Прощавай, кохана! - Чэндлер Раймонд - Страница 18

Я курив і прислухався до друкарської машинки за стіною, спостерігав за світлофором на розі бульвару Голлівуд. З мого вікна було видно, як спалахують різноколірні вогні. Долинало шарудіння шин, наче вітер гнав паперові пакети по асфальту.

Цигарки були дуже грубі. Нічого дивного, російські цигарки теж такі.. Тим паче що в марихуани велике листя. Індійські коноплі, американський гашиш. Докази… Боже! І що за капелюшки носять жінки! Голова в мене розламувалася. Божевільний, що візьмеш.

Я дістав складаний ніж, відкрив найменше, дуже гостре лезо, єдине, яким я не чистив люльки, і взяв одну з цигарок. Те саме зробив би і поліцейський експерт. Він би розрізав цигарку навпіл і вивчив її вміст під мікроскопом. Це для початку. Іноді знайдеш щось несподіване. Але не часто. Втім, навіщо мені здався той експерт! Відробляє свою зарплату, й годі.

Я почав робити надріз посередині. Мундштук був дуже твердий, тож різати було важко. Нічого, власник теж був твердий горішок, але це його не врятувало. Подивимось, чи стане він мені на перешкоді.

З мундштука випали маленькі клаптики лискучого твердого паперу: шматочки якоїсь картки із залишками тексту. Я нахилився, намагаючись розправити І розташувати їх по порядку, але вони роз'їжджалися по склу. Тоді я схопив другу цигарку і заходився біля неї. Спочатку встромив лезо у мундштук, намагаючись витягти картку. Це не вдалося. Тоді поклав її на стіл й почав обережно відрізати мундштук від частини з марихуаною. Тоненький папір різався легко. І ось нарешті я дістався до картки, згорнутої у трубочку, але неушкодженої.

Обережно розгладив її. Це була візитка кольору слонової кістки, майже біла. Напис зроблений витончено та елегантно. У нижньому лівому кутку номер телефону у Стілвуд-Хейтсі, у нижньому правому напис: «Тільки згідно з записом». Посередині трохи більшими літерами — прізвище: «Жюль Амтор». А під ним значно меншим шрифтом: «Психіатр-консультант».

Я взявся за останню цигарку. На превелику силу мені вдалося витягти картку, не пошкодивши цигарки. Вона нічим не відрізнялася від інших, і я засунув її назад.

Подивився на годинника, поклав люльку у попільничку, посидів, тоді ще раз глянув на годинника. Загорнув дві розрізані цигарки та шматочки візитки у папір, цілу цигарку — окремо і обидва пакунки замкнув у письмовому столі.

Візитна картка лежала переді мною. На ній значилося: «Жюль Амтор. Психіатр-консультант. Тільки згідно з записом. Стілвуд-Хейтс, номер телефону». Адреси нема. Три однакові картки, загорнуті у трьох порціях марихуани, що були у китайському чи японському шовковому портсигарі, з покришкою із штучним черепаховим панциром. Така гаптована дрібничка коштує тридцять п'ять — сімдесят п'ять центів. Її можна придбати у будь-якій східній крамничці: Хоу Фоу Сінг чи Лонг Сінг Танг[5]. Крамнички, де япошка чи китайоза з вишуканими манерами тоненько сміється разом з вами, коли ви кажете, що пахощі «Місяця Аравії» нагадують вам запах дівчат у задніх кімнатах ресторану Сааді у Фріско. При тому вони удавано лякаються.

І така дрібничка — у кишені людини, яку вбили. У кишені, де був ще один, дуже коштовний портсигар із сигаретами, які він справді курив.

Може, Маріотт про них забув? Дурниці. Може, вони належали комусь іншому? Може, він знайшов їх у холі готелю і забув про них? Забув відкрити і подивитися, що там. «Жюль Амтор, психіатр-консультант».

Задзеленчав телефон. Я машинально підняв трубку і почув голос, від якого віяло холодом та певністю. Голос людини, яка вважала, що в неї все гаразд. Людини, що ніколи не лається. Людини з крижаною витримкою — Ренделла.

— Отже, ви не знаєте, що то за дівчина підвезла вас до бульвару вчора? Професійна брехня, Марлоу.

— Аби у вас була дочка, хіба вам би сподобалося, щоб фоторепортери вистрибували з кущів і прямо їй в обличчя націлювали бліци?

— Все одно. Ви збрехали.

— Так.

Він трохи помовчав, ніби обдумуючи щось.

— Гаразд, забудемо про це, — нарешті сказав він. — Я її бачив. Дівчина сама прийшла і розповіла мені все. Сталося так, що вона дочка людини, яку я знав і поважав.

— Вона розказала вам, ви — їй.

— Я дуже мало розповів, — холодно відповів Ренделл, — тільки про одне. Про те саме телефоную і вам. Слідство буде негласне. У нас є змога накрити банду мисливців за коштовностями. І ми це зробимо.

— Учора увечері вони стали бандою вбивць.

— До речі, у портсигарі знайшли залишки потерухи від марихуани. Пам'ятаєте? Дивний портсигар із драконами. Ви певні, що не бачили, як він брав сигарети звідти?

— Цілком. У моїй присутності він курив сигарети з іншого. Але ж ми не весь час були разом.

— Так. Тоді все. Запам'ятали, що я вам сказав учора? Викиньте цю справу з голови. Єдине, що від вас вимагається, — мовчати. Бо…

Він зробив красномовну паузу. Я смачно позіхнув у трубку.

— Ви вважаєте, що газети нічого не дізнаються? — спитав я по паузі.

— Тільки про вбивство. Про те, що за ним стоїть, — ні.

— Ви теж, — ствердив я.

— Вас попереджено двічі. Третього попередження не буде.

— Ви забагато розмовляєте, як для людини, в руках котрої всі козирі.

У відповідь він поклав трубку. Хай йому грець! Хай сам попрацює.

Я походив кімнатою, щоб заспокоїтися, трохи випив, але на годинника довелося глянути двічі, перш ніж я збагнув, котра година. Тоді знову сів за стіл.

Жюль Амтор — психіатр-консультант. Консультації тільки згідно з записом. Якщо йому дати багато часу і грошей, він вилікує вас од будь-чого, починаючи від розпусти, кінчаючи лихоманкою. Він може бути експертом у всіляких справах: нещасливому коханні; у психології жінок, що лягають у ліжко самі, хоч це їм гидко; порадником хлопців та дівчат, які блукають країною і не пишуть додому; він може порадити, чи продавати майно зараз, чи почекати до наступного року; що принесе запропонована роль — успіх чи невдачу. До нього звертаються і чоловіки: міцні та кремезні, вони рикають, як леви, у своїх офісах. Тільки це — ззовні. Всередині вони схожі на холодних та слизьких медуз. Але переважна більшість його клієнтів — жінки. Товсті, із задишкою… худі, з таємними пристрастями; старі, що мріють, молоді, які підозрюють у себе комплекс Електри[6]. До нього звертаються жінки різного зросту, форм та віку. Об'єднує їх лише одне — гроші. Ні, містер Амтор не приймає по четвергах у лікарні штату. Він працює тільки за гроші. Багаті повії, які не сплачують рахунки за молоко, викладають йому гроші не вагаючись.

Мастак замилювати очі, віртуоз у поширенні пліток, людина, чиї візитки знайдено разом із марихуаною у кишені вбитого Маріотта, — ось що то за тип.

Здається, все буде гаразд. Я підняв трубку і попросив телефоністку з'єднати мене з номером у Стілвуд-Хейтсі.

Розділ 15

У трубці почувся різкий неприємний жіночий голос з іноземним акцентом.

— Хелло.

— Можна побалакати з містером Амтором?

— О, ні, на жаль. Мені дуже, дуже шкода. Амтор ніколи не розмовляє по телефону. Я його секретар. Хочете щось передати йому? — повільно, розтягуючи слова, спитала жінка.

— Яка ваша адреса? Мені треба побачити містера Амтора.

— А-а, ви хочете проконсультуватися у нього. Він буде дуже радий. Але містер Амтор дуже, дуже зайнятий. Коли ви хочете побачитися з ним?

— Будь-коли сьогодні.

— А-а, це неможливо, — співчутливо відповіла вона. — Може, на тому тижні. Я подивлюся записи.

— Послухайте, — перервав я її, — облиште записи. У вас є олівець?

— Звісно, в мене є олівець. Але…

— Записуйте. Моє ім'я — Філіпп Марлоу. Адреса: шістсот п'ятнадцять Кагуена-білдінг, Голлівуд. Це на бульварі Голлівуд, поблизу Івара. Номер телефону: Гленв'ю сім тисяч п'ятсот тридцять сім.

Я ще раз по літерах повторив усе.

— Так, містере Марлоу, я записала.

— Мені треба зустрітися з містером Амтором з приводу людини, яку звуть Маріотт. — Я повторив прізвище по літерах. — Це питання життя або смерті. Тому я хочу побачити йога негайно. Розумієте? Негайно! Зараз же.