Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Мене називають Червоний - Памук Орхан - Страница 27
Якби мене спіймали, то душа бідолахи Заріфа-ефенді віднайшла б спокій. Нині в затінку дерев, у щебетанні птахів, милуючись золотими водами Халіча та банями Стамбула, я вкотре подумав: до чого прекрасна річ — життя, й наліг на лопату засипати могилу. Після того, як безталанний Заріф-ефенді потрапив під вплив людей завжди насупленого ваїза з Ерзурума й останнім часом почав десь пропадати з ними, його дружні почуття до мене геть охололи. Але ж були й тих двадцять п'ять років, коли ми не розлучалися, ілюструючи книжки для падишаха. Ми заприятелювали понад двадцять літ тому, працюючи над «Шахнаме» для покійного вітця нашого султана. Та найбільше нас здружила робота над вісьмома сторінками до «Дивана»[117] Фізулі.[118] Якось я прийшов у садок Заріфа-ефенді висловити свою підтримку його справедливим, але безглуздим прагненням (маляр повинен душею відчувати текст, який ілюструє). Був літній вечір, над нами шаленіли зграї ластівок; Заріф-ефенді піднесено, напоказ читав рядки «Дивана» Фізулі, а я терпляче слухав. Один рядок із того вечора зберігся в моїй пам'яті: «Я — не я, Ти — той, кого називаю «я». — «Як намалювати цей уривок?» — роздумував я тоді.
Щойно знайшли труп, я миттю побіг до Заріфа-ефенді додому. Невеличкий садок, де ми читали вірші, стояв засніжений. Я відчував, що він поменшав, як і кожен садок, котрий ми бачимо знову через роки. Й будинок теж немов поменшав. Голосіння в сусідній кімнаті перевалило за край і все наростало — жінки неначе змагалися між собою. Я, нашорошивши вуха, слухав старшу сестру Заріфа-ефенді: чому в нашого брата понівечене обличчя, чому розтроще-на голова? Чотири дні він лежав на дні колодязя, а коли підняли, то брати не змогли розпізнати труп. Вони витягли з дому його сердешну жінку Кальбіє, і та в темряві ночі впізнала свого чоловіка за шматтям, котре лишилося від одягу. В мене перед очима майнуло, як купці дістають з колодязя Юсуфа[119] Мідьянли, кинутого туди його заздрісними братами. Я отримував особливе задоволення, зображаючи цю сцену з поеми «Юсуф і Зюлейха»,[120] бо вона нагадує, що в житті на чільному місці — почуття братніх ревнощів.
Запала тиша, мені здалося, ніби погляди присутніх на похороні прикипіли до мене. Може, заплакати? Та мої очі були зайняті Карою. Гнида! Він придивляється до кожного з нас і входить у роль людини Еніште-ефенді, якій доручено докопатися до того, що коїться в малярському колі.
— Хто здатен на таку підлість?! — репетував найстарший брат небіжчика. — Яка тварина зважилася познущатись над нашим братом, який ніколи нікого й пальцем не зачепив?
Я всім серцем розділяв його горе й намагався відповісти самому собі на запитання, що пролунало. Хто був недругом Заріфа-ефенді? Хто ще, окрім мене, міг убити його? Пригадую: був час, коли він затято ворогував із кимось через свої заставки. По-моєму, ми працювали над «Хюнернаме». Хтось доводив, що Заріф-ефенді не дотримує традиційного стилю, нашвидкуруч мазюкає дешеві заставки й нікудишніми кольорами паскудить береги сторінок, над якими ми, маляри, впріваємо. Хто це був? Згодом розповзлися пересуди про його кохання до гарненького підмайстра-палітурника з верхнього поверху. Однак причина балачок не крилася в чварах, до того ж це дуже давня байка. А ще були люди, що затаїли злобу на Заріфа-ефенді через його витонченість, жіночну манірність. Хоча насправді неприязнь крилась ось у чому: Заріф рабськи дотримував древнього стилю, своїми заставками руйнував гармонію кольорів і з напускною мудрістю розводився перед Османом про неіснуючі помилки в роботах інших малярів, а особливо — в моїх… Остання буча була пов'язана з болючою для Османа темою. Заріф-ефенді потайки від малярського цеху султана взяв дрібне замовлення на стороні. На той час падишах уже почав був утрачати цікавість до живопису, і головний скарбничий став платити нам мало грошей. Тож усі маляри незабаром почали навідуватися в двоповерхові особняки хамуватих пашів, а найталановитіші — ночами до Еніште.
Мене анітрохи не засмутило рішення Еніште припинити роботу над своєю книгою, нашою книгою, бо вона була злощасна. Без сумніву, він здогадався, що шелепу Заріфа-ефенді прибрав хтось із нас, тих, котрі ілюстрували книгу. Якби ви були на його місці, то хіба б кликали до себе вбивцю малювати ночами? Чи ви б спершу вивели душогуба на чисту воду й вирішили для себе, який маляр найкращий. Я впевнений: Еніште зрозуміє, хто з його художників наймайстерніший як у накладанні фарб, так і в заставках, як у палітурній справі, так і в малярстві, як у виведенні рис обличчя, так і в розміченні сторінок. Він захоче мати справу тільки зі мною. Я нізащо не повірю, що Еніште може скотитися до того, щоб мати мене за звичайнісінького вбивцю чи маляра-нездару.
