Лісова пісня - Украинка Леся - Страница 11

що любощі такі солодкі!

Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.

Мавко!

ти з мене душу виймеш!

М а в к а

Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу,

а серденько словами зачарую...

Я цілуватиму вустонька гожі,

щоб загорілись,

щоб зашарілись,

наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні,

хай вони грають,

хай вони сяють,

хай розсипають вогні самоцвітні!

(Раптом сплескує руками),

Та чим же я принаджу любі очі!

Я ж досі не заквітчана!

Л у к а ш

Дарма!

Ти й без квіток хороша.

М а в к а

Ні, я хочу

для тебе так заквітчатися пишно,

як лісова царівна!

(Біжить на другий кінець галяви, далеко від озера,

до цвітучих кущів).

Л у к а ш

Почекай!

Я сам тебе заквітчаю.

(Іде до неї).

М а в к а

(смутно)

Не красні

квітки вночі... тепер поснули барви...

Л у к а ш

Тут світляки в траві, я назбираю,

вони світитимуть у тебе в косах,

то буде наче зоряний вінок.

(Кладе скільки світляків їй на волосся).

Дай подивлюся... Ой, яка ж хороша!

(Не тямлячись від щастя, пориває її в обійми).

Я ще набрати мушу. Я вберу

тебе, мов королівну, в самоцвіти!

(Шукає в траві попід кущами світляків).

М а в к а

А я калини цвіту наламаю.

Вона не спить, бо соловейко будить.

(Ламає білий цвіт і прикрашує собі одежу).

Р у с а л к а

(знов виходить з туману.

Шепоче, повернувшись до очеретів)

Дитинчата-Потерчата,

засвітіте каганчата!

В очеретах заблимали два бродячі вогники. Далі виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи. Русалка притуляє їх до себе і шепоче, показуючи в далечінь на білу постать Лукашеву, що мріє в мороку поміж кущами.

Дивіться, он отой, що там блукає,

такий, як батько ваш, що вас покинув,

що вашу ненечку занапастив.

Йому не треба жити.

П е р ш е П о т е р ч а

Утопи!

Р у с а л к а

Не смію. Лісовик заборонив.

Д р у г е П о т е р ч а

А ми не здужаєм, бо ми маленькі.

Р у с а л к а

Ви маленькі,

ви легенькі,

в ручках вогники ясненькі,

ви як ласочки тихенькі, -

ви підіть у чагарник,

не почує Лісовик,

а як стріне -

вогник свіне -

був і зник!

Перекиньтесь блискавками

над стежками.

Спалахніть над купиною,

поведіть драговиною, -

де він стане,

там і кане

аж на саме дно болота...

Далі - вже моя робота!

Ну! блись-блись!

П о т е р ч а т а

(рушаючи одно до одного)

Ти сюдою, я тудою,

а зійдемось над водою!

Р у с а л к а

(радо)

Подались!

(Надбігає до болота, бризкає водою з пальців

позад себе через плечі. З-за купини вискакує Куць,

молоденький чортик-паничик).

Куцю-Куцю,

поцілуй у руцю!

(Свавільним рухом простягає йому руку, він цілує).

К у ц ь

За що ж то, панянко?

Р у с а л к а

Я тобі сніданко

гарне наготую, тільки не прогав.

(Показує в далечінь на Лукаша).

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

К у ц ь

(махнув рукою)

Поки не в болоті, -

сухо в мене в роті!

Р у с а л к а

Буде хлопець твій,

радість буде й бабі, й матінці твоїй!

Куць стрибає за купину І зникає. Русалка в очереті зорить за Потерчатами, що миготять бігунцями, спалахують, блимають, снуються, перебігають.

Л у к а ш

(шукаючи світляків, завважає вогники)

Які хороші світляки! летючі!

Я ще таких не бачив! А великі!