!

Л у к а ш

Ну, скільки ж їх? - калинова, вербова

та липова, - ото й усі. А треба

ще й очеретяну собі зробити, -

та лепсько грає!

Л е в

Та вже бався, бався,

на те бог свято дав. А взавтра прийдем,

то будем хижку ставити. Вже час

до лісу бидло виганяти. Бачиш,

вже онде є трава помежи рястом.

Л ук а ш

Та як же будемо сидіти тута?

Таж люди кажуть - тут непевне місце...

Л е в

То як для кого. Я, небоже, знаю,

як з чим і коло чого обійтися:

де хрест покласти, де осику вбити,

де просто тричі плюнути, та й годі.

Посієм коло хижки мак-відюк,

терлич посадимо коло порога, -

та й не приступиться ніяка сила...

Ну, я піду, а ти собі як хочеш.

Розходяться. Лукаш іде до озера і зникає в очереті. Лев іде понад берегом, і його не стає видко за вербами.

Р у с а л к а

(випливає на берег і кричить)

Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте!

Л і с о в и к

(малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці)

Чого тобі? Чого кричиш?

Р у с а л к а

Там хлопець

на дудки ріже очерет!

Л і с о в и к

Овва!

Коби всії біди! Яка скупа.

Ось тута мають хижку будувати, -

я й то не бороню, аби не брали

сирого дерева.

Р у с а л к а

Ой леле! хижу?

То се тут люди будуть? Ой ті люди

з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу!

я не терплю солом'яного духу!

Я їх топлю, щоб вимити водою

той дух ненавидний. Залоскочу

тих натрутнів, як прийдуть!

Л і с о в и к

Стій! не квапся.

То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,

а він нам приятель. То він на жарт

осикою та терличем лякає.

Люблю старого. Таж якби не він,

давно б уже не стало сього дуба,

що стільки бачив наших рад, і танців,

і лісових великих таємниць.

Вже німці міряли його, навколо

втрьох постававши, обсягли руками -

і ледве що стікло. Давали гроші -

таляри биті, людям дуже милі,

та дядько Лев заклявся на життя,

що дуба він повік не дасть рубати.

Тоді ж і я на бороду заклявся,

що дядько Лев і вся його рідня

повік безпечні будуть в сьому лісі.

Р у с а л к а

Овва! А батько мій їх всіх потопить!

Л і с о в и к

Нехай не важиться! Бо завалю

все озеро гнилим торішнім листом!

Р у с а л к а

Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!

(Зникає в озері).

Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки [мелодії № 1, 2, 3, 4], ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

М а в к а

Ох, як я довго спала!

Л і с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

в червоні черевички убереться

і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавлють

на чистім плесі каченятка дикі.

М а в к а

А хто мене збудив?

Л і с о в и к

Либонь, весна.

М а в к а

Весна ще так ніколи не співала,

як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія № 5].

Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.

Л і с о в и к

Та ні, то хлопець на сопілці грає.