Краєм ока я стежу за отим тупоголовим Карою-ефенді, який веде під руку свого дядька. Вдвох, разом із юрмиськом, що розбігається з похорону, спускаються з цвинтаря до Еюпської пристані. Я ж крокую позаду. На причалі вони сіли в чотиривесловий човен, я, дещо потому, розмістивсь у шестивесловому в гурті юних учнів, котрі, вже забувши й небіжчика, й похорон, весело пересміювалися. У водах Фенеркапи наші човни зійшлися дуже близько, ще трохи й зіштовхнулися б штевнями. Мені було видно, як Кара щось туркоче Еніште на вухо, й знову подумав: як легко вбити людину. О мій Аллаху! Ти всіх нас наділив неймовірною силою, проте й уселив страх, аби ми не змогли нею скористатися.
Але досить людині один раз пересилити свій страх, і вона стає зовсім іншою. Здавна я жахався не лише шайтана, а найменших проявів зла в своєму серці. А тепер відчуваю, що зі злом можна змиритися, особливо тоді, коли того вимагає мистецтво. Після вбивства мої руки кілька днів тремтіли. Однак, позбавивши життя отого нікчему, я почав малювати краще, мої кольори стали яскравішими й сміливішими, а найголовніше — сила моєї уяви творить дива. Та скільки в Стамбулі знайдеться людей, спроможних оцінити мої ілюстрації?
Ми пливли якраз посередині Халічу, я розлючено дивився на Стамбул. Засніжені бані переливалися на сонці, що несподівано виглянуло з-за хмар. Якщо місто велике й розмаїте, то в ньому безліч схованок для ваших злочинів і гріхів: що більше в ньому жителів, то легше вам розчинитися поміж них разом зі своїм гріхом. Поступ міста потрібно одінювати не за кількістю вчених, якими воно славиться, не за числом бібліотек, малярів, краснописців і медресе, а за тим морем злочинів, які тисячоліттями кояться в пітьмі вулиць. Я впевнений на всі сто: за таким критерієм, Стамбул — наймудріше місто світу.
На причалі району Ункапани[121] я зійшов з човна на берег слідом за Карою та Еніште. Підтримуючи одне одного, вони підіймалися вгору, я рухався позаду. На згарищі за мечеттю султана Мехмета вони зупинилися, востаннє побалакали й розійшлись. Коли Еніште-ефенді залишився сам, він видавсь мені геть немічним дідом. Мене щось штовхало підбігти до нього й зізнатися, що я вбив того негідника, бо він зводив на нас наклепи, які залякували нас. І запитати Еніште: «Чи була правда на боці Заріфа-ефенді, коли він твердив, що ми зловживаємо довірою падишаха, ніби наші малюнки — зрада древнього стилю, наруга над нашою вірою?» І ще: «Чи закінчили ви останню велику ілюстрацію?»
Вечір. Я стояв посеред заметеної снігом вулиці й дивився в далеч. Сумували побілілі дерева, верталися додому батьки з дітьми, блукали джини, пері, розбійники й злодії. А там — у кінці вулиці — ошатний двоповерховий будинок Еніште-ефенді. Під його дахом живе найчарівніша жінка в світі, яку я бачив усього раз крізь голе гілля каштанів. Та я не хочу втрачати голови.
19. Я — монета
Я — золота монета османського султана, двадцять друга проба. Зверху на мені викарбувана знаменита туґра покровителя світу Його Величності падишаха. Тут, у цій чудовій кав'ярні, оповитій після похорону смутком, мене намалював один із найвидатніших майстрів нашого падишаха Лейлек. Але він не встиг мене позолотити, бо працював опівночі. Та ви вже й самі довершили моє зображення в своїй уяві. Перед вами висить моє зображення, а сама я лежу в гамані вашого брата, великого маляра Лейлека. Ось він піднімається, дістає мене з гамана й показує вам. Здрастуйте, здрастуйте, здоровенькі були, талановиті митці та наші гості. Ваші очі загоряються, серця застукотіли, лишень полум'я світильника впало на мене, і ви вже заздрите моєму господареві майстру Лейлекові. Що ж, не дивно, адже ж тільки я — належна оцінка малярського хисту.
117
Диван (перс, запис, книга) — у класичних літературах Близького та Далекого Сходу — поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії. Кожен поет мусив мати бодай один диван.
118
Мухаммєд Сулейман-огли Фізулі (1494–1556) — азербайджанський поет. Писав азербайджанською, перською й арабською мовами. Автор класичних газелей, касид, рубаї.
119
Юсуф — у мусульман біблійний Йосип, син Якова.
120
«Юсуф і Зюлейха» — літературно-фольклорна пам'ятка багатьох народів Сходу, створена за мотивами біблійно-коранічної легенди про Йосипа (Юсуфа), сина Якова.
121
Ункапани — район на європейському боці Босфору.
- Предыдущая
- 27/115
- Следующая