Замкнена кімната - Шеваль Май - Страница 48

Чекаючи на зелений поїзд, до якого доклали рук вандали, Мартін Бек думав про контейнерні перевезення: тепер не впустиш сталевого контейнера з пляшками коньяку, щоб потім можна було розбивати їх і зливати коньяк у каністру чи бідон. Зате теперішні гангстерські синдикати мають можливість перевозити контрабандою все, що завгодно. І перевозять щодня, тому що митна служба, зовсім утративши контроль над розвитком торгівлі, зосередила всю свою увагу на безглуздий контроль особистого багажу, виловлюючи з нього не зазначений у декларації блок сигарет чи пляшку віскі.

Прибув поїзд. Мартін Бек зробив пересадку на станції «Центральна» і вийшов біля Торговельної школи.

У пивниці на Сурбрунсгатан продавщиця підозріло подивилась на його піджак, зім'ятий і запорошений після відвідин горища транспортного агентства.

— Будь ласка, дві пляшки червоного вина, — попросив він.

Продавщиця відразу натиснула кнопку під прилавком, від якої засвічувалась червона контрольна лампочка, й суворо попросила в нього посвідчення.

Мартін Бек витяг свій документ, і продавщиця почервоніла, ніби стала жертвою непристойного, дурного жарту.

Забравши вино, Мартін Бек подався до Реї.

Він натис на дзвоник, тоді штовхнув двері. Зачинено. Але в передпокої світилося світло, — тому, почекавши, він знову подзвонив.

Рея відчинила. Сьогодні вона була в брунатних вельветових штанях і якійсь довгій, майже до колін ліловій кофті.

— О, це ти, — кисло мовила вона.

— Можна зайти?

Вона підвела на нього очі.

— Заходь.

Рея обернулась, і Мартін Бек рушив за нею до передпокою.

Ступивши два кроки, вона зупинилась і похилила голову. Потім вернулася до дверей і пересунула запобіжник так, щоб замок не зачинявся. Тоді передумала, знов замкнула двері й пішла поперед Мартіна Бека до кухні.

— Я купив дві пляшки вина.

— Постав їх у буфет, — мовила Рея, сідаючи до столу.

Там лежали розкладені книжки, папери, олівець і рожева гумка.

Мартін Бек витяг з торби пляшки і сховав у буфет. Рея позирнула в його бік і невдоволено спитала!

— Навіщо таке дороге?

Він сів напроти неї.

— Знов Сверд? — Вона пильно глянула на нього.

— Ні. Хоч може бути як привід.

— А тобі треба приводу?

— Треба. Для хоробрості.

— Ну добре, — мовила вона. — Питимемо чай.

Вона відсунула книжки вбік, підвелася й заторохтіла посудом.

— Взагалі я хотіла ввечері трохи почитати. Та обійдусь. Надто вже сумно сидіти самій. Ти вечеряв?

— Ні.

— От і добре. Зараз щось придумаю.

Вона вперлася однією рукою в стегно, а другою почухала потилицю.

— Рис, — сказала вона. — Чудово. Зварю рис, а потім заправлю його чимось, щоб було смачно.

— Нехай буде рис.

— Але тобі доведеться почекати десь хвилин із двадцять. А тим часом вип'ємо чаю.

Рея дістала чашки й налила чай. Тоді сіла, взяла дужими широкими пальцями чашку й дмухнула в неї, і далі дивлячись на нього трохи невдоволено.

— Між іншим, ти вгадала про Сверда. В нього є гроші в банку. І чимала сума.

— О-о-о, — озвалася Рея.

— Хтось платив йому по сімсот п'ятдесят крон щомісяця. Тобі не спадає на думку, хто це міг бути?

— Ні. Він же нікого не знав.

— Чого він перебрався?

Рея здвигнула плечима.

— Я маю тільки одне пояснення: йому тут не подобалося. Він же був дивак. Кілька разів нарікав, що я пізно замикаю двері під'їзду. Наче будинок тільки для нього.

— Так, це слушно.

Вона трохи помовчала, тоді спитала:

— Що слушно? Ти довідався про Сверда щось цікаве?

— Не знаю, чи воно буде тобі цікаве, — відповів Мартін Бек. — Усе-таки скидається на те, що його хтось застрелив.

— Дивно. Ану розкажи.

Вона заторохтіла посудом, проте слухала уважно, не перебиваючи, тільки деколи насуплювала брови. Коли Мартін Бек скінчив, вона зареготала. — Чудово! Ти не читаєш детективів?

— Ні.

— Я їх купами поглинаю, всі, які трапляються. І відразу забуваю. Але це класичний випадок. Замкнена кімната — про це писано й переписано. Я недавно читала… Стривай. Розстав тим часом тарілки і візьми з полиці соєву підливу. Накрий так, щоб було приємно сісти до столу.

Він постарався, як міг. Рея повернулася за кілька хвилин з якимось журналом, поклала його біля своєї тарілки, тоді взялася насипати рис.

— Їж, поки гарячий, — звеліла вона.

— Смачний, — похвалив Мартін Бек.

— Угу-у. Вийшов добрий.

Рея швидко впоралася зі своєю пайкою і розгорнула журнал.

— Слухай. Замкнена кімната. Розслідування. Три основні версії: А, Б і В. Версія А: злочин стався в кімнаті, що справді замкнена зсередини, і вбивця зник тому, що в кімнаті його ніде немає. Б: злочин стався в кімнаті, що тільки здається щільно замкненою, а насправді є якийсь досить хитрий спосіб вибратися з неї. В: убивця в кімнаті і десь сховався.

Рея насипала собі ще рису.

— Версія В тут начебто не підходить. Неможливо ховатися у кімнаті два місяці, а надто, коли маєш тільки півкоробки котячого харчу. Але тут є ще безліч варіантів. Наприклад, А-5: убивство з допомогою тварини. Або Б-2: вбивця викручує завіси на дверях, а замки й засуви не чіпає, тоді виходить і прикручує назад завіси.

— Хто все це понаписував? Рея пошукала очима автора.

— Якийсь Єран Сундгольм. Він цитує й інших авторів. Непоганий варіант А-7: ілюзорне вбивство, викликане порушенням часової послідовності. Добрий варіант і А-9: жертва дістає смертельну рану десь в іншому місці, приходить до своєї кімнати, замикається і аж тоді помирає. На, читай сам.

Рея подала журнал Мартінові. Він перебіг його очима і відклав набік.

— Хто митиме посуд?

Він підвівся й почав збирати тарілки. Вона підігнула ноги, вперлася п'ятами в спинку стільця й обняла коліна.

— Ти ж детектив і повинен радіти, що трапився незвичайний випадок. По-твоєму, до лікарні дзвонив загадковий убивця?

— Не знаю.

— А мені здається, що міг дзвонити він.

Мартін Бек здвигнув плечима.

— Все, певне, було з біса просто, — сказала вона.

— Можливо.

Хтось посмикав за двері, та дзвоник мовчав, і Рея не пішла відчинити.

У будинку виробився своєрідний звичай. Якщо хтось хотів, щоб йому не заважали, то замикав двері, а з другого боку, коли в когось була важлива справа, то він дзвонив. Такі стосунки вимагали взаємної довіри.

Мартін Бек помив посуд і сів.

— Може, знімемо пробу з твого дорогого вина? — запропонувала Рея.

Вино справді було добре. Вони посиділи мовчки.

— Тобі подобається твоя служба?

— Гм…

— Не хочеш про це, то балакаймо про щось інше.

— Здається, мене надумали поставити начальником управління.

— А ти не хочеш, — зробила висновок вона. Потім, помовчавши, спитала — Яку ти музику любиш? Я маю всякі платівки.

Вони перейшли до кімнати з програвачем та різними за кольором кріслами і ввімкнули музику.

— Скинь той піджак, хай йому біс, — сказала Рея. — І черевики.

Вона відкоркувала другу пляшку, але тепер вони пили поволі.

— Ти була в поганому гуморі, коли я прийшов, — сказав Мартін Бек.

— І так, і ні.

Більше вона нічого не сказала. Отже, зустріла його навмисне холодно. Натякнула, що вона не така легка здобич, як йому здається. Він зрозумів натяк і бачив, що вона знає про це.

Мартін Бек ковтнув вина, йому було дуже легко на серці.

Він хитро глянув на Рею, що сиділа насуплена, спершись ліктями на низенький столик.

— Може, розважимося мозаїкою? — раптом спитала вона.

— Я маю вдома дуже гарну, — відповів Мартін Бек. — Лайнер «Куїн Елізабет».

Це була правда. Він років два тому купив ту мозаїку, а потім забув про неї.

— Прихопи з собою другого разу, — сказала Рея.

Вона сіла інакше — схрестила ноги і сперлась підборіддям на руки.

— До речі, врахуй, що я сьогодні в кепській формі.

Він швидко глянув на неї.

— Знаєш, як це буває в жінок.

Мартін Бек кивнув головою